Ковальський Віктор
Прокуратура України. Проблема не лише в персонах
будь то Кравченко, Кропива, Вдовиченко, Кіпер чи хтось інший. Важливо говорити не про конкретне прізвище, бо кожен з них є частиною значно більшої, системної проблеми. Йдеться про систему відбору, перевірки, призначення та державний контроль за діяльністю прокурорів. Українська держава роками призначала на ключові посади досвідчених фахівців. Взяти імена Михайла Потебенько, Віктор Шокін, Віктор Шішкін.
Проте деякі з керівників, опинившись на посадах, перетворювалися на стандартних службовців, а частина з них — на дисциплінованих негідників, що кришували протиправну діяльність. Ми пам’ятаємо, що «діамантові прокурори» виникли не сьогодні, а багато років тому. І ця проблема починається там, де великі гроші, державні посади, вплив і особисті зв’язки утворюють єдину вертикаль. І коли людина, яка ще вчора рахувала свої «копійки» раптом опиняється достатньо близько до державного ресурсу.
Питання — хто її туди веде. Адже деякі персони паплюжить статус і посаду працівника прокуратури, перетворючись на крадія в погонах і ця людина починає тиснути на бізнес, збирати гроші, «кришувати» нелегальні активи — від кол-центрів і контрафакту до нелегальних виробництв на прибережних промзонах тощо. Бізнес, відповідно, змушений дякувати тисячами доларів готівки, елітним автопарком із відповідними номерними знаками, на кшталт: Tesla Y (0444), Lexus UX (4404) та Honda CR-V. Причому авто, як правило, оформлюється на рідних і використовується без внесення даних про суттєві зміни в майновому стані, що є грубим порушенням антикорупційного законодавства.
Молодий посадовець може бути спритнішим за старшого колегу, але питання в тому чи має людина достатню професійну зрілість і незалежність, щоб очолювати систему, від рішень якої залежать свобода людини, доля підприємства та довіра до держави. Посадовець-прокурор не повинен сприймати критику на свою адресу як боротьбу проти прокуратури. Посадовець і державна інституція — не одне й те саме. Людина може піти з посади, а прокуратура повинна залишатися та працювати за законом.
Події навколо Офісу Генерального прокурора лише загострили питання чому закон не став правилом.
Виникає одвічне питання: що потрібно змінити?
Перше: призначення керівників правоохоронних органів має відбуватися за зрозумілими професійними критеріями та читкою процедурою, а не за принципом політичної лояльності.
Друге: керівник прокуратури повинен бути інституційно незалежним від державної особи, яка внесла його кандидатуру до призначення. При цьому щодо найближчого оточення керівника органу має діяти реальний механізм усунення конфлікту інтересів. Адже призначення на високу посаду, як правило, є резонансним. Тому воно має супроводжуватися обґрунтуванням того, чому обрано саме цю людину, з огляду на її досвід, біографією та можливі ризики. Але головне – політична відповідальність не повинна починатися з обвинувального вироку. Для усунення з високої посади достатньо втратити суспільну довіру, мати конфлікт інтересів чи факти, несумісні з посадою прокурора. Дійсно, в нас не бракує професійних людей. Нам заважає корупційна порука, за якої професіоналізм, незалежність і чесність важать набагато менше.
