На озброєнні України з’явилися китайські безпілотники. Війна триває…

Цього тижня стало відомо, що  протягом періоду з січня по серпень 2026 року українські  війська на півдні змогли звільнити 745 квадратних кілометрів окупованої Росією території, яка включала 26 українських населених пунктів . Українські здобутки відбулися в російських південному та дніпровському угрупованнях військ і, очевидно, вимагали перерозподілу оперативних резервів з іншої запланованої операції далі на північ. Нижче наведено найновішу діаграму, підготовлену Russia Matters, яка показує російські здобутки та втрати з травня 2022 року. Незрозуміло, чи включає вона територію, яку Україна звільнила в ході своїх південних наступальних операцій цього року.

З цим пов’язано збільшення втрат серед росіян у липні. Міністерство оборони України підрахувало, що росіяни зазнали майже 43 000 втрат того місяця, що є одним з найвищих місячних показників за всю війну та найвищим показником з січня. Це ще не відповідає вимозі в 50 000 втрат серед росіян, встановленій президентом України на початку цього року, але є значним збільшенням у середньому на 30 000 втрат серед росіян на місяць за останній рік. Південний наступ, схоже, мав подвійну спрямованість: звільнення території та завдання якомога більших руйнувань російським наземним військам.

Цьому, безумовно, сприяла багатомісячна ударна кампанія дальності, яку проводили українські війська безпілотних систем. Ця оперативна кампанія з перешкоджання знищила російську тактичну та оперативну логістику, яка обмежила підтримку як передових, так і резервних підрозділів російських сухопутних військ.

Справжнє питання щодо цього південного наступу полягає в тому, чи був він задуманий з самого початку як випробування нових українських наземних наступальних методів, чи він розпочався як серія локальних атак, що використовували слабкі сторони Росії, а потім переріс у ширшу кампанію, яку президент Зеленський описав цього тижня. Справедливо припустити, що це цілком може бути поєднання обох методів.

Це актуально, оскільки українці протягом усієї цієї війни демонстрували бажання та готовність випробувати розвинені форми тактики спільних військ, які використовують повітряні та наземні технології безпілотників, щоб домінувати в тактичній розвідці, використовувати вплив української артилерії, коли вона розбиває скупчення російських військ, створювати простір для наземного маневру з використанням кінних та пісних бойових підрозділів, а також забезпечувати низку допоміжних функцій, таких як радіоелектронна боротьба, поповнення запасів, точкова оборона, евакуація поранених, встановлення та розмінування, а також психологічні операції проти росіян.

Водночас, з розвитком війни українці дедалі більше освоюють старе мистецтво обману. Це було вирішальним фактором перед Херсонською та Харківською наступальними операціями 2022 року та перед Курською операцією 2024 року, і, ймовірно, відіграло важливу роль під час південних наступальних операцій, що проводилися протягом останніх семи місяців.

Те, що українці демонструють тут, — це готовність випробувати нові ідеї на полі бою, яке стало більш помітним (але не прозорим) проти більшого, адаптивного супротивника. На поверхневому рівні метою є можливість захищати свою територію та звільняти землі, окуповані росіянами. Але що більш фундаментально, Україні потрібно розробити ефективніші військові інструменти, щоб завдати ще більшої шкоди Росії на місцях. Хоча вона щомісяця збільшує кількість втрат серед росіян, їй потрібно продовжувати збільшувати щомісячні втрати Росії до 50 000 щомісяця і, можливо, навіть вище, щоб відбити введення більшої кількості військ, якщо Росія мобілізується наступного місяця.

Що ще важливіше, попри вплив далекобійних ударів усередині Росії протягом минулого року по енергетичних підприємствах, оборонних заводах, системах протиповітряної оборони та логістичних центрах подвійного призначення, таких як склади Wildberries, Путін ще не продемонстрував жодної готовності піти на компроміс щодо своїх максималістських цілей у війні проти України.

Таким чином, українцям потрібно посилити стратегічний біль, який відчуває Путін, і вони потенційно можуть зробити це, розпочавши більше наступальних кампаній – здійснюваних одним чи кількома корпусами – щоб повернути значну частину української території протягом наступного року. Це може стати частиною подвійного удару (у поєднанні з ударами середньої та далекої дальності) проти Путіна. Це може не тільки змінити стратегічні розрахунки Путіна, але й, ймовірно, ще більше змістить готовність режиму Трампа підтримувати (але все ще не сприймати) українців як «сторону, яка виграє війну».

