Україна провела дві тихі, але успішні контрнаступальні операції

Цього тижня у своєму оновленні я присвятив цілу статтю розгляду двох нещодавніх українських контрнаступів. Ці операції на сході та півдні України, що тривають кілька місяців і за умови дуже високого рівня оперативної безпеки, дають уявлення про нові способи наступального маневру, що розробляються Україною. Якщо Україна зможе «індустріалізувати» такі підходи для всіх своїх сил, ми можемо побачити перехід до нової фази війни. Через цей потенціал я хотів би використати це оновлення, щоб написати есе, яке містить початковий аналіз того, що нам говорять ці операції та що вони можуть означати для траєкторії війни.

 

Нещодавня новина про український контрнаступ, в результаті якого було звільнено кілька сотень квадратних кілометрів території навколо Лимана на сході України, стала приємним сюрпризом на тлі триваючих російських ракетних обстрілів українських міст та жахливого видовища, коли американські переговірники обговорюють гарні спогади з російським президентом у Москві. Українські здобутки були задокументовані різними джерелами , включаючи відео з дронів, розповіді солдатів та ЗМІ, які утримувалися від висвітлення операції. Інститут вивчення війни у ​​своєму останньому оновленні заявив , що «методологія картографування ISW, ймовірно, недооцінює масштаби українських здобутків у поточних контратаках на Лиманському напрямку».

Однак це не перша наступальна акція українців у 2026 році, в результаті якої було захоплено значну частину української території у російських окупаційних військ. Ще в березні тодішній головнокомандувач Збройних сил України генерал Сирський зазначив, що «вперше з 2024 року, коли ми провели Курську наступальну операцію, наші війська за один місяць відновили контроль над більшою площею української землі, ніж ворог захопив за той самий період часу». Президент Зеленський заявив, що «На півдні нашої країни за останні півтора місяця (українські сили) здійснили низку важливих дій в обороні та на деяких ділянках наступу». Протягом кількох місяців Збройні сили України провели меншу операцію на півдні України, в результаті якої було звільнено понад 400 квадратних кілометрів території.

Таким чином, протягом двох місяців Україна провела дві тихі, але успішні контрнаступальні операції в різних частинах країни. Це не лише ставить під сумнів популярний (і лінивий) наратив про глухий кут на лінії фронту, але й означає, що українці інвестували в важку інтелектуальну працю з пошуку нових методів проведення успішних наступальних дій на тактичному та оперативному рівнях.

Перехід до нових форм ведення війни

Коли Енді Маршалл, давній директор Управління мережевої оцінки Пентагону, написав вищезазначені слова у серпні 1993 року, він розмірковував про те, як армія Сполучених Штатів може адаптуватися до нових технологічних обставин, включаючи високоточні боєприпаси та інформаційну війну, з якими його країна зіткнулася після розпаду Радянського Союзу. Його слова, намагаючись вплинути на стратегічне мислення про те, що тоді вважалося військовою революцією, є корисним дороговказом для роздумів про трансформаційні зміни, які відбуваються і продовжуватимуть відбуватися у військових установах завдяки впливу автономних систем, штучного інтелекту та швидких циклів адаптації.

Останні кілька років у багатьох відношеннях стали свідками міжвладдя старих форм маневру та нових форм, що використовують війну за допомогою безпілотників та прийняття рішень за допомогою штучного інтелекту. Як підкреслюється в меморандумі Маршалла, те, що ми спостерігаємо зараз, навряд чи вперше в історії впровадження нових технологій призвело до каскадної серії стратегічних та інституційних переоцінок тактики, навчання, доктрини, структури сил та моделей керівництва. Як я писав у статті 2024 року , в якій досліджував це явище:

На щастя, багато країн та військових установ мають історичний досвід вирішення серйозних проблем у військовій справі. Військові установи завжди стикалися зі складними проблемами на полі бою, під час тривалих кампаній та в загальних національних зусиллях з ведення воєн. Це вимагало формальних та неформальних механізмів адаптації, які іноді призводять до трансформаційних рішень ключових проблем на полі бою та оперативних проблем.

