in ,

Спогад про Людину з великої літери

(Cвітлої пам’яті Данила Курдельчука)

Минув рік як передчасно пішов із життя мій учень, друг і побратим Данило Курдельчук відомий український юрист-практик, президент Укрінюрколегії.

Протягом цього періоду в моїй пам’яті час від часу спалахували яскраві сторінки  його життєвого шляху та наших стосунків. Доля звела мене з Данилом у 1963 році, коли на юридичному факультеті Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка було створене відділення міжнародного права і коли він став його студентом. Привертала увагу життєрадісність, ініціативність, відвертість та жага цього студента до знань. Я,  тоді аспірант кафедри міжнародного права, через деякий час, коли ми ближче познайомились, запропонував Данилу написати курсову роботу про принципи міжнародного публічного права. Робота була виконана блискуче, на високому рівні, але його душу полонила цивілістика. Незважаючи на мої поради і прохання він був непохитним у своєму виборі. Замість студентської практики в МЗС Данило записався на стажування в Укрінюколегії, яка в ті часи мала статус представництва загальносоюзної організації. Я з повагою поставився до зробленого ним вибору, який визначив його власний і, як виявилось пізніше, феноменально успішний шлях в юриспруденції.

Це його рішення не вплинуло на наші стосунки, які увесь час залишались дружніми, плідними і довірливими. Від Данила я дізнався, що він родом із Волині і що деякі його родичі були в УПА. Данило Маркович став для мене тією людиною, з якою я міг вільно, відверто і без побоювань обговорювати будь-які питання, які мало неабияке значення для обох із нас в умовах радянської дійсності. Зокрема, я часто говорив йому про неминучий розпад комуністичної імперії і відновлення незалежної державності України.

Це стало визначальним у наших подальших взаєминах. Отримані в університеті знання, помножені на працелюбність і працездатність Данила сприяли його швидкому професійному зростанню. Пам’ятаю його розповідь про перше закордонне відрядження до далекої Австралії. Молодий юрист-українець успішно впорався зі складним завданням, яке довгі роки не вдавалося вирішити московським «зубрам».

На початку 90-х років минулого століття Д. Курдельчук почав порушувати питання про усамостійнення Української інюрколегії. Після відновлення державної незалежності України в серпні 1991 р. завдяки його наполегливості й рішучості представництво Інюрколегії в Українській і Молдавській РСР, незважаючи на спротив московського керівництва, було швидко перетворено в Українську юридичну колегію. У грудні 1991 р. Данила Марковича Курдельчука було обрано головою президії Укрінюрколегії, яку він незмінно очолював (з 1994 вже як її Президент) до кінця свого життєвого шляху.

Завдяки його зусиллям уламок радянської бюрократичної установи було перетворено на ефективну українську правничу компанію з представництвами в інших міста України та сталими кореспондентськими зв’язками з іноземними юридичними фірмами. Очолювана Данилом Курдельчуком Укрінюрколегія розширила сферу своєї традиційної діяльності. Крім юридичного супроводження спадкових справ, вони захищали великий спектр прав українців за кордоном. Особистим досягненням Данила Марковича стало вирішення таких питань, як врегулювання порядку пенсійних виплат українцям, які повернулись із закордону і яким пенсії були призначені урядами країн Бенелюксу; участь у складних міжнародних переговорах, результатом яких стали чималі компенсаційні виплати урядом ФРН та Австрії сотням тисяч українців, які в роки другої світової війни були насильно вивезені до гітлерівської Німеччини; організація системного юридичного захисту прав українських трудових мігрантів закордоном.

Згадуючи про плідну діяльність Данила Марковича, не можна оминути і його громадської роботи. Важко перелічити чисельні громадські організації, керівником і членом яких був Д. Курдельчук. Але його серце завжди належало міжнародному громадському об’єднанню «Волинське братство», структури якого використовувалися для надання гуманітарної та благодійної допомоги українським громадянам та громадським організаціям.

Він говорив: «Усіх грошей не заробиш, але якщо щось заробив, то частину треба використати на добрі справи».

Визначальними у професійній та громадській діяльності Данила Курдельчука були його державницька позиція й постійне бажання допомагати людям, незважаючи на їхній статус і статки.

Данило Курдельчук поважав людей і прожив гідне життя, варте бути прикладом для всіх патріотів України.

Я щиро сумую за моїм побратимом. Вічна йому пам’ять. Слава Україні.

Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Судочинна каламуть, або Ще раз про реформу судового процесу

Прокурори-злочинці розгулюють на свободі