in

Бійці «Правого сектору» — не бандити

Так вирішив Мукачівський суд за підсумками розслідування стрілянини дворічної давнини

26 червня Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив вирок чотирьом членам організації «Правий сектор», які в числі двох десятків своїх побратимів брали участь у перестрілці зі співробітниками міліції, що сталася 11 липня 2015 року. Визнавши підсудних винними в насильстві щодо працівників правоохоронних органів, навмисному пошкодженні майна, незаконному поводженні зі зброєю та блокуванні транспортних комунікацій, суд виправдав їх за найтяжчими пунктами обвинувачення: заподіянні тяжких тілесних ушкоджень і бандитизмі. Тому, напевне, всі четверо були засуджені до нетривалих термінів позбавлення волі, причому троє з них звільнені від відбування покарання у зв’язку з тим, що під час досудового слідства (за арифметикою «закону Савченко») фактично відсиділи своє.

Через півтора року після Євромайдану «Беркут» і «Правий сектор» знову зійшлися в бою

Майбутнім історикам, які розбиратимуть по кісточках цей «мукачівський інцидент», доведеться погодитися з істиною, яку свого часу висловив академік Євген Тарле: «Всі письмові офіційні джерела брешуть по своєму, але ніхто не бреше так, як очевидець». В даному випадку вердикт, ухвалений суддями Мукачівського суду Андрієм Заболотним, Іваном Котубеєм та Михайлом Паком – теж не є достовірним і надійним джерелом інформації, але в плані судової практики даний документ цікавий тим, що в ньому докладно викладені підстави кваліфікації діяння за статтею 257 Кримінального кодексу — «Бандитизм».

Ситуація приблизно така. 11 липня 2015 року о 12.45 годині 19 бійців 1-го запасного батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (місце дислокації — Закарпатська область) у повному озброєнні (автомати, кулемети, гранатомети, інше) на чотирьох джипах різних марок (із польськими та чеськими номерами) на чолі з командиром батальйону Романом Стойкою прибули з Ужгорода до спортивно-оздоровчого комплексу «Антарес» у Мукачево для переговорів з народним депутатом України від колишньої Партії регіонів Михайлом Ланьо. Щодо мети переговорів є різні точки зору. Одні кажуть, що нардеп запросив хлопців, аби запропонувати їм відступне за те, аби вони припинили чинити йому перешкоди в його бізнесі, пов’язаному з контрабандою цигарок до країн Євросоюзу. Інші запевняють, що сторони збиралися з’ясувати стосунки з приводу розподілу сфер впливу в цьому бізнесі. Правда, у вироку про факт переговорів та їхній зміст не йдеться, проте з його тексту можна зрозуміти, що правоохоронні органи знали заздалегідь про те, що ця зустріч відбудеться, а, крім того, знали, що нічим хорошим вона не закінчиться.

Так, співробітники СБУ стежили за джипами «Правого сектора» з моменту їх виїзду з Ужгорода й старанно писали на відеокамери всі дії їхніх бійців. Керівництво УМВС в Закарпатській області, маючи інформацію про те, що там щось затівається, ще близько 12 години того ж дня підняло по тривозі й направило з Ужгорода до Мукачево групу співробітників роти міліції громадської безпеки особливого призначення, яких учасники процесу з числа працівників правоохоронних органів за старою звичкою називали «Беркутом». Для зручності таким словом будемо їх називати й ми.

Отже, 11 липня о 12.45 чотири позашляховики, розмальовані символікою «Правого сектора», під’їхали до СОК «Антарес», після чого двоє з їхніх пасажирів пройшли до офісного приміщення комплексу, а решта перекрили з обох боків вулицю Лермонтова, на якій розташований вхід до комплексу. Про те, чим завершилися переговори у вироку також не йдеться, а із плутаних і суперечливих повідомлень офіційних осіб та засобів масової інформації можна здогадатися, що виникла стрілянина, в ході якої було вбито по одному переговорнику з обох сторін. З тексту ж вироку відомо, що першим про це дізналися працівники СБУ, які повідомили керівництво місцевої міліції, після чого було піднято по тривозі, озброєно й направлено до місця події всіх співробітників Мукачівського міськрайвідділу внутрішніх справ, яких вдалося знайти у цей суботній вихідний день.