У середині Першої світової війни всім воюючим сторонам довелося вчитися та адаптуватися до впровадження кулеметів та масованого використання колючого дроту, артилерії та глибоких траншей. Війна Судного дня 1973 року та війна в Перській затоці 1991 року змусили військові установи в усьому світі провести масштабні трансформації, що вимагало переоснащення, реструктуризації та, найголовніше, переосмислення характеру та ведення сучасної війни.

У кожному випадку найуспішніші військові організації, що вийшли з цих періодів потрясінь, будували свої нові оперативні доктрини, організації та методи ведення військових зусиль на чесних оцінках ворога та самих себе, випробуваннях та експериментах, впровадженні нової доктрини та навчання, а також на лідерах, які забезпечували адвокацію та впроваджували трансформацію.

Дійсно, існує глибше походження інтелектуального розвитку, зумовленого новими технологіями та швидкозмінним стратегічним середовищем протягом чотирьох (поки що) промислових революцій. Таблиця нижче, яку я використовував у багатьох презентаціях про трансформаційні зміни у військових інституціях, показує, як кожна з чотирьох промислових революцій призвела до змін у технологіях, суспільствах та в тому, як нації вели свої війни.

Протягом деякого часу українці випробовували та експериментували з новими способами знищення більшої кількості російських підрозділів та звільнення більшої частини української території. Як я зазначав у нещодавньому оновленні про південний контрнаступ українців , «протягом цієї війни українці продемонстрували бажання та готовність випробувати розвинені форми тактики спільних військ, які використовують повітряні та наземні технології безпілотників, щоб домінувати в тактичній розвідці, створювати простір для наземного маневру з використанням кінних та пісних бойових підрозділів, а також забезпечувати низку допоміжних функцій, таких як радіоелектронна боротьба, поповнення запасів, точкова оборона, евакуація поранених, встановлення та розмінування, а також психологічні операції проти росіян, а також обманювати як супротивників, так і тих, хто висвітлює хід війни».

Отже, повертаючись до нещодавніх українських здобуттів навколо Лимана, а також до нещодавнього південного контрнаступу, які висновки ми можемо зробити з того, як Україна проводить наземні операції?

По-перше, це були контрнаступи, а не просто локальні контратаки. Чи починалися вони саме так, можна сперечатися, але кінцевим результатом стало те, що два українські контрнаступи були здійснені протягом тижнів, якщо не місяців, і обидва призвели до значних перемог українських сухопутних військ.

По-друге, операція «Лиман» функціонувала як оперативний спойлер. Росія вже деякий час працює (хоч і й равличачими темпами) над оперативним подвійним оточенням українських міст фортечного поясу на сході. У лютому цього року я включив цю російську кампанію, яка є їхнім основним зусиллям у наземній війні проти України, до чотирьох елементів стратегії Путіна для досягнення сприятливого результату його невдалих воєнних зусиль:

Основні зусилля на місцях – це оперативне подвійне охоплення території Донбасу, яку утримує Україна. Одна частина цього охоплення рухається на північ з району Покровська, а інша – на захід вздовж Лиманського напрямку просування. Зближення, ймовірно, відбудеться біля міста Барвінкове.

Російський напрямок просування через Лайман був ключовим елементом північного рукава цього масштабного подвійного оточення. Це просування було зупинено. Немає жодних перспектив оточення міст-фортець, принаймні цього року – і, ймовірно, взагалі ніколи.

По-третє, це переконлива демонстрація того, що російський наратив про «неминучу перемогу» мертвий. Не просто «ніби мертвий», а здатний відродитися, як хаотичний зомбі. Ні, наратив мертвий, як дронт. Навіть якщо Росії вдасться ввести кілька сотень тисяч додаткових військовослужбовців шляхом мобілізації в останні місяці цього року, це будуть недосвідчені війська, які навряд чи досягнуть кращих результатів, ніж інші кілька сотень тисяч росіян в Україні, які отримали територію приблизно вдвічі меншу, ніж Род-Айленд .

