Бізнес на виправдувальних вироках

Корупційні схеми військової прокуратури

8 лютого Генічеський районний суд Херсонської області ухвалив виправдувальний вирок двом прикордонникам, які сіли на лаву підсудних за обвинуваченням в одержанні хабарів з бізнесменів, котрі возили вантажі в окупований Крим. Аналіз цього судового рішення та низки аналогічних виправдувальних вердиктів дає підстави для припущення про те, що органи прокуратури, зокрема військової, налагодили системний бізнес на одержанні мзди з викритих ними корупціонерів.

Чому зі справи «випав» митник?

11 березня 2015 р. прес-служба ГПУ оприлюднила повідомлення про те, що військовою прокуратурою Херсонського гарнізону спільно з працівниками УДСБЕЗ обласного УМВС викрито в одержанні неправомірної вигоди головного державного інспектора відділу митного оформлення митного поста «Каховка» Херсонської митниці та інспектора прикордонної служби Бердянського прикордонного загону. Вказаних осіб, мовляв, було затримано на місці вчинення злочину, а під час обшуку в них вилучено 5,5 тис. грн, отриманих за безперешкодне вивезення до АРК через контрольний пункт «Чонгар» вантажу сільськогосподарської продукції. А ще розповідалося, що під час огляду службового автомобіля марки «Газель» у спеціально пристосованій схованці слідчими виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 35 тис. грн, 1 тис. доларів США та 500 рублів РФ.

Запам’ятайте в наведених вище реченнях слово «обшук», а ми додамо, що це повідомлення в той же день з’явилося на персональному сайті головного військового прокурора Анатолія Матіоса, з чого можна робити висновок, що операція пройшла саме під його чуйним керівництвом. Дивує лише, чому він для виконання оперативно-розшукових дій запросив не співробітників із колись йому рідної СБУ, а «бехів». Може, тому, що в «чекістів» уже не було вільних «багнетів» під рукою, а може тому, що ці «багнети» були настільки пригодовані корумпованими митниками, що вже й ні на кого було й покластися. Втім суті подій це не стосується.

Коли по завершенні судового розслідування справа дійшла до суду, в ролі обвинувачених виступали вже не один, а два прикордонники: прапорщик-кінолог і сержант-дозиметрист Бердянського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, які на початку 2015 р. несли службу на контрольному пункті в’їзду-виїзду «Чонгар», де поруч з ними працювали співробітники митного посту «Каховка». А от головний державний інспектор останнього в якийсь таємничий спосіб випав з обойми обвинувачених. Про таких фігурантів в обвинувальному акті зазвичай пишуть одне з трьох: або про те, що матеріали справи стосовно нього виділені в окреме провадження, або про те, що кримінальне провадження стосовно нього закрите з тих чи інших причин, або про те, що стосовно нього яким-небудь судом ухвалено обвинувальний чи виправдувальний вирок. У даному ж випадку про це ні пари з вуст, з чого належить зробити висновок, що на матеріали провадження щодо цього митника накладено гриф «таємно», причому практика свідчить, що таке зазвичай робиться тоді, коли військова прокуратура не хоче виносити на люди методи, якими збагачуються її високопоставлені чиновники. Але Бог з ним із тим митником, спробуймо розібратися, чому суддя Генічеського районного суду Олена Крапівіна забракувала роботу «орлів Матіоса».

Цибуля для окупованого Криму

Як відомо, три роки тому біля мосту через Чонгарську протоку не було ні митників, ні прикордонників, але нині вони там є і їх діяльність, окрім іншого, регламентується Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Також добре відомо й про те, що коли в якомунебудь місці з’являються митники чи прикордонники, вони рано чи пізно починають брати хабарі.

Чонгар у цій практиці виключенням також не став, тож Управлінням боротьби з економічною злочинністю УМВС України в Херсонській області 9 лютого 2015 р. була заведена оперативнорозшукова справа за фактом вимагання й одержання неправомірної вигоди з боку головного державного інспектора відділу митного оформлення. Інформацію про це притарабанив один експедитор, який робив бізнес на тому, що возив з континенту до Криму великі партії цибулі. А оскільки цей товар може швидко зіпсуватися, чоловік частенько давав на лапу за те, аби його вантажівки з причепами пропустили без черги, довжина якої іноді сягала п’яти кілометрів. Його й завербували співробітники УДСББЕЗ, які 29 лютого 2015 р. одержали в Апеляційному суді Херсонської області дозвіл на проведення аудіовідеоконтролю посадових осіб, з якими спілкувався експедитор.

Наслухавшись записів цих розмов, сищики разом зі слідчими переконалися, що вимагання хабарів таки має місце, а тому, попередньо помітивши кілька тисяч гривень спеціальної хімічною речовиною, вирішили провести оперативну комбінацію. З тексту вироку, зокрема, відомо, що експедитор, поспілкувавшись із прапорщиком-кінологом і сержантом-дозиметристом, домовився з ними, що за 2 тис. грн вони запустять його без черги на територію контрольного пункту, швиденько проведуть формальний огляд і безперешкодно випустять їхати далі в Крим. Про що цей агент домовлявся з митником, у тексті вироку не сказано, оскільки дії останнього не були предметом судового розгляду, але відомо що одразу після одержання грошей у прикордонників було вилучено 2 000, а у митника 3 500 мічених гривень. Крім того у службовому мікроавтобусі, у схованці, влаштованій між дахом і обшивкою салону, було виявлено ще не мічених 35 800 грн, 1005 $ і 500 російських рублів. Остання знахідка, на думку військової прокуратури, свідчила про корупційну тенденцію в прикордонній службі до систематичного одержання її працівниками хабарів.

