Афера з коштами «Центргазу»

Загадки чергового вироку ВАКС

Минулого місяця Вищий антикорупційний суд порадував публіку ще одним «посадковим» вироком: 6 серпня 2020 року колегія його суддів засудила до восьми років позбавлення волі Костянтина Старовойта – колишнього директора «Центргазу» – дочірнього підприємства акціонерного товариства «Кіровоградгаз». На думку сторони обвинувачення, цей чоловік, зловживаючи службовим становищем, заволодів чужими коштами в сумі 8,6 мільйона гривень, половина яких належала державі. Попри таке суворе покарання зловмисника вирішено було залишити на волі й ув’язнити лише після того, як вирок суду набере законної сили. Це може свідчити, зокрема, про те, що судді самі сумніваються в правильності свого вердикту, який цілком може бути скасований в апеляційній інстанції.

З історії газових схем

Нагадаємо, «Кіровоградгаз» – єдине з сорока газорозподільних підприємств, контрольний пакет акцій якого залишився у власності держави. Хоча років двадцять тому всі ці облгази перебували в структурі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», але потім у процесі приватизації їх прибрали до рук різні фінансово-промислові групи. Найактивнішою з них була так звана «група Фірташа», підприємства якої нині об’єднані в Регіональну газову компанію. Що ж стосується «Кіровоградгазу», в якому Нафтогазу належав і належить донині 51 відсоток акцій, то до 2017 року Національна компанія лише формально контролювала це підприємство, а насправді там хазяйнували люди Фірташа.

Справжнім господарем даного облгазу був голова його наглядової ради Ігор Воронін – далеко не остання людина у вітчизняному газовому бізнесі: чого вартий лише той факт, що у 2002–2006 роках він був заступником голови правління Нафтогазу, а потім перейшов на ще більш хлібну посаду голови правління закритого (у подальшому приватного) акціонерного товариства «Укргаз–Енерго». Нині вже мало хто пам’ятає чудасії, що творилися на газовому ринку України до 2009 року: тоді російський «Газпром» продавав нам газ за двома цінами – дешевою й дорогою. За дешевою придбавав Нафтогаз, але з умовою, що придбане паливо діставатиметься лише споживачам житлово-комунального сектору, а от за дорогою купувала корпорація «Росукренерго», й саме вона мала від українського уряду монопольне право продавати газ експортоорієнтованим, а значить і найбільш платоспроможним промисловим підприємствам. «Укргаз–Енерго» було одним із підрозділів згаданої корпорації, який безпосередньо укладав договори купівлі-продажу з гігантами хімічної індустрії, в собівартості продукції яких ледь не дев’яносто відсотків складала вартість природного газу, тож зрозуміло, чому посаду його керівника можна називати дуже хлібною.

Із того часу багато води сплило і для групи Фірташа сталося чимало змін, як позитивних, так і негативних. Позитивні полягали в тому, що гіганти хімічної індустрії, що раніше належали державі, перейшли в їхню приватну власність, а негативні в тому, що вони перестали давати надприбутки, оскільки зникла різниця між цінами на газ для житлово-комунального і комерційно-промислового секторів економіки, бо вона стала єдиною і ринковою. Раніше схема була простою до примітивності: Нафтогаз, виконуючи урядову постанову, продавав за зниженими цінами блакитне паливо підконтрольним Фірташу облгазам, які ті зобов’язані були також за зниженою ціною продавати побутовим споживачам. Проте облгази, маючи в розпорядженні розподільні мережі та вузли обліку, завищували обсяг спожитого населенням газу, а його надлишок, таким чином, за дешевою ціною діставався підконтрольним тому ж самому Фірташу хімічним заводам. Тепер цього вже немає, але в 2017 році уряд Володимира Гройсмана демонстрував рішучість зберегти дешеву ціну газу для населення (а заодно й корупційні газові схеми), тож Регіональна газова компанія намагалася будь-що зберегти контроль над газорозподільними системами якомога більшої кількості областей, у тому числі й незаможної Кіровоградщини.

Директор уклав на прощання дискримінаційний контракт

Після того, як у 2014 році до керівництва Нафтогазу прийшла нова команда, руки до «Кіровоградгазу» в неї дійшли не скоро – надто вже багато було тоді більш актуальних проблем. Коли ж керівництво НАКу нарешті вирішило скликати загальні збори акціонерів, аби змінити правління товариства, наглядову раду й ревізійну комісію, воно наштовхнулося на німий опір клерків, що дісталися в спадок від попередників, які навмисне не надсилали решті акціонерів офіційні повідомлення про майбутній захід. Звичайно, вказана вище «решта акціонерів» на чолі з Ігорем Вороніним і без цих офіційних повідомлень чудово знала, де й коли мають відбутися загальні збори і яким буде їх порядок денний, але спеціально створювали для Нафтогазу різноманітні юридичні пастки, сподіваючись на те, що вони десь таки порушать вимоги Закону України «Про акціонерні товариства», що дасть у подальшому привід для того, аби в судовому порядку визнати рішення загальних зборів недійсними. Врешті-решт, за допомогою Національного депозитарію України і з гріхом навпіл Нафтогазу таки вдалося подолати саботаж власного менеджменту й провести 29 червня 2017 року загальні збори акціонерів «Кіровоградгазу», внаслідок чого на ключові пости товариства були розставлені нові люди. І саме з цього дня бере початок ланцюг подій, що привів Костянтина Старовойта на лаву підсудних.

На той момент він був директором дочірнього підприємства «Кіровоградгазу» під назвою «Центргаз», яке, окрім іншого, займалося придбанням порівняно невеликих партій газу для виробничих потреб материнської структури. Такий газ мав придбаватися за ринковою ціною, причому найдешевше він коштував у Нафтогазу, який закуповував його за кордоном у величезних кількостях, а тому мав знижку. Проте очолюваний Старовойтом «Центргаз» чомусь купував його в товариства з обмеженою відповідальністю «Метида», засновником якого був згаданий Ігор Воронін. Теж непогана схема: «Метида» купує газ у Нафтогазу, а потім із надбавкою перепродує його «Центргазу», який формально входить до нафтогазівської корпорації, але фактично контролюється людьми Фірташа. Збитки ж від такої «комерції» покриває Нафтогаз, який, мовляв, і без того заробляє до біса грошей на транзиті російського газу.

Дізнавшись про те, що внаслідок рішень загальних зборів «Кіровоградгазу» від 29.06.2017 р. цю «лавочку» буде прикрито, Старовойт уранці наступного дня гайнув до київської резиденції Регіональної газової компанії в бізнес-центрі «Парус» на Печерську. З ким він там радився про майбутню авантюру – це залишилося слідству невідомим, зате відомо, що того ж дня він із Києва телефоном дав вказівку головному бухгалтеру «Центргазу» перерахувати нікому до того невідомому ТОВ «Нафтогазгруп Деметра» (далі – просто Деметра) 8,6 мільйона гривень за майбутню поставку з її боку природного газу, відповідно до умов договору, який він привезе й покаже потім. Бухгалтерка так і зробила, а коли побачила підписаний Старовойтом договір, то ахнула: по-перше, він був датований 23-м червня, тобто директор уклав його заднім числом, по-друге, за його умовами «Центргаз» мав негайно перерахувати Деметрі 9 мільйонів 35 тисяч гривень, і якби він перерахував їх хоч на добу пізніше, або на гривню менше, то Деметра могла б вважати себе вільною від виконання взятих на себе обов’язків.

В задоволенні цивільного позову суд відмовив

Таким чином, за версією слідства, з якою погодилася й колегія суддів Вищого антикорупційного суду, Старовойт у реальності нічого в Деметри купувати не збирався – то була спеціально задумана операція з виведення коштів із ввіреного йому підприємства. Адже за умовами цього підписаного, нібито, 23 червня 2017 року договору «Центраз» був заздалегідь приречений. З одного боку тому, що він перерахував кошти із запізненням на тиждень, з іншого – тому, що за вказівкою Старовойта було перераховано не 9,035, а 8,6 мільйона гривень. Виходячи з цих двох обставин Деметра, відповідно до умов договору, мала повне право і газ не поставляти, і гроші не повертати, а якщо комусь не подобається – звертайтесь, мовляв, до господарського суду.

На перший погляд те, що сталося, мало вигляд класичного заволодіння коштами підприємства найманим директором у порядку, так би мовити, «дембельського акорду». Якби це дійсно було так, то Деметра була би звичайною підставною фірмою, ключ від рахунків якої знаходився в руках Старовойта. Далі було би логічним, щоб він зняв з її рахунку ці кошти, поклав би їх собі до кишені і з панамським паспортом чкурнув би куди-небудь за кордон, де б його не дістала рука українського правосуддя. Наприклад, у Відень, де нині перебуває його патрон Дмитро Фірташ. Однак подальші події не вкладалися в такий простий і зрозумілий сценарій. В реальності згадані вісім з лишком мільйонів, що надійшли на рахунок Деметри, не були конвертовані в готівку через яку-небудь фірму-прокладку, а надійшли на рахунок належного Ігору Вороніну ТОВ «Метида». А Старовойт після звільнення з посади директора «Центргазу» не виїхав із країни з викраденими коштами, а залишився в ній і невдовзі отримав посаду заступника голови правління Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз» – іншого газорозподільного підприємства, яке теж перебуває у сфері впливу групи Фірташа.

Отже, не можна сказати, що викрадені Старовойтом гроші пропали для «Центргазу» остаточно й безповоротно – вони знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Метида» й на них під час досудового слідства, яке здійснювали детективи Національного антикорупційного бюро України, ще рік тому ухвалою Солом`янського районного суду Києва від 09.08.2019 р. було накладено арешт. Цікавий момент – у ході розслідування «Центргаз», як потерпіла сторона, звернувся із цивільним позовом про відшкодування матеріальних збитків, у якому просив стягнути з обвинуваченого 8,6 млн грн. Суд своїм вироком відмовив у його задоволенні, зате ухвалив повернути «Центргазу» таку ж суму коштів, які належать «Метиді», але перебувають під арештом, тож вони надійдуть на рахунки потерпілого підприємства, як тільки вирок набере законної сили.

Що ж стосується самого Старовойта, то його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України й засуджено до восьми років позбавлення волі. В ході досудового розслідування було накладено арешт на майно обвинуваченого – квартиру й автомобіль, які могли бути конфісковані вироком суду, але враховуючи те, що виведені з обороту підприємства грошові кошти були відшукані й будуть повернуті законному володільцю, суд вирішив конфіскувати лише автомобіль.

Юрій Котнюк