По-четверте, ці українські експерименти демонструють, що «прозоре поле бою» – це омана. Хоча мало хто сумнівається, що завдяки безпілотникам, розвідці з відкритих джерел (OSINT) та цифровим системам командування та управління ми маємо значно покращене уявлення про поле бою, воно не є прозорим. Кембриджський словник визначає прозорість так:

Чітко та легко зрозуміти або розпізнати; відкрито та чесно, без секретів.

Ці операції демонструють, що жоден з елементів визначення не був виконаний в Україні. Значні частини обох сторін зараз знаходяться під землею, часто не виявляючись безпілотниками, а погодні умови також впливають на ефективність дій. Але що ще важливіше, бачити щось не те саме, що розуміти це. Поточна концепція прозорості бойового простору не говорить нам нічого достовірного про моральний дух чи наміри. Це найсуттєвіша прогалина з усіх в ідеї прозорості, тому що намір – це саме та змінна, яка має найбільше значення для командира, який вирішує, як реагувати на те, що показують йому його сенсори. Покращена видимість не дозволяє зазирнути в серця та розуми солдатів і командирів на місцях.

Навіть там, де видимість справді покращується, тертя зберігаються ще у двох різних аспектах, які література з питань прозорості рідко розділяє. По-перше, тертя всередині власних сил: зібрані розвідувальні дані не завжди враховуються вищими командирами, чи то через бюрократичну обережність, когнітивне упередження, чи то просту організаційну інерцію, що неодноразово було задокументовано у випадку з нездатністю Росії передбачити рішучість України в лютому 2022 року. По-друге, командири досі не можуть знати кожен аспект бойового простору, навіть коли архітектура сенсорних систем навколо них функціонує належним чином, оскільки, як окремо стверджували сер Лоуренс Фрідман та Баррі Воттс , війна залишається змагальним, інтерактивним процесом, у якому розумний супротивник постійно працює над тим, щоб заперечувати, спотворювати та обманювати будь-яку картину, яка про неї складається.

По-п’яте, оперативна безпека та обман мають вирішальне значення для успіху в сучасній війні. Це урок, який українці засвоїли з контрнаступу 2023 року. Місяці відкритих спекуляцій щодо цілей, українських військ, які будуть задіяні, та ймовірних місць розташування означали, що росіяни на півдні України були абсолютно нездивовані та мали сім місяців, щоб підготуватися до українського нападу. Контрнаступ провалився. Під час Курської наступальної операції наступного року Україна дуже щільно приховувала інформацію, впровадила план обману та досягла стратегічної та оперативної несподіванки. Схоже, що вона знову застосувала подібний підхід на півдні та сході України у 2026 році.

По-шосте, ці дві операції все ще можна розглядати як випробування нових тактичних та оперативних методів. Це включає розвиток тактики використання безпілотників у розвідувальному бою та розчищення шляху для наступальних операцій шляхом знищення російських потужностей безпілотників, датчиків, а також логістики та резервів на більшій глибині. Ці випробування нової тактики та глибоких операцій українцями були підкріплені новими класами безпілотників, зокрема такими як Darts, RAM-2X, Hornets та Fire Point FP-2, а також кращою інтеграцією даних датчиків за допомогою Delta та її вбудованого штучного інтелекту.

У попередніх війнах сторонам, що воюють, часто знадобилися роки, щоб розробити нові доктрини та організації, необхідні в іншому середовищі загроз для досягнення оперативних та стратегічних цілей. Перехід до цих нових методів був болісним. Можливо, саме це ми спостерігали в Україні з 2023 року до кінця 2025 року. Чи можемо ми бачити перші проблиски нових методів наступального маневру, що з’являються в Україні?

