in

Принцип in dubio pro tributario

Актуальність застосування даного принципу в умовах сучасної демократії

potomkinНаталія Блажівська,
суддя Вищого адміністративного суду України,
кандидат юридичних наук
morozДанило Гетманцев,
доктор юридичних наук, професор кафедри фінансового права юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

«Природа податку повинна забезпечувати оптимальну модель, відхилення від якої можуть вирішуватися лише після проведення детальних обговорень для того, аби податкове законодавство не було сумішшю здебільшого короткострокових політичних інтересів».
Б. ТЕРРА

Податок, безумовно, є проявом влади держави над особою, «насильницьким» інструментом. Водночас податок є й інструментом забезпечення різноманітних життєвих потреб кожного громадянина, кожного платника податків (безпека, правопорядок, охорона здоров’я, освіта, наука, соціальний захист тощо). Відповідно, сплата податків громадянами здійснюється як в інтересах держави безпосередньо, так і в інтересах самих платників податків опосередковано. В такому багатогранному та багатоцільовому процесі, як оподаткування, надзвичайно важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків. Усі учасники процесу оподаткування мають чітко розуміти: хто, скільки, за що й куди платить податки та чи використовуються ці гроші на користь всім учасникам процесу оподаткування.

Важливість забезпечення справедливого балансу інтересів держави і платника податків

Справедливість, чіткість та прозорість правил, за якими здійснюється оподаткування, сприятиме тому, що платники податків добровільно їх сплачуватимуть, сприймаючи оподаткування не як інструмент насильства держави над особою, а як соціальний обов’язок, від виконання якого залежить суспільний розвиток та підвищення рівня життя конкретного платника податків у різних формах.

Саме задля створення певного відчуття комфорту при сплаті податків у демократичних державах приділяється велика увага роботі щодо захисту прав платників податків як сторін публічно-правових відносин. У дослідженні Організації економічного співробітництва та розвитку (надалі – ОЕСР) акцентується увага на тому, що сучасні податкові системи вимагають злагодженої співпраці платників податків і податкових органів. Така співпраця є значно кращою, коли права платника чітко закріплені та захищені на законодавчому рівні. Необхідність таких точних формулювань і захисту прав платника, як вірно зауважив Ф. Бейкер, не викликає на сьогодні жодних сумнівів. Права особи, а відтак і платників податків, охороняються на трьох різних рівнях: наднаціональному, конституційному і нормативно-правовому. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод» (надалі — Конвенція) має великий вплив на законодавство та судову практику країн, які її ратифікували. Втім вплив Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) у різних країнах неоднаковий і значною мірою залежить від рівня обізнаності та здатності до практичного застосування її національними судами та практикуючими правниками.

Оподаткування і права людини

Як влучно зауважує Ф. Бейкер: «Дехто може стверджувати, що оподаткування та права людини – це оксюморон. Але я особисто вважаю, що права людини є фундаментальним аспектом оподаткування. Права людини є тим інструментом, що обмежує уряди в їх діях стосовно громадян, на яких впливають рішення цих урядів… Відповідно, права людини – це інструмент, який обмежує уряди щодо їх дій стосовно платників податків. Я вважаю, що зараз ми переживаємо цікавий етап, коли маємо змогу спостерігати експансію основних принципів системи захисту фундаментальних прав людини у податкову сферу».

Звісно, Конвенція не передбачає якихось спеціальних прав чи свобод для платника податків, але платник як особа в податкових спорах користується передбаченим Конвенцією захистом. Системний аналіз практики ЄСПЛ дозволяє зробити однозначний висновок, що національна система оподаткування та податкове законодавство, діяльність національних податкових органів, права та обов’язки податкових органів і платників податків базуються на тих самих фундаментальних принципах, які закріплені в Конвенції, та яким уже неодноразово було надано системне тлумачення у численних рішеннях ЄСПЛ.

