Двоголовість, або Дуалізм як характерна риса сучасної української адвокатури

Концепція ця з філософії і значить, що немає однозначного й одиничного, все існує в множинності й повторюваності. Часто те, що з’явилося раніше, неодмінно породить собі подібного другого з тими ж функціями і призначеннями, механізмами реалізації функцій і способами їх здійснення. Кожен із суб’єктів дуалістичного парування вважає лише себе повноцінним, а інколи навіть і повноважним, повноправним реалізатором призначень, які заздалегідь готувалися комусь іншому.

Якщо придивитися до сучасної вітчизняної адвокатури, її «самоврядних» органів, то дуже чітко спостерігається саме двоголовість, двоособність, або те, що у філософії називають дуаліз-мом. В адвокатурі, правда, це явище з філософської категорії перетворюється на вульгарну прагматичну тенденцію, коли одні й ті ж функції собі присвоюють декілька персоналій, і вони гуртують коло себе собі прихильників, остракують опонентів і ще більше знецінюють в очах суспільства адвокатуру як спільне набання української нації.

Один із прикладів – події в київській адвокатурі, де свого часу існували паралельно дві ради адвокатів (у місті) і по дві КДКА – і в місті, і в області. У 2012 році ми таке явище спостерігали після листопадових з’їздів адвокатів, де кожен утворив свої ради – одну під егідою Андрія Портнова і його висуваниці Лідії Ізовітової, і другу – під егідою Володимира Висоцького, якого обрав з’їзд у кінотеатрі «Русь». Тоді ж були утворені і дві ВКДКА під головуванням, відповідно, Валентина Загарії та Михайла Ісакова. Доля їх різна, але сам факт: два з’їзди, дві ради і два найвищі дисциплінарні органи в одній адвокатурі – явище унікальне як в історії вітчизняної адвокатури, так і світової. Чи не найяскравішим прикладом дуалізму місцевого є існування в Ужгороді двох КДКА Закарпатської області – одна під керівництвом Олексія Фазекоша, друга – з благословіння Віктора Бедя. Обоє проводили свої зібрання, конференції, збори, обирали своїх делегатів на з’їзди адвокатів України і навіть видавали свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. І ось – Київ. Тут конфлікт за доступ певних персоналій до адвокатського «тіла» розгорнувся не на життя. В хід пішли вже апробовані на інших персонах набутки: викид лже-інформації, заяви в поліцію про зловживання, заяви про притягнення до відповідальності, сльози, обпльовування, залякування, прокляття, загалом весь традиційний букет, що їх