По-сьоме, скільки часу знадобиться росіянам, щоб наздогнати? Росіяни швидко переймали українські інновації під час свого повномасштабного вторгнення в Україну. Вони спостерігали за цими українськими наступальними діями 2026 року та звертали увагу на використані методи. Вони майже напевно намагатимуться скопіювати їх для власних наступальних дій найближчим часом. Це зменшить нинішню перевагу України в таких операціях, але я також очікую, що українці продовжуватимуть випробовувати та вдосконалювати свої нові наступальні методи, щоб, сподіваюся, залишатися попереду росіян.

Російська міазма руйнування та смерті

Нові форми маневру, розглянуті вище, є не просто тактичною цікавостю. Вони також відображають глибшу розбіжність між українським та російським способами ведення війни, що вимірюється тим, як кожна сторона готова витрачати життя власних солдатів – і завдавати руйнувань супротивному суспільству – для досягнення своїх цілей. Україна, як менша країна, після провалу контрнаступу 2023 року шукала розумні способи використання технологій та розумного мислення щодо стратегії та операцій, щоб створити надмірне співвідношення російських втрат порівняно з українськими. Дійсно, це було чіткою метою президента Зеленського у 2026 році.

Це результат кількох імперативів. По-перше, Україні потрібно завдати Путіну настільки сильного болю, щоб він дійшов висновку про марність подальших військових операцій в Україні. По-друге, Україна прагне зберегти якомога більше своїх людських ресурсів не лише для наступної битви, а й для того, щоб після цієї війни мати демографічно процвітаючу країну. Нарешті, масові втрати людських життів, хоча й у певному сенсі неминучі в усіх війнах, – це те, що Україна хоче мінімізувати, бо цінує свій народ.

Для порівняння, Росія прийняла міазмат страждань, руйнувань та смерті, який вона створила по всій Україні з 2022 року. Російський президент, та й його країна в цілому, обрали стратегію, яка зараз нагадує культ смерті, де будь-яка кількість вбивств та руйнувань є прийнятною для досягнення навіть найобмеженіших цілей на місцях в Україні. Це передбачає постійні масові втрати російських солдатів у штурмових та інфільтраційних операціях, в яких щомісяця гине до 40 000 російських солдатів . Але це також включає тортури, зґвалтування та вбивства цивільних осіб та військовополонених, а також найбільш масштабну терористичну кампанію бомбардувань з часів Другої світової війни. Серед цілей – українські житлові райони, торгові центри, поїзди та, нещодавно, цивільні автозаправні станції . Огидна поведінка російських лідерів та солдатів з 2022 року ще довго буде плямою на їхній національній душі.

Путін тепер поширив цю терористичну кампанію за межі України, розширюючи кампанію саботажу по всій Європі . Це загрожує ширшою війною, якщо європейські країни не вживуть рішучих заходів для стримування російської агресії.

Ніщо з цього не применшує досягнень України на місцях цього року. Підхід України до наступальних маневрів, що постійно розвивається, успішний, не вимагаючи масових жертв, які характеризували військові зусилля Росії протягом усієї війни. Це головна причина, чому він заслуговує на пильну увагу як тематичне дослідження у вивченні майбутніх війн.

Маневр не мертвий

На завершення, нещодавні операції в Україні демонструють, що маневр не припинився.

Незважаючи на труднощі з маневруванням наземних операцій, що спостерігалися на сході України протягом останніх кількох років, наступальні операції все ще можливі в сучасній війні. Але вони потребують інтелектуальних зусиль для розробки нових методів, щоб зробити їх життєздатними та повторюваними в масштабах. Це включає нове мислення щодо інтеграції автономних систем у масштабі та в різних сферах, більш широке використання засобів радіоелектронної боротьби, нове мислення щодо обману та оперативної безпеки, а також застосування штучного інтелекту для підтримки прийняття командних рішень, а також швидкого навчання та адаптації.

