admin
Питання заочного судочинства (trials in absentia) є наразі предметом широкої дискусії в Україні. В травні 2016 року за допомогою нових перехідних положень Кримінального процесуального кодексу було внесено зміни до чинних правил проведення розслідувань і здійснення судочинства заочно. Такі зміни уможливлюють розслідування та притягнення до відповідальності без вимоги присутності підозрюваного чи обвинуваченого. Разом із тим висловлюються багато побоювань, що такі положення – це шлях до «третьокласного» судочинства та несправедливого суду, або й гірше – втрата можливості звернутися до міжнародних судів чи де-факто гарантія безкарності злочинців.
Неможливо дати відповідь на всі позиції з цього питання, що висловлюються у правових колах України. Крім того, цілком імовірно, що розгляд багатьох питань зведеться до політичних дебатів. В останніх іноземним юристам точно не місце.
Натомість ми присвятимо цей стислий огляд міжнародноправовим питанням, які лежать в основі багатьох критичних зауважень. Зокрема, в цій статті буде проаналізовано, чи порушує заочне судочинство норми права прав людини, а також чи здійснення такого судочинства в Україні впливає на можливі провадження в Міжнародному кримінальному суді (МКС)?
Незважаючи на те, що в багатьох юристів міжнародного рівня є сумніви щодо раціональності здійснення заочного судочинства, воно є законним у певних обмежених ситуаціях. Як і в багатьох аспектах міжнародного права прав людини, процес – запорука всього, і за відсутності пильності, процесуальну справедливість і законність можна легко поставити під сумнів. Однак незважаючи на ці потенційні проблеми відповідності заочного судочинства нормам міжнародного права прав людини, заочний процес не може завадити МКС здійснювати провадження щодо осіб, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів або злочинів проти людяності на території України. Навіть якщо вони вже були засуджені заочно відповідно до законодавства України.
Коли спектакль може тривати?
Присутність обвинуваченого – основоположна умова справедливості судового процесу та можливості обвинуваченого представити ефективну позицію захисту. Це відображено в багатьох міжнародних і регіональних договорах. Однак це право не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням. Зокрема, це ситуації, коли обвинуваченого виводять із судової зали через його погану поведінку, що перешкоджає судовому засіданню. Або коли обвинуваченому було повідомлено про провадження заздалегідь, але він відмовляється з’явитися до суду, або, з’явившись, вирішує, що ризикувати слід виважено, і тікає.
Хоча ці дві ситуації мають однакові наслідки, проте відсутність обвинуваченого в судовій залі та його неучасть у провадженні пов’язані з принципово різними правовими питаннями. В першому випадку обвинуваченого, який перешкоджав судовому розгляду, виводять із судової зали за зловживання правом на присутність. У другому – обвинувачений просто не з’являється до суду. Цей сценарій особливо актуальний для України. Його ми й розглянемо далі.
У такому разі перед судом постане питання: чи є неявка однозначною відмовою від права на бути присутнім? Як свідчить низка справ Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), сторона обвинувачення має встановити, що обвинувачений однозначно вирішив уникнути судового розгляду. Це щонайменше передбачає обов’язок обвинувачення продемонструвати, що обвинувачений знає (а не лише може знати) про судовий розгляд.
Обвинуваченню недостатньо показати, що інформацію про такий розгляд оприлюднено в ЗМІ чи іншим чином, за рахунок чого обвинувачуваний можезнати про нього. Якщо обвинувачений доручає своїм адвокатам отримати повістку чи співпрацювати зі слідством або судом, то очевидно, що йому таки відомо про провадження.
За таких обставин сторона обвинувачення може продемонструвати, що обвинувачений знав про провадження та відмовився від свого права бути присутнім. Тоді здійснення заочного судочинства дозволяється. Звичайно, якщо обвинувачений доручає своїм адвокатам фактично долучитися до справи від його імені, то насправді не йдеться про заочне судочинство. Адже хоча обвинувачений може не бути присутнім особисто, але його уповноважений представник там є.
У разі, якщо держава не може довести, що обвинувачений насправді знав про провадження, то заочне судочинство можна здійснити за однієї умови: держава має гарантувати відсутньому обвинуваченому право на повторний повний судовий розгляд за його присутності.
Отже, якщо коротко, то проведення будь-якого судового розгляду, під час якого обвинувачений не має права вибору щодо явки – не дозволено відповідно до практики ЄСПЛ. Таким чином, підхід, який обрала Україна, може порушувати міжнародне право.
Є підстави вважати, що нові положення щодо заочного судочинства передбачають дозвіл на проведення провадження без вимоги доказування поінформованості обвинуваченого. Зокрема, воно дозволено у випадку неможливості встановити місцезнаходження особи чи публікації повідомлень про підозру чи повісток у ЗМІ (а не їх безпосереднє вручення підоз-рюваному), або ж перебування обвинуваченого за кордоном чи на окупованій території та/або в зоні АТО. В жодному із зазначених випадків не передбачено вимогу довести, що підозрюваний чи обвинувачений був насправді проінформований про майбутнє провадження. Так само не гарантується право на повторний судовий розгляд.
