Антикорупційна ілюзія

Помилки в антикорупційній політиці України

Україна нині (сподіваємося, поки що) знаходиться серед найбільш корумпованих країн світу. І це незважаючи на чи не найбільшу в світі «активність» у боротьбі з корупцією. Чому так? Може тому, що ця активність якась неправильна, зокрема, є недолугою чи навіть антинауковою? Ось проблема, вирішення якої може мати доленосне значення для сучасного українського суспільства.

До речі, в Національній академії наук України, яка вже понад двадцять років хронічно недофінансовується і при цьому колишній Прем’єр-міністр України А. Яценюк прямо звинуватив її в паразитуванні на бюджетних коштах, співробітниками Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України розробляється так звана «культурно-репресивна концепція протидії злочинності», у тому числі корупційній злочинності. Розроблені на підставі цієї концепції висновки і пропозиції, спрямовані на модернізацію стратегії і тактики протидії корупції, неодноразово оприлюднювалися у відповідних наукових працях, публікаціях ЗМІ, а також надсилалися для інформування в різноманітні державні органи, які реалізують антикорупційну політику в Україні. Проте, судячи з реакції на ці звернення науковців, складається враження, що можновладцям наука заважає робити те, що завгодно, незважаючи на якісь соціальні закономірності, і «боротися з корупцією» так, як це їм зручно і вигідно. І як можна судити про ефективність вітчизняної науки, якщо в Україні наукові розробки (в тому числі розробки щодо протидії корупції в Україні) нікому не потрібні?

От і виходить, що в нашій країні якась антинаукова боротьба з корупцією. Чи може взагалі щось антинаукове бути ефективним? Питання риторичне! Бо антинаукова боротьба з корупцією не може бути ефективною так само, як і антинаукова медицина чи антинаукова інженерія, чи антинаукова політика тощо. Місія справжньої науки — розвінчувати різноманітні антинаукові ілюзії, зокрема ілюзії соціальні, в тому числі й антикорупційні. Для розвінчування антикорупційних ілюзій і була запропонована культурно-репресивна концепція протидії корупції.

Основна ідея культурно-репресивної концепції протидії корупції полягає в наступному: 1) радикальним засобом протидії корупції є «людський фактор», а саме: антикорупційна культура громадян; 2) а антикорупційне законодавство і антикорупційні інституції (зокрема, органи антикорупційної юстиції, які уповноважені реалізувати репресію в протидії корупції), — це лише інструменти, ефективність використання яких залежить від стану зазначеного «людського фактору». Виходячи з цього, антикорупційна політика в Україні має засновуватися на наступній технології: формування антикорупційної культури громадян плюс застосування антикорупційної репресії.

При найближчому розгляді вітчизняної антикорупційної практики в світлі культурно-репресивної концепції протидії корупційній злочинності стає очевидним, що ця практика страждає «інструментальним підходом», тобто обмежується одним лише маніпулюванням такими інструментами, як антикорупційне законодавство й антикорупційні інституції (в тому числі, органи антикорупційного адміністрування, досудового розслідування і суди). Такий однобічний «інструментальний підхід», не будучи заснований на належній антикорупційній культурі громадян відповідно до культурно-репресивної концепції протидії корупції, є шкідливою антикорупційною ілюзією, яка неодмінно проявляється в різних формах антикорупційного волюнтаризму: в зловживаннях антикорупційними повноваженнями, у вибірковому правосудді тощо. Саме це й має місце наразі в сучасній антикорупційній кампанії в Україні.

Олександр КОСТЕНКО,
доктор юридичних наук,
завідувач відділу Інституту держави і права
імені В.М. Корецького НАН України