Незалежно від майбутніх намірів України, а я не сумніваюся, що вони готують для росіян деякі сюрпризи в найближчі місяці, західні військові організації можуть багато чого навчитися з того, що сталося на півдні України останніми місяцями. Деякі з висновків, які можуть допомогти в розробці нових структур сил, тактик і концепцій кампаній, включають:

• Нова наступальна тактика використання безпілотників на тактичному та оперативному рівнях.
• Переглянуті методи інтеграції безпілотних літальних апаратів у фази формування, штурму та експлуатації наступальних операцій.
• Методи інтеграції безпілотних наземних транспортних засобів у штурмові, експлуатаційні та допоміжні елементи наступальних операцій.
• Тактична та оперативна обманливість в епоху покращеної видимості на бойовому просторі.

У нещодавній доповіді, опублікованій Інститутом Лоуї, я стверджував, що західні військові установи повільно навчаються в України та демонструють системний дефіцит знань. Українці продовжують давати нам розуміння сучасної війни та траєкторії людських конфліктів. Нам потрібно краще вчитися у них, водночас підтримуючи їх. Українські наступальні операції за останні сім місяців є чудовим прикладом для нас, але чи зробимо ми це?

Зміни в командуванні Росії. Успіх України на півдні, можливо, пов’язаний з нещодавно оголошеними змінами в командуванні російських сухопутних військ. Згідно з указом на вебсайті президента Росії, нові командири були призначені в наступних російських організаціях :

• Російські війська безпілотних систем: генерал-полковник Денис Лямін.
• Об’єднані служби тилу (військова логістика): генерал-полковник Валерій Солодчук.
• Центральна група військ: генерал-полковник Андрій Іванаєв
• Група військ «Восток»: генерал-майор Петро Болгарьов

І, звичайно ж, російські та українські аналітики стежать за ознаками того, що Путін фактично розпочав чергову мобілізацію в Росії. Цього тижня повідомлялося , що Путін, можливо, прагне мобілізувати до 500 000 росіян для участі в бойових діях в Україні, оскільки існуючі вербувальні кампанії не забезпечують достатньої кількості новобранців для заповнення російських втрат в Україні. Знадобиться деякий час, ймовірно, 2-3 місяці, перш ніж ці нові війська зможуть дістатися до України, але це може передвіщати черговий великий наступальний рух Росії на сході чи півночі України протягом зими. У поєднанні з нестачею ракет-перехоплювачів балістичних ракет, це цілком може бути дуже похмура зима для України.

Водночас, враховуючи те, як українці посилили свою увагу на збільшенні кількості жертв серед росіян і, схоже, на шляху до вбивства та поранення 50 000 росіян щомісяця, це зростання кількості російських військ матиме вплив лише протягом короткого періоду часу. І якщо цей приплив військ не призведе до зміни стратегічного імпульсу війни на користь Росії, що чекає Путіна далі? Це тема наступного розділу мого оновлення.

Що, якби мобілізація Путіна провалилася? У Путіна швидко закінчуються варіанти досягнення навіть його мінімалістичних цілей для України, якими було б захоплення всього Донбасу. Але навіть це видається дедалі менш вірогідним для російських сухопутних військ. Путін сподіватиметься, що введення кількох сотень тисяч додаткових військ може допомогти йому перейти лінію фронту, але навіть це сумнівна пропозиція, враховуючи зростання ефективності, яке ми бачили, продемонстрували українці у 2026 році.

Отже, якщо додаткові війська Путіна не допоможуть йому захопити Донбас наступного року, які ще у нього є варіанти?

По-перше, він міг би негайно оголосити про припинення вогню та сподіватися, що адміністрація Трампа віддасть йому належне за першопрохідця у досягненні миру та підтримці його територіальних претензій у переговорах з Україною. Це можливо, але це не досягне жодної з давніх претензій Путіна щодо України, і малоймовірно, що він коли-небудь від них відмовиться. Це також створить проблеми для Путіна вдома – у нього майже нічого не залишиться, враховуючи (на той час) понад 1,5 мільйона жертв. Удачі у створенні наративу перемоги навколо цього в Росії чи деінде.

По-друге, він міг би подвоїти зусилля, провести більшу мобілізацію та активізувати використання хімічної зброї або навіть заявити про свою готовність застосувати ядерну зброю. Однак його брязкання ядерною зброєю в минулому не змінило рішучості України утримувати свою територію. А НАТО вже вийшло за рамки стримування такими погрозами з боку Путіна. Однак, якщо з’являться серйозні розвідувальні дані про те, що Путін віддав наказ про потенційні ядерні удари в Україні, це може змінити позицію Америки та НАТО. Але це також може призвести до втручання Китаю, щоб запобігти використанню російської ядерної зброї, як він, очевидно, робив у минулому. Путін би цього не хотів. Тож це також малоймовірний шлях для Путіна, якщо його мобілізація не зможе забезпечити військові цілі, яких він хоче досягти.