Три факти – то вже система

А тепер конкретно про обставини, які змусили суддю Крапівіну ухвалити виправдувальний вирок. Я недарма акцентував увагу на тому, що в повідомленні ГПУ зазначено, що мічені гроші були вилучені в ході обшуку. Бо насправді в матеріалах кримінально провадження дана слідча дія проведена як огляд місця події. А між обшуком і оглядом місця події – дві великі різниці. Бо, на відміну від огляду, для проведення обшуку необхідно отримати дозвіл у вигляді ухвали слідчого судді. Бувають ситуації, коли в невідкладних випадках можна проводити обшук і без такої ухвали, але тоді негайно після його завершення слідчий повинен звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення такого обшуку, і якщо слідчий суддя його не задовольнить, то всі одержані в ході фактично проведеного обшуку докази вважаються недопустимими, а вся одержана інформація підлягає знищенню. В даному випадку слідчий військової прокуратури не думав і не збирався одержувати дозвіл суду на обшук, оскільки, напевно, вважав, що досить буде назвати обшук оглядом місця події, а до деталей ніхто прискіпуватися не буде. Але суддя Крапівіна, виходячи з форми й змісту проведеної слідчої дії, зазначила, що це фактично був обшук без санкції суду, а тому всі докази, в тому числі й вилучені мічені купюри – коту під хвіст.

Другим і найважливішим моментом була правомірність стенограм розмов, які експедитор вів із прикордонниками. Адже мічені гроші, вилучені в хабарника, навіть у ході належним чином проведеного обшуку (як, до речі, й будь-який інший доказ) не мають наперед встановленої сили.

Зловмисник, наприклад, може сказати, що він їх одержав як повернення боргу, або, що їх йому підкинули. Тому в таких ситуаціях важливе значення мають записані на диктофон розмови, з яких ясно випливає, за що саме чиновник хотів одержати хабар. Для того, аби суд визнав результати аудіовідеоконтролю належним доказом, йому необхідно надати ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії. Зрозуміло, що поки йде операція з викриття хабарника, на цей документ накладається гриф «таємно», але вже після того, як зловмисника спіймано «на гарячому», він розсекречується окремою постановою прокурора, після чого підшивається до матеріалів кримінального провадження.

Нині чинний кримінальний процесуальний кодекс вимагає від суддів, які проводитимуть судове слідство, не визнавати належними доказами результати диктофонних записів без наявності ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення аудіовідеоконтролю. В минулих публікаціях нашої газети ми неодноразово розповідали про те, як місцеві суди виправдовували хабарників за браком доказів через те, що в матеріалах справи не було таких ухвал.

Зокрема, про виправдувальний вирок колишньому начальнику транспортного відділу прокуратури Закарпатської області Олегу Поповичу (ЮВУ № 41 за 2016 р.) та про такий же вирок першому заступнику Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області Андрію Сосюрі (ЮВУ № 44 за 2016 р.). Якщо подібні приклади відомі журналістам, то про них не може не знати військовий прокурор Анатолій Матіос. Тож якби він хотів, аби відкриті його підлеглими кримінальні провадження закінчувалися справедливими обвинувальними вироками, він би розпорядився, щоб у майбутньому такі прикрі випадки не повторювалися. Але вони повторюються, і в ситуації з нашими прикордонниками суддя Крапівіна визнала неналежними доказами протоколи аудіовідеоконторолю саме через те, що стороною обвинувачення не були надані ухвали слідчих суддів про дозвіл на їх проведення. Бо прокурор, бач, сказав, що вони засекречені й не підлягають розголошенню.

Як то кажуть, один факт – випадковість, два факти – навмисність, три факти – система. Отже, можна сміливо робити висновок про те, що військові прокурори мають якусь вигоду від фігурантів своїх проваджень. Вони начебто роблять усе, аби справи доводилися до суду, але разом з тим роблять і все, аби потім було ухвалено виправдувальні вироки.

І ще про один характерний момент. Нині в офісах багатьох державних структур стало модним встановлювати відеокамери спостереження, де в режимі реального часу можна бачити, що роблять чиновники, з ким вони спілкуються, і які предмети від них одержують. Це, нібито, сприяє запобіганню випадків корупції. Але, як свідчить практика, за відсутності політичної волі вся ця техніка – груда металу.

Стояв такий відеореєстратор і в приміщеннях контрольного пункту «Чонгар» – після викриття хабарників інформація з нього була переписана на електронні носії й надана суду як доказ. На цих записах дійсно було видно, як один із прикордонників одержує від експедитора предмети, схожі на гроші, а потім заходить із ними в «Газель». Але суддя Крапівіна не визнала записи належним доказом, оскільки суду не були надані відомості про те, хто й на якій підставі робив ці записи, а головне, хто й на якій підставі їх вилучав. Щоб використати дані матеріали в судовому слідстві, необхідна ухвала суду про обшук у приміщенні КП «Чонгар», протокол даної слідчої дії й таке інше. А посилання прокурора на те, що все це було зроблено з дозволу прикордонного капітана – начальника контрольного пункту, суддю не задовольнили.