Але розробка життєздатних методів наступального, тактичного та оперативного маневру у 21 ^{столітті} також вимагає врахування старіших ідей щодо використання мас, логістичної підтримки та евакуації поранених, підтримки морального духу та забезпечення лідером мети своїм людям.

Мені спадає на думку, що розробляючи цю нову наступальну модель, військовим установам також може знадобитися переглянути принципи ведення війни . Хоча вони дещо відрізняються між різними військовими установами, ці принципи значною мірою зберегли свою застосовність до сучасної війни. Але чи вимагає вплив штучного інтелекту та автономних систем еволюції цих надзвичайно важливих принципів, враховуючи їхню центральну роль у навчанні та освіті військовослужбовців?

Ці зусилля є результатом справді наполегливої ​​роботи військових установ. Таке наполегливе мислення щодо трансформації та підвищення військової ефективності для нової ери війни спостерігалося під час Першої світової війни для подолання окопної безвихіді, під час Другої світової війни для розробки успішних десантних операцій, що стали основою для висадки в Нормандії та операцій у Тихому океані, таких як на Окінаві, а також у 1970-х та 1980-х роках для розробки вдосконалених повітряно-наземних операцій для подолання радянської маси. Можливо, ми спостерігаємо подібну форму інтелектуального розвитку для вирішення вирішальної оперативної проблеми – звільнення більшої частини окупованої української території – що відбувається зараз в Україні.

Нові командири України, оновлене командування та управління сухопутними силами, єдині ударні можливості ближнього, середнього та далекого радіусу дії, а також нові способи мислення про наступальні операції продемонстрували здатність і готовність українців переходити в атаку за сприятливих умов. Їхні наземні операції у 2026 році забезпечили остаточний провал Росії у своїх наземних наступальних операціях 2026 року. Це позбавило Путіна можливості досягти будь-яких своїх ширших воєнних цілей і зруйнувало російські наративи про те, що вона колись може досягти перемоги над Україною. Успіхи України у 2026 році, ймовірно, вплинули на позицію адміністрації Трампа щодо війни та її (невелике) збільшення підтримки України, незважаючи на улесливе захоплення, яке Віткофф і Кушнер нещодавно висловили Путіну.

Український стратегічний імпульс у цій війні, як і протягом принаймні останніх шести місяців, продовжує підкреслювати, що російські воєнні зусилля знаходяться на прискореній негативній траєкторії. Нам потрібно вчитися на досвіді українських технічних та інтелектуальних інновацій у 2026 році, і нам потрібно краще підтримувати їх, щоб посилити прискорену негативну траєкторію Росії.

В іншому зі своїх чудових есе про війну Росії проти України сер Лоуренс Фрідман нещодавно написав , що «стратегія України протягом певного часу полягала в спробі створити болісний глухий кут. Українці вже можуть претендувати на певну перемогу, оскільки вони вижили, незважаючи на всі зусилля набагато більшої сили, спрямовані на їх знищення протягом останніх чотирьох з половиною років. Вони навіть можуть уявляти собі сценарії повної перемоги, у сенсі можливості звільнити всю територію, окуповану Росією. Але вони реалістично ставляться до того, що зараз можливо».

Це точне відображення поточної ситуації, але ці українські масштабні експерименти з тактичного та оперативного маневру нової ери дають надію змінити цю ситуацію на користь України. Ми ще не досягли цього, але поточна траєкторія зростання військової ефективності України – в їхніх об’єднаних ударних кампаніях та нещодавніх наступальних операціях – дає проблиск надії на майбутні українські операції зі звільнення більшої частини їхньої території, яка зараз окупована Росією.

Ми переживаємо військову революцію, яка трансформує технології, структури та мислення у військових установах. Питання, яке ставлять нещодавні наступальні дії України, полягає в тому, чи зможуть українці використати всі ці напрямки трансформації швидше, ніж Росія, та використати це для розширення розриву в наземних бойових операціях, щоб наступного року стало можливим проведення наступальних дій для звільнення більшої частини України.

Тільки час покаже.

© 2026 Mick Ryan