Силами останніх вулиця Лермонтова була перекрита другим поясом, але цього разу в імпровізованій пастці опинилися не власники СОК «Антарес», а бійці «Правого сектора». Начальник Мукачівського МРВ Віталій Шимоняк почав із ними переговори, в ході яких запропонував скласти зброю та здатися, але добровольці пустили йому поверх голови автоматну чергу, після чого всі працівники міліції, включаючи Шимоняка, розбіглися в різні боки й поховалися за стіни прилеглих будинків, а «Правий сектор» розштовхав своїми джипами міліцейські машини, звільнив собі вихід із пастки й попрямував з міста.

Але на виїзді з нього, поблизу автозаправної станції «Народна», їх чекала ще одна пастка, цього разу облаштована силами обласного управління, а переговори з ним вів начальник УМВС в Закарпатській області Сергій Шаранич. Він теж запропонував комбату Роману Стойці скласти зброю й здатися, той у відповідь йому дав три хвилини, щоб розблокувати виїзд, інакше вони прориватимуться силою. По цьому «Беркут» пішов в атаку, прикриваючись бронещитом, «Правий сектор» поцілив у цей щит гранатометом, далі стрілянина з обох боків, і в результаті чотири джипи добровольців прорвавши заслон, зникли в лісовому масиві, залишивши за собою два повністю спалених легкових міліцейських автомобілі й суттєво пошкоджений автобус «Беркута».

Наступного дня були затримані четверо з дев’ятнадцяти бійців «Правого сектора»: Сергій Деяк (1982 р.н.), Роман Мунчак (1986 р.н.), Володимир Бурча (1990 р.н.), і Родіон Горбенко (1997р.н.), які перебували в ув’язненні до 29 травня 2017 року, поки не були звільнені під особисту поруку мера міста Сколе Володимира Москаля і одного з народних депутатів Михайла Головка. Саме вони й вислухали обвинувальний вирок Мукачівського суду від 26 червня цього року.

У бандитизмі виправдані за браком доказів

Обґрунтовуючи обвинувачення підсудних у бандитизмі, слідчі прокуратури написали, що на початку 2014 року Роман Стойка разом з іншими особами створив банду з метою вчинення злочинів корисливої та насильницької спрямованості, фінансування якої здійснювалося за рахунок власних коштів, коштів, набутих злочинним шляхом, а також за рахунок пожертвувань громадян на потреби 1-го запасного батальйону ДУК «Правий сектор» для задекларованої його членами участі в проведенні Антитерористичної операції. Протягом 2014–2015 років до складу банди, серед інших, було залучено окремих бійців «Правого сектору», частина яких мали судимість або неодноразово притягалися до кримінальної та адміністративної відповідальності. Для її озброєння з невстановлених слідством джерел були придбані бойові автомати, кулемети, гранатомети, а також нарізні мисливські карабіни, перероблені для автоматичної стрільби. Значна частина зброї була набута безпосередньо в зоні АТО на території Донецької та Луганської областей.

Далі в цьому прокурорському «перлі» можна прочитати, що для прикриття злочинної діяльності бандитами використовувалася патріотична символіка, а з метою відвернення уваги від фактичної злочинної спрямованості діяльності організації і створення їй позитивного іміджу в суспільстві наголошувалося на окремих фактах епізодичної участі окремих членів Добровольчого українського корпусу військово-політичного руху «Правий сектор» в проведенні АТО. При цьому, уточнив слідчий, відповідно до наданої командуванням Сухопутних військ Збройних сил України інформації, жоден з членів створеної банди не виконував бойових наказів командування та не брав участі в зареєстрованих бойових зіткненнях. Фактично перебування в зоні АТО використовувалося членами банди виключно для пошуку та придбання зброї, а також для переховування від правоохоронних органів та органів військового правопорядку, в тому числі від розшуку у зв’язку з ухиленням від призову на військову службу.