Практика ЄСПЛ

Як відомо, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Феррадзіні проти Італії» встановив, що податкові спори як такі не підпадають під захист, передбачений статтею 6 Конвенції (право на справедливий суд). Проте згодом ЄСПЛ вказав, що стаття 6 Конвенції в кримінально-правовому аспекті (враховуючи автономність тлумачення ЄСПЛ кожного терміну), її застосування поширюється на справи про застосування податкових штрафів. Дана судова доктрина дуже добре відображена в рішенні у справі «Юссіла проти Фінляндії». Суть доктрини полягає в тому, що при вирішенні питання про застосовність статті 6 Конвенції до конкретних правовідносин, які належать до сфери процесуального права і пов’язані з притягненням особи до юридичної відповідальності, суд має вирішити чи є підстави прирівнювати відносини сторін до тих, що складаються при відправленні правосуддя у кримінальних справах, тобто здійснити так званий «тест Енгеля». У цьому контексті слід зазначити, що українська правоохоронна система протягом останніх років діяла таким чином, що кожен податковий спір з великою ймовірністю міг мати кримінально-правові наслідки для обох сторін спору з відповідними ризиками обмеження прав і свобод людини і громадянина. Відповідно є достатні підстави стверджувати, що значна кількість податкових спорів, які розглядаються адміністративними судами України, підпадають під стандарти, встановлені Конвенцією, і платники податків мають повне право на використання Конвенції та практики ЄСПЛ для захисту своїх прав та законних інтересів.

Безумовно, численні рішення ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, розкриваючи багатогранний зміст «права на справедливий суд» і «права на мирне володіння майном», підлягають вивченню, аналізу та практичному застосуванню при розгляді податкових спорів. Передусім ідеться про такі аспекти «права на справедливий суд», як «право на доступ до суду», «право на розгляд справ протягом розумного строку», «право на обґрунтоване судове рішення», «право вимагати допиту свідків» тощо. У рішеннях щодо зазначених заявниками порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ виробив підходи до практичного розуміння таких надзвичайно важливих правових категорій, як «принцип пропорційності», «якість та передбачуваність закону», «правова визначеність» тощо. При цьому якість та передбачуваність закону «пов’язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи». Втім для цілей даної статті надзвичайно цінними є, зокрема, висновки в рішеннях у справах «Щокін проти України» та «Сєрков проти України». Так, у п. 43. рішення «Сєрков проти України» ЄСПЛ чітко вказує на необхідність практичного застосування принципу in dubio pro tributario: «…Суд не може не брати до уваги вимоги статті 4.4.1 Закону про погашення зобов’язань платників податків, який передбачає, що в разі, якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Проте в цій справі державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення ПДВ із заявника (див. також рішення у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 57, від 14 жовтня 2010 року). Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати Суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення».

Правило вирішення сумнівів на користь платника податків

Не зайвим буде нагадати, що положення Конвенції та практика ЄСПЛ (які є джерелом права в Україні) становлять на сьогодні чи не найефективнішу систему захисту прав особи, а відтак у певному сенсі і прав платника податків.

Зважаючи на численні випадки низької якості нормотворчої діяльності, правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario) набуло дуже важливого практичного значення. Адже належне застосування цього принципу забезпечує реалізацію однієї з ознак верховенства права — правової визначеності. Саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.

З огляду на детальний аналіз гарантій прав платника податку, які є універсальними для всіх демократичних правових систем, таких, як право на інформацію, право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності податкових органів, на сплату справедливої суми податку, юридичну визначеність, незворотність норм податкового законодавства в часі, заборону подвійного оподаткування тощо, в рамках даної статті зосередимося на таких двох принципах-гарантіях: (1) право на визначеність (the right to certainty) і (2) право на сплату правильної суми податку (the right to pay no more than the correct amount of tax). Відповідно до принципу права на визначеність, платник податку повинен розуміти й передбачати наслідки своїх дій, зокрема, при уникненні сплати податкових платежів. Д. Бентлі в своїй праці наголошує, що продовженням цього підходу є принцип зрозумілих правил (understandable rules). З цього випливає, що платник податків має розуміти норму права без надмірних зусиль.

(Далі буде)

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Порушення присяги

Підполковник поліції планував заробити на фальшивих доларах