Зрештою, Путін може обрати стратегію «утримувати Україну, вдаряти деінде», щоб досягти чогось, що наближається до перемоги, і ще більше випробувати альянс НАТО. Хоча я не називаю це ймовірним, це може бути найімовірнішим варіантом для Путіна у разі провалу мобілізації. Цілком ймовірно, що він зможе забезпечити військову перемогу в короткій, різкій кампанії проти балтійської країни, водночас спричинивши кризу в НАТО. Цим він потенційно зможе виправдати перед російським народом свою катастрофічну стратегію останніх п’яти років. Важливо, чи прийдуть такі країни, як Іспанія чи Америка, на допомогу «маленькій країні у Східній Європі та ризикнуть розпочати ядерну війну», – це ключове питання. Путін може багато чого виграти від такого розколу в НАТО.

Мобілізація ще навіть не розпочалася, тому це лише припущення. Але варто поміркувати над тим, як мобілізаційні зусилля можуть сприяти воєнним зусиллям Росії, і як можна використати цю ситуацію, якщо ця мобілізація не змінить долю Росії.

Далекий удар цього тижня. Українська система далекого удару протягом останніх кількох тижнів продовжувала зосереджуватися на енергетичних вузлах на півдні окупованої України. За останній тиждень було уражено 29 таких цілей, що довело загальну кількість уражених енергетичних цілей з 1 липня 2026 року до 240 ( за даними Сил безпілотних систем ). Україна також продовжує завдавати ударів по російських логістичних вузлах подвійного призначення Wildberries, зокрема, за останні 24 години було уражено розподільчий центр Wildberries у Коледіно під Москвою.

Також протягом минулого тижня було уражено російську військово-морську базу Новоросійськ, де було уражено та пошкоджено кілька російських військово-морських кораблів . Ймовірно, під час удару було уражено два російські фрегати, два фрегати проекту 11356Р класу «Адмірал Григорович» , «Адмірал Ессен» та «Адмірал Макаров». Це важливо, оскільки вони здатні запускати крилаті ракети по українських цілях. Окрім фрегатів ВМС Росії, Україна також заявила про удар по корвету типу «Буян-М», який має можливість запускати крилаті ракети «Калібр» та «Онікс» , а також по великому патрульному кораблю проекту 22160.

Цього тижня мішенями стали російські тіньові флоти та системи протиповітряної оборони , а також об’єкти паливно-енергетичної інфраструктури. Серед уражених цілей були Нижньокамський нафтопереробний завод у Татарстані та Сизранський нафтопереробний завод .

Зрештою, цього тижня Україна також завдала удару по ракетно-космічному центру «Прогрес» у Самарі крилатими ракетами ФП-5 «Фламінго». Це єдиний у Росії серійний виробничий об’єкт ракет-носіїв «Союз-2». Це стало важливою ціллю, оскільки «Союз-2» є частиною системи запуску нової російської супутникової інтернет-мережі «Рассвет», їхньої версії Starlink.

Для вашого задоволення, будь ласка, перегляньте нижче відео запуску ракет FP-5 Flamingo, опубліковане компанією Firepoint.

Як Україна придбала китайські технології безпілотників. У цікавому випадку привласнення китайських технологій цього тижня кілька ЗМІ повідомили про те, як Україні вдалося придбати власний варіант китайського ударного безпілотника ZTK-150. У 2023 році український персонал вирушив до Китаю, щоб придбати ці системи далекого радіуса дії. Але коли вони прибули до Китаю, щоб придбати технології, керівництво китайського заводу відмовилося від угоди.

Однак українцям запропонували інше рішення: дрони можна було б зібрати в місці, що не підпадає під дію експортних обмежень Китаю, тоді як український персонал пройшов би навчання з їх експлуатації. Але це навчання виходило далеко за рамки пілотування дронів. Перебуваючи там для навчання, українці змогли зафіксувати виробництво дронів, а також плани. Як зазначається у звіті United24 :

«Ми поїхали туди, щоб навчити пілотів керувати китайськими дронами. І під час тренувань ми фотографували все, що там було, від виробничого процесу до розташування полиць і шаф», – розповіла команда «Оборонці». Українці повернулися додому з вісьмома літаками китайського виробництва, навченими пілотами та детальним зображенням того, як виготовляються дрони.

З огляду на величезну допомогу, яку Китай надає військовим зусиллям Росії, це захопливий і, ймовірно, рідкісний випадок допомоги Китаю Україні. Ключове питання полягає в тому, чи була ця допомога надана китайським виробником з відома та схвалення центрального уряду, чи без нього.

Зараз на озброєнні України є кілька різних варіантів цього китайського безпілотника, який позначений як MICH 2000. Він використовувався для дуже великих дальностей ударів до 2000 кілометрів, включаючи удари в Московській області та по російському бомбардувальнику на аеродромі Енгельс російських ВПС. Були розроблені варіанти малої дальності для ударів середньої дальності з більшими боєголовками.

Мік Райан

16 серпня