Вистава без виконавця головної ролі…
Із точки зору держави та політики є ряд аргументів на підтримку заочного судочинства. Якщо підозрюваний чи обвинувачений переховується від правосуддя або ж відмовляється з’явитися, то є ризик, що правосуддя не буде здійснено ніколи.
Невблаганним аспектом судового процесу є зниження якості доказів із плином часу: свідки помирають, спогади втрачають чіткість, речові докази зникають. Свідки мають обґрунтоване сподівання виступити в суді без нескінченного очікування.
Те саме стосується співобвинувачуваних. Суд та його судді, адвокати й помічники виділять час у своїх і так щільних графіках. Значні державні витрати з погляду часу, ресурсів і коштів можуть виявитись даремними через відтермінування запланованого слухання.
Зрозуміло, що на міжнародній арені країни-донори очікуватимуть на проведення судового розгляду (і, правду кажучи, засудження) протягом обґрунтованого періоду. Під впливом цих обтяжливих факторів в органів прокуратури (і насправді – самого суду) може виникнути неабияке бажання рухатись далі за відсутності обвинуваченого. Однак слід пам’ятати, що основний (та першочерговий) обов’язок суду з кримінальних справ полягає в здійсненні справедливого судочинства. Відповідач є та має бути завжди центральною фігурою в кримінальному процесі. Судовий розгляд – це можливість обвинуваченого оскаржити докази та викласти свою інтерпретацію подій.
Із цієї простої причини, проведення судового розгляду без відповідача – це «Гамлет» без Гамлета. Навіть якщо запросити найкращих акторів на ролі другого плану (зокрема адвоката), вартість квитка не може бути аналогічною до квитка на повноцінний спектакль або найкращий спектакль, який може запропонувати театр.
Проте це не означає, що заочне судочинство – обов’язково несправедливе. За відсутнім обвинуваченим мають зберігатися презумпція невинуватості, рівна та справедлива можливість допитати свідків та ознайомитися з доказами проти себе. Це – основоположні права, які не можна ігнорувати. Як свідчить досвід, чим ширший перелік обвинувачень, чим вони складніші та серйозніші, тим більшої ваги набуває забезпечення рівноваги, тим більш обтяжливими стають зобов’язання присутніх, і тим більше зростає ризик порушення права на справедливий суд.
У контексті України, реалізація положень про заочне судочинство без перетворення процесу на односторонній, тобто такий, що зневажає правами відсутнього обвинуваченого та справлятиме враження показового розгляду – незмінний виклик. Потрібно провести спеціальну правову експертизу, щоб забезпечити справедливість та об’єктивний результат.
Усе одно Гамлет має з’явитись і бути в центрі вистави, навіть якщо він не прийде особисто. Його участь буде забезпечена чіткими процедурами та практичними й проактивними заходами.
Юрисдикція МКС та Україна
Отже, чи запропоноване заочне судочинство України відповідає міжнародними стандартам справедливості, уникаючи порушення ЄСПЛ, ще належить з’ясувати. Однак, незалежно від результату цих випробувань і труднощів, проведення заочного слідства та судового розгляду в Україні не вплине на провадження в МКС.
МКС може розглядати справи про злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини, якщо Україна не бажає чи не здатна забезпечити розслідування або притягнення до відповідальності самостійно. Якщо ж Україна може продемонструвати, що вона бажає чи здатна забезпечити розслідування конкретної справи, яка перебуває на розгляді МКС для притягнення винних до відповідальності, – то Міжнародний кримінальний суд зможе прийняти таку справу до свого провадження.
Проте МКС не розглядатиме заочне кримінальне провадження як свідчення бажання чи здатності. Присутність обвинуваченого під час провадження в національному суді – це один з найважливіших елементів національного кримінального процесу, які розглядає Міжнародний кримінальний суд при вирішенні питання про юрисдикцію. Хоча заочне кримінальне провадження в таких справах може свідчити про бажання держави забезпечити притягнення винних до відповідальності – такі заходи також є чітким свідченням її нездатності фактично це зробити. Інакше кажучи, внаслідок заочного кримінального провадження в Україні перспектива долучення МКС стає не менш, а більш реальною.
***
Отже, на завершення можна сказати, що заочне кримінальне провадження в Україні – це сміливий крок у багатогранні питання судочинства з усіма видами юридичних і фактичних перешкод, які потребуватимуть більших зусиль ніж цілеспрямованість і прагнення переговорів та подолання труднощів, якщо потрібно буде уникнути несприятливих висновків ЄСПЛ. Це не привід для відмови від провадження – це привід для обережного та виваженого руху вперед, щоб забезпечити прийняття будь-якого рішення внаслідок сумлінного розгляду справи із забезпеченням презумпції невинуватості.
Що стосується високопосадовців, які підозрюються в міжнародних злочинах, то Україна щонайменше може бути впевнена, що ці справи все одно залишатимуться в полі зору МКС і зрештою можуть зумовити ухвалення обвинувальних вироків, і найголовніше – виконання покарань.
Вейн ДЖОРДАШ,
королівський адвокат,
керуючий партнер британської правозахисної групи Global Rights Compliance,
УП
Коментарі
Loading…