Далі перераховується список гріхів «банди», до яких було навіть включено епізод, датований аж 15 червня 2013 року, коли Роман Стойка  вчинив опір працівникам державної прикордонної служби, які намагалися затримати його на місці приземлення малого літального апарату після перетину останнім державного кордону України. Крім цього згадується, що 22.02.2014 року членами цієї групи було здійснено напад на начальника митного посту «Чоп» Закарпатської митниці, якому заподіяні тілесні ушкодження; 20.03.2014 року – напад на заступника прокурора Закарпатської області, якому також спричинено тілесні ушкодження; 24.06.2015 року — напад на інспекторів ДПС взводу з обслуговування стаціонарного поста № 1 роти ДПС УДАІ УМВС України в Закарпатській області з метою унеможливлення затримання останніми вантажного автомобіля, водій якого вчинив порушення правил дорожнього руху. Вироків при цьому не згадується жодного, навіть тих, які ще не набули законної сили.

Ось до цієї «банди», на думку слідчого прокуратури, і вступили в період з липня 2014 р. по січень 2015 р. четверо підсудних. Про їхню участь у перелічених вище інцидентах не згадується, зате згадується, що всі вони періодично виїжджали в зону проведення АТО у складі ДУК «Правий сектор». Серед інших доказів суду були надані роздруківки матеріалів, що містилися на електронних сторінках зловмисників у соціально-орієнтованому ресурсі мережі інтернет «ВКонтакте».

Попри це суд дійшов висновку про те, що всі наведені прокуратурою докази не підтверджують існування обставин, які б свідчили про вину обвинувачених саме в бандитизмі. Аргументуючи свою точку зору, він послався, зокрема, на постанову Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями». З неї, до речі, випливає, що бувають випадки, коли, з юридичної точки зору, бандитизм повинен інкримінуватися людині, яка не бере безпосередньої участі у збройних злочинах банди. А бувають випадки, коли бандитизм не повинен інкримінуватися людині, яка, навпаки, бере участь у подібних акціях. Ключовим моментом, на думку суду, в будь-якому разі є наявність факту членства особи в банді, яке набувається шляхом вступу до неї.

Для того, аби вважати наявним факт вступу особи до банди, повинно, щоб, як мінімум, ця банда існувала, а стороною обвинувачення, як зазначено у висновках суду, не надано жодного належного і допустимого доказу того, що вказана в обвинувальному акті банда була організована та існувала. Зокрема, не надано жодного доказу щодо фінансування банди, яке, нібито, відбувалось за рахунок власних коштів конкретних осіб та коштів, набутих злочинним шляхом, доказів про передачу громадянами коштів та майна на потреби 1-го запасного батальйону ДУК ВПР «Правий Сектор» для задекларованої його членами участі в проведенні АТО, доказів щодо незаконного набуття бойової вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу, в тому числі придбання зброї безпосередньо в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

А раз так, то суд, за своїм внутрішнім переконанням, вирішив, що всі четверо підсудних мають бути виправдані у вчиненні злочину, передбачено ст. 257 ККУ. Разом із тим усі вони були визнанні винними у вчиненні низки інших злочинів, найтяжчим з яких є насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 ч. 2 ККУ) й усі як один засуджені до 3 років 9 місяців позбавлення волі. До вступу вироку в законну силу запобіжний захід у вигляді особистої поруки залишено без змін.

 Юрій Котнюк, оглядач ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Інноваційне право в третьому тисячолітті

Чи законослухняна адвокатура?