in

Прецедент судді Аблова

Міністерство юстиції програло справу скандально відомій приватній фірмі

Двадцяте липня поточного року може стати віхою, яка знаменуватиме круту зміну характеру розгляду судових справ за позовами осіб до органів влади. В цей день суддя Окружного адміністративного суду Києва Євген Аблов задовольнив позов ТОВ «Укрбуд Девелопмент» до Міністерства юстиції України й скасував наказ останнього, яким, у свою чергу, були скасовані реєстраційні дії одного приватного нотаріуса, внаслідок чого змінився власник доволі жирного шматка нерухомості в центрі Києва. Виходячи з усталеної судової практики, закріпленої постановами Великої Палати Верховного Суду, суддя в цьому випадку мав би відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі та рекомендувати йому вирішувати цей спір у порядку цивільного судочинства. Отже, якщо політика суду останньої інстанції лишиться незмінною, рішення судді Аблова неодмінно буде скасоване. Але ж Велика Палата, як це вже не раз було в історії, може відступити від своїх попередніх висновків і сформувати нові, й тоді названий вище суддя опиниться «героєм-першопрохідцем».

Багатовладдя в одному окремо взятому товаристві

Імена обох учасників цих подій – судді Євгена Аблова і ТОВ «Укрбуд Девелопмент», як то кажуть, на слуху в широкої публіки. Перший, наприклад, відомий тим, що 8 квітня 2019 року Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення про необхідність його звільнення з посади за вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, несумісного зі статусом судді, але аж 10 грудня того ж року загалом Вища рада правосуддя вирішила, що він заслуговує не звільнення з посади, а лише суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців. Що ж стосується «Укрбуд Девелопмент», то відомо, що його колишній власник, народний депутат України у 2016–2019 роках Максим Микитась у жовтні 2019 року потрапив до в’язниці за махінації з квартирами для Національної гвардії України, внаслідок яких державі, за підрахунками НАБУ, було заподіяно збиток у сумі 82 мільйони гривень.

Їхні життєві шляхи перетнулися у справі про право власності на чотири нежитлові будівлі загальною площею близько чотирьох тисяч квадратних метрів, розташованих у діловому кварталі Києва, що розкинувся поблизу перехрестя бульвару Тараса Шевченка і вулиці Пушкінської. Вони належали ТОВ «Регіональні ресурси», але в лютому 2020 року перейшли у власність ТОВ «Укрбуд Девелопмент». Якщо вірити представниці «Регіональних ресурсів» Катерині Кукареці, це було зроблено в два етапи. Спочатку невстановлені зловмисники за підробленими документами змінили керівництво цього товариства і через приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Володимира Колейчика внесли відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. А вже після цього новоспечений керівник «Регіональних ресурсів» уклав з «Укрбуд Девелопмент» договір, за яким останній набув право власності на зазначену вище нерухомість – відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вніс приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Олександр Золотих.

Справжнє керівництво «Регіональних ресурсів» дуже швидко дізналося про цю махінацію й подало скаргу до Міністерства юстиції, наказом якого від 2 березня 2020 року обидві реєстраційні дії були скасовані, а обом нотаріусам було анульовано доступ до відповідних реєстрів. У відповідь на це всі три сторони – і «Укрбуд Девелопмент», і В. Колейчик, і О. Золотих подали до ОАС Києва позовні заяви, в яких просили скасувати наказ МЮУ в тій частині, яка стосувалася безпосередньо даного конкретно позивача. Ці справи не були об’єднані в одне провадження, як це робиться зазвичай, тож кожен із них прямував своїм шляхом. Першу поразку в цих перегонах Мін’юст отримав від «Укрбуд Девелопмент», позовні вимоги якого були задоволені рішенням від 20.07.2020 р.

Прогалини в роботі Мін′юсту

Суддя Аблов не став глибоко вникати, хто правий, а хто винуватий у спорі за право власності на нерухомість у спорі між «Укрбуд Девелопмент» і «Регіональними ресурсами», а зосередився суто на дотриманні Міністерством юстиції процедурних вимог розгляду скарги ТОВ «Регіональні ресурси», де виявив низку суттєвих порушень. Перше з них було пов’язане з повноваженнями представниці скаржника – Катерини Кукареки. Нагадаємо, що відповідно до положень статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Мін’юст має відмовити в задоволенні скарги, якщо вона була подана особою, яка не має на це повноважень. Пані Кукарека додала до заяви копію довіреності ТОВ «Регіональні ресурси» від 3.02.2020 р., тобто, начебто, все в порядку. Але через два тижні – 15.02.2020 р. – дане товариство видало наказ, яким відкликало зазначену довіреність, а 24.02.2020 р. подало до Мін’юсту заяву, в якому просило не розглядати подану раніше скаргу.

Цікаво, що потім керівництво «Регіональних ресурсів» змінило свою позицію і в ході судового процесу в статусі третьої особи виступало спільним з МЮУ фронтом проти позивача – «Укрбуд Девелопмент». Очевидно, в цьому товаристві, як в Україні під час громадянської війни, ледь не щодня «знову влада міняється». Як би там не було, але на момент видання наказу про задоволення скарги на руках у Мін’юсту був документ, який свідчив про те, що скарга від імені ТОВ «Регіональні ресурси» була подана не уповноваженою особою, але МЮУ, не обтяжуючи себе встановленням справжності чи нікчемності цього документа, скаргу задовольнило, чим формально порушила вимоги зазначеного вище закону.

