Квартирні махінації Національної гвардії

Минулого місяця було ухвалено перший вирок у резонансній справі про махінації з житловим фондом Національної гвардії України, які за певними оцінками заподіяли державі збиток на суму 81 мільйон гривень: 10 листопада 2020 року вироком Солом’янського районного суду Києва до умовного позбавлення волі було засуджено двох другорядних учасників цієї афери – Алісу Гринчук і Олену Солому, які, маючи офіційний статус оцінювачів майна, «малювали» фальсифіковані звіти про ринкову вартість квартир. Але попри те, що зазначений вердикт було ухвалено шляхом затвердження добровільно укладеної угоди про визнання винуватості між обвинуваченими і прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, він має всі шанси бути скасованим, як це вже не раз було у вітчизняній судовій практиці.

Як «Укрбуд» заходив на ринок житлового будівництва

Розповідь про цю історію хотілося б почати з ХІХ століття, коли в 1839 році в ході будівництва Києво-Печерської фортеці було завершене зведення одного з її елементів – Прозоровської башти у формі кільця. Відтоді й донині в ній квартирувалися різні військові формування, зокрема з 1993 р. підрозділ Національної гвардії, потім Внутрішніх військ, потім знову Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв. Але, окрім самої башти, цій військовій частині належало ще 2,13 гектара прилеглої території, без якої вона могла й обійтися, тому в 2006 році між Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України і ТОВ «Фінансово-будівельна компанія «Пагода» було укладено договір про передачу 0,9 га під будівництво висотного будинку під назвою Житловий комплекс «Аристократ» за адресою вулиця Щорса (нині Євгена Коновальця), 34-а. За його умовами ГУВВ мало отримати п’яту частину житлових і нежитлових приміщень, що складало 50 шикарних квартир і 30 машино-місць у підземному паркінгу, але оскільки військовим була така розкіш явно зайвою, це добро планувалося потім обміняти на значно більшу кількість скромніших квартир у якомусь менш престижному районі. Однак, після кризи 2008 року стало зрозуміло, що в силу своєї фінансової кволості «Пагода» не зможе довести проект до ладу, тож почалися тривалі пошуки більш сильного партнера, на роль якого зголосилося ТОВ «Укрбуд Девелопмент», що входило до корпорації «Укрбуд», про яку варто розповісти докладніше.

Публічне акціонерне товариство «Будівельна корпорація «Укрбуд» є правонаступником ліквідованого ще в липні 1991 року Міністерства будівництва УРСР і підпорядковується Кабінету Міністрів України. Це складний комплекс будівельних підприємств, проектних інститутів і навчальних закладів, який спеціалізувався на промисловому будівництві, зокрема на зведенні об’єктів військово-промислового комплексу. Й ось у червні 2020 року цей гігант індустрії очолив 29-літній Максим Микитась: сам по собі він був мало що вартий, але у нього був дуже впливовий батько – Віктор Григорович Микитась, якого з повагою називають легендою галузі, оскільки під його керівництвом будувалися різні споруди Чорнобильської АЕС, причому як до аварії на ній, так і після неї.

Після того, як Микитась-молодший став президентом даної корпорації, вона, окрім промислового, почала займатися ще й житловим будівництвом, причому її своєрідною фішкою стало зведення висоток на колишніх землях «оборонки». В цьому немає нічого дивного: раз інженери «Укрбуду» займалися будівництвом і поточним ремонтом її об’єктів, значить вони першими знали, котрі з них виводяться з її структури й пускаються в цивільний обіг. Чим і користувалися для того, щоб через треті руки задешево придбати цінні земельні ділянки. У зв’язку з цим дуже скоро під дахом «Укрбуду» в статусі афільованих чи асоційованих членів корпорації пригрілися десятки приватних підприємств, кожне з яких мало в своїй назві слово «укрбуд». Найбільшим було ТОВ «Укрбуд Девелопмент», яке належало Микитасю. Користуючись авторитетом державної корпорації та перевагами, які надавало членство в ній, воно займалося зведенням житлових комплексів у Києві.

Ще однією особливістю даної корпорації була реанімація проблемних об’єктів будівництва. За класичним сценарієм «Укрбуд Девелопмент» будувало десь на околиці міста цілком придатні для житла будинки – хоч зараз вселяйся в його квартири, потім знаходила якийсь недобуд у центрі міста й пропонувала його змученим від очікування інвесторам обмін. Така практика дуже подобалася міській владі, тож не дивно, що Максим Микитась у 2014 році став депутатом Київміськради від мерської фракції «Удар», а в 2016 році злетів ще вище – став народним депутатом на довиборах на одному з округів Чернігівської області, де переміг за неформальної підтримки Блоку Петра Порошенка. У зв’язку з цим він залишив посаду голови правління «Укрбуду», але продовжував впливати на його діяльність, уже не кажучи про те, що залишився власником ТОВ «Укрбуд Девелопмент».

Поштовхом стало журналістське розслідування

У тому ж 2016 році між Головним управлінням Національної гвардії України, «Пагодою» і «Укрбуд Девелопмент» було підписано тристоронню угоду, за умовами якої ГУНГУ виходила з проекту ЖК «Аристократ», яке було в стані 64-х відсотків готовності, але при цьому взамін за свої недобудовані 50 квартир і 30 машино-місць отримувала готові на всі 100 відсотків 65 квартир у збудованому «Укрбуд Девелопмент» житловому комплексі «Оберіг», розташованому на вулиці Бориспільській поруч із Київським бронетанковим заводом. З боку Нацгвардії угоду підписав тодішній її командувач генерал-лейтенант Юрій Аллеров.

