Ковальський Віктор
Невдовзі після призначення новим головнокомандувачем Збройних сил України генерал-майор Михайло Драпатий опублікував філософію лідерства для свого командування Збройними силами України. Вона отримала певну увагу в ЗМІ, але не настільки, наскільки заслуговувала.
Такі декларації важливі для військових лідерів, оскільки вони не лише містять стратегічні пріоритети, але й описують, як командування буде здійснюватися в усіх силах. Як зазначалося на веб-сайті The Army Leader , «реальність така, що коли ви досягаєте певного рівня лідерства, вам потрібно письмово повідомити, як ви хочете, щоб працювала команда, і що ви хочете, щоб команда цінувала». Ці документи допомагають лідеру доносити цінності та пріоритети, допомагають підлеглим приймати рішення за відсутності лідера, який видав цю філософію, і відіграють ключову роль у досягненні єдиної мети у військовій установі.
Також важливо розуміти, чого не робить філософія командування. Це не універсальний документ для нового лідера, і він не повинен повторювати основні елементи доктрини чи переконань установи. І він не замінює належного стратегічного чи оперативного планування. Як зазначає генерал Драпатій у своєму офіційному випуску документа:
Цей документ не замінює існуючі стратегічні та оперативні плани. Він визначає моє бачення, пріоритети та принципи керівництва як Головнокомандувача Збройних Сил. Окремими документами буде визначено порядок їх реалізації, конкретні завдання та показники ефективності.
Мета цієї статті — дослідити стратегічне лідерство та проаналізувати новий документ генерала Драпатия, щоб зрозуміти, що він говорить нам про стратегічний напрямок, який він встановлює для українських військових, і як він діятиме на стратегічному рівні війни у співпраці з українською політичною системою.
Функція стратегічного лідерства
Стратегічне лідерство – це те, що відбувається – або має відбуватися – на найвищому рівні установи. У військовій установі до ключових стратегічних лідерів належать начальник об’єднаної оборонної організації, а також керівники окремих військових видів. У ширшому політичному середовищі до стратегічних лідерів належать керівники національних розвідувальних, кібернетичних, прикордонних або цивільних оборонних установ.
Як я зазначав існує багато цивільних та військових публікацій, які досліджують функції сучасних стратегічних лідерів. Стратегічні лідери у військовому контексті повинні володіти концептуальними компетенціями, включаючи навички мислення для розуміння складного та швидкозмінного стратегічного середовища. Вони також повинні володіти компетенціями в технічних питаннях, включаючи застосування спеціалізованих знань та інституційних ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Вони також повинні розуміти та враховувати політичні, культурні, соціальні та економічні аспекти країни, які впливають на військові інституції.
Зрештою, стратегічний лідер повинен мати добре розвинені міжособистісні компетенції для створення ефективних команд, ведення переговорів з іншими стратегічними зацікавленими сторонами та досягнення консенсусу в межах власної установи.
Стратегічні лідерські висновки з війни в Україні
 |
Зображення: @ZelenskyyUa
Війна в Україні з 2022 року дала безліч уроків. Серед них тактичні, оперативні, стратегічні та політичні розуміння, а також уроки з усього спектру військових та національних функцій, що виконуються під час війни. Уроків про сучасне лідерство, як у війську, так і на ширшій державній службі, предостатньо.
Мабуть, одним із найважливіших уроків, отриманих після лютого 2022 року, стало підкреслення важливості здорових цивільно-військових відносин та дієвих моделей цивільно-військової діяльності. У своїй книзі « Верховне командування» Еліот Коен описує цивільно-військові відносини як «нерівноправний діалог». У демократичній моделі правління часто відбувається активний обмін думками та позиціями між цивільними та військовими лідерами. Цей діалог має вирішальне значення для ефективної роботи цивільно-військової взаємодії в мирний та воєнний часи. Однак остаточне рішення завжди приймає цивільне політичне керівництво.
В Україні ми спостерігали, як цивільно-військові відносини розвивалися під час війни, коли цивільний президент був явною особою, яка керувала ситуацією. Однак часом виникала напруженість у відносинах з військовими, яка досягла кульмінації під час цивільно-військової кризи у листопаді-грудні 2023 року між Зеленським та генералом Залужним. Зрештою, це було вирішено усуненням генерала Залужного. Зовсім недавно, у 2026 році, цивільно-військова напруженість призвела до усунення як міністра оборони, так і безпосереднього попередника генерала Драпатого, генерала Сирського.
Висновок з України полягає в тому, що сучасні демократії повинні мати сучасні концепції цивільно-військової взаємодії для швидкозмінного стратегічного середовища. Як політики, так і військові лідери повинні мати чіткі, законодавчо закріплені функції та виконувати їх, взаємодіючи один з одним. Центральні функції стратегічних військових лідерів у цьому цивільно-військовому середовищі, включаючи отримання ресурсів від уряду, забезпечення довгострокового бачення інституцій та формування їхньої культури, а також широке інформування про інституцію, яку вони очолюють, повинні бути зрозумілі політичним лідерам.
Другий урок з України полягає в тому, що стратегічні лідери у військовій справі повинні мати інтелектуальний потенціал для керівництва розробкою військових стратегій, що лежать в основі будь-якої теорії перемоги у війні. Стратегічні військові лідери відіграють роль у формулюванні основних ідей щодо того, як нації можуть вигравати сучасні війни, та мають чітке уявлення про пріоритети та ресурси, необхідні для реалізації цих стратегій. Водночас їхній інтелект має бути застосований для балансування викликів сьогодення та викликів завтрашнього дня. Для України це означатиме управління поточними військовими кампаніями, планування кампаній на найближчі роки, а також врахування військових питань та пріоритетів на період після закінчення війни.
Третій урок для стратегічних лідерів стосується інтеграції та узгодження. Стратегічні лідери у військовій організації повинні вміти узгоджувати військові операції з бажаними політичними результатами уряду. У мирний час це може бути складно. У воєнний час це дуже важко, але необхідно. Пов’язана з цим потреба полягає в тому, щоб стратегічні лідери інтегрували безліч різних видів військових операцій на великій географічній території. Україна продемонструвала потребу в сучасних військових організаціях, які мають бути здатними одночасно проводити операції та кампанії в усіх сферах.
Для України це включало прагнення до єдності зусиль у наземних кампаніях на півночі, північному сході, сході та півдні України, кампанію стратегічних ударів проти Росії, нещодавню кампанію ударів середньої дальності, спрямовану на зниження оперативного потенціалу Росії, регіональну та глобальну кампанію стратегічного впливу, кампанію кіберзахисту, кампанію з повітряної, безпілотної та протиракетної оборони, кампанію з заборони морських сил на Чорному морі та перехоплення тіньового флоту, а також операції цивільної оборони по всій країні. Це ілюструє ті проблеми багатодоменного узгодження та інтеграції, з якими зіткнуться військові стратегічні лідери в майбутніх конфліктах у Європі та Тихому океані. Вирішальним елементом досягнення цієї узгодженості є те, щоб стратегічні лідери доносили бачення або мету того, як і чому ця інтеграція необхідна…
© 2026 Мік Райан