Друге порушення зачіпало права ТОВ «Укрбуд Девелопмент», яке, будучи прямим учасником подій, що стали предметом розгляду «антирейдерської» колегії Міністерства юстиції, не було запрошене на його засідання, як і не було повідомлено про місце, дату й час його проведення. Таким чином, Мін’юстом не було дотримано вимог Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1128. Як написано з цього приводу в тексті рішення судді Аблова, недотримання порядку розгляду скарги у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, за наслідками якого один із суб`єктів реєстраційних дій втрачає речове право, а інший набуває, і при цьому відбувається обмеження права першого на можливість щонайменше донести свою позицію про правильність дій державного реєстратора, в ролі якого в даному випадку виступав приватний нотаріус, не може й не повинно визнаватися формальним порушенням.

Отже, дві описані вище обставини, на думку судді, виявилися достатніми підставами для визнання неправомірними дій органу влади й скасування виданого міністерством юстиції наказу. Тож тепер погляньмо, як це рішення гармонує з попередньою усталеною судовою практикою, закріпленою постановами Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата відступає від своїх же висновків

Протягом доволі тривалого часу вітчизняна судова система дотримувалася точки зору про те, що справи, в яких відповідачем є орган влади або суб’єкт владних повноважень, мають вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. Проте з часом з’ясувалося, що один із таких суб’єктів владних повноважень – державний реєстратор, в ролі якого може виступати як приватний нотаріус, так і міністерство юстиції, представляє собою особливий випадок. Річ у тім, що вчиненню оскаржуваних позивачем його реєстраційних дій зазвичай передує який-небудь правочин – договір купівлі-продажу, дарування, переуступки, позики, застави тощо, або визнання недійсним цього договору в судовому порядку. Тож дуже часто для того, аби встановити законність чи незаконність дій державного реєстратора, суду необхідно встановити дійсність чи недійсність договору, який передував його вчиненню. Таким чином судді, що спеціалізувалися на справах адміністративної юрисдикції, змушені були занурюватися в нетрі цивільного чи господарського законодавства. А не хочеться.

Для суддів адміністративної гілки рідною стихією є оцінка чистоти процедури прийняття оскаржуваних рішень. Але буває, що справедливі й законні за своєю сутністю акти можуть грішити порушенням процедури. І навпаки, незаконні реєстраційні дії можуть буди здійснені з бездоганним її дотриманням. Наприклад, коли запис до реєстру вноситься на підставі підроблених судових рішень. Реєстратор, відповідно вимог інструкції, перевіряє наявність такого вердикту в Єдиному державному реєстрі судових рішень, але розмішені в ньому тексти дуже часто не містять конкретних імен та адрес, замість них там пишеться щось на кшталт «особа-1» чи «інформація-1». Користуючись цим, шахраї наповнюють їх зовсім іншим змістом і приносять нотаріусу прошиті, пронумеровані й скріплені печаткою фальшиві папери. Тож проведені на підставі таких «судових рішень» реєстраційні дії підлягатимуть скасуванню, хоча сам державний реєстратор ні в чому не винний.

Враховуючи ці та інші обставини, Велика Палата Верховного Суду протягом останніх двох років ухвалила низку постанов, якими вирішила за необхідне відступити від своїх раніше зроблених висновків і запровадити новий порядок, відповідно до якого справи за позовами осіб до державних реєстраторів, які були спричинені спорами між позивачем і якою-небудь третьою особою за право власності, оренди чи яке-небудь інше право, мають вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Не всі судді погодилися з такою новацією. Так, 4 вересня 2018 року шестеро суддів Великої Палати написали спільну окрему думку до постанови ВП у справі № 823/2042/16, в якій зазначили, що адміністративний суд не має підстав відмовляти в судовому захисті (закривати провадження), якщо позивач бажає оскаржити лише реєстраційну дію (рішення про реєстрацію), бо відмова, мовляв, у судовому розгляді в цій ситуації є обмеженням права на доступ до суду. Але марно – Касаційний адміністративний суд після цього став у масовому порядку скасовувати рішення, ухвалені в подібних справах судами попередніх інстанцій, а самі справи закривати, рекомендуючи позивачам вирішувати спір у порядку якогось іншого, але тільки не адміністративного судочинства.

Й ось суддя Аблов своїм рішенням у справі «Укрбуд Девелопмент», свідомо чи несвідомо, але запропонував ще один варіант вирішення проблеми. І полягає він у тому, щоб відокремити оцінку права на власність від оцінки чистоти процедури. Виходячи з даної конкретної ситуації це звучить приблизно так. Якщо міністерство юстиції напартачило з дотриманням вимог затвердженого урядом порядку, його наказ має бути скасований. Це означає, що позивач в особі «Укрбуд Девелопмент» відновлює своє право власності на спірну нерухомість, але це ще не означає, що третя особа – ТОВ «Регіональні ресурси» може ставити хрест на своєму «нажитому непосильною працею» майні. Воно може звернутися до господарського суду про визнання недійсними всіх сумнівних правочинів, на підставі яких товариство втратило право власності, і якщо суд визнає позовні вимоги справедливими, незаконні реєстраційні дії будуть автоматично скасовані на підставі судового рішення. Якщо ж «Регіональні ресурси» побоюються того, що протягом періоду, коли триватиме господарський процес, опонент встигне «впарити» нерухомість якому-небудь «добросовісному» набувачеві, то для цього існує інститут забезпечення позову, в рамках якого можна накласти арешт на будь-які фізичні чи юридичні дії з цими чотирма будівлями.

Отже, початок інтризі покладено, можна робити ставки стосовно того, чим закінчиться процес на етапі апеляційної, а головне – касаційної інстанції.

Юрій Котнюк

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Зміни щодо проведення документальних позапланових перевірок

Дисциплінарне стягнення: підстави застосування