Про те, що такий обмін був страшенно невигідним для держави, вперше повідомило 5 грудня 2017 року інформаційне агентство «Бігус. Інфо», яке присвятило цій події 14-хвилинний телефільм, де розповідалося, що НГУ втратила на цьому сто мільйонів гривень. Навряд чи журналісти самі докопалися до цієї інформації – їх роль полягала в тому, щоб художньо оформити й опублікувати інформацію, передану співробітниками МВС, котрі знали про деталі цієї оборудки й були дуже нею невдоволені. Попри те їх праця не була марною – вже 11 грудня того ж року Національне антикорупційне бюро України відкрило за даним фактом кримінальне провадження, проте активні дії по ньому почалися тільки в травні 2019 року, після того, як Петро Порошенко програв президентські вибори, а Юрій Аллеров був звільнений з посади командувача Нацгвардії.

Так, 14 травня було затримано самого Аллерова, генерального директора ТОВ «Укрбуд Девелопмент» Олега Майбороду й колишнього директора ТОВ «Експерт оцінка плюс» Алісу Гринчук, яка проводила оцінку майна. Їм було повідомлено про підозру в заволодінні державним майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 ч. 5 Кримінального кодексу України) й обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу: найменшу для Гринчук (1,5 млн грн), найбільшу для Аллерова (4,8 млн). Усі троє дуже скоро сплатили необхідну суму й звільнилися з ув’язнення, але справа на цьому не закінчилася. Через кілька місяців до кримінальної відповідальності було притягнуто ще низку учасників афери, в тому числі й самого Микитася – це сталося після того, як він програв парламентські вибори і втратив статус народного депутата. Йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти на волю під заставу спочатку у 80, а потім і 100 мільйонів гривень. Таких грошей у нього не знайшлося, тож нині колишній народний депутат перебуває в Київському слідчому ізоляторі.

Найслабшою ланкою виявилися молоді оцінювачки

А ще серед тих, кому було повідомлено про підозру, була колишній директор ТОВ «Меркурій Партнерс» Олена Солома, яка так само, як і Аліса Гринчук, зіграла в даній історії роль оцінювача майна. Ось ці двоє молодих жінок і стали найслабшою ланкою: коли НАБУ і САП збагнули, що добитися швидкого обвинувального вироку всім підозрюваним не вдасться, а хоч якийсь результат показати треба, то детективи, слідчі й прокурори переконали Гринчук і Солому погодитися на угоду про визнання винуватості. Для цього обом суттєво зменшили обсяг обвинувачень: виділивши матеріали справи в окреме провадження, їм замінили співучасть у заволодінні чужим майном на підроблення документів (ст. 358 ККУ) й приховування злочину (ст. 396).

У кінцевому варіанті пред’явлене Алісі Гринчук обвинувачення полягало в тому, що вона оцінила належне Нацгвардії в ЖК «Аристократ» майно в 126 мільйонів гривень, при його дійсній ринковій вартості 182 млн грн, а запропоновані до обміну квартири в ЖК «Оберіг» у 127 млн грн, при їх дійсній вартості не більше 101 млн грн. Різниця, як бачите, 81 млн грн. Олена Солома була залучена зловмисниками до цієї оборудки після того, як Фонду державного майна України здалися непереконливими розрахунки Аліси Гринчук і він зажадав провести повторне оцінювання. Його проведення й доручили Олені Соломі, яка трошки відкоригувала цифри своєї попередниці: підняла вартість приміщень в «Аристократі» з 126 до 144 мільйонів, а в «Оберегу» з 127 до 146 млн грн. Тобто результат той самий, але формально вважалося, що вимоги ФДМУ виконані. Визнавши вину в інкримінованих злочинах, А. Гринчук погодилася на покарання в 4 роки позбавлення волі умовно з іспитовим строком 2 роки, О. Солома – на 3 роки такого ж умовного позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік.

Найбільш сумнівним моментом даної угоди є питання про те, звідки в сторони обвинувачення взялася така впевненість, що 50 квартир і 30 машино-місць у недоведеному до ладу будинку коштують 182 млн грн, а 65 квартир у готовому – 101 млн грн. В тексті вироку з приводу цього не наведено ні звіту якого-небудь незалежного оцінювача, ні висновків економічної експертизи, ні власних розрахунків слідчих. Виходить так, що обвинувачені погодилися, значить так воно і є й даний факт підтверджено вироком суду. Та коли прийде час розглядати в суді справу за обвинуваченням Аллерова, Микитася та  інших учасників злочину, цей вирок не стане для суддів, так би мовити, залізобетонним доказом – доведеться прокурорам пред’являти розрахунки, з яких вони вивели цифру 81 мільйон гривень заподіяних державі збитків.

Але причиною для скасування цього вердикту в суді апеляційної інстанції може стати інша обставина. Справа в тому, що в тексті вироку, хоч і в знеособленому вигляді, але названі співучасники злочину, яких попри те цілком можливо ідентифікувати. Причому названі в тому контексті, що ці особи, як не крути, але винні в заволодінні державним майном в особливо великих розмірах, бо саме за приховування цього тяжкого злочину були засуджені Гринчук і Солома. Все це дає підстави як цим підозрюваним, так і їхнім адвокатам оскаржити законність вироку з мотивів порушення принципу презумпції невинуватості. Успішні приклади такого оскарження судовій практиці відомі – подібний випадок був докладно описаний в одному з минулих номерів нашої газети («Перлина Троєщини виявилася фальшивою», ЮВУ, № 41/2020 р., https://yvu.com.ua/perlyna-troyeshhyny-vyyavylasya-falshyvoyu/).

Тож висновок про те, що цей вирок став нехай маленькою, але перемогою детективів НАБУ, був би передчасним – почекаємо, доки він набере законної сили.

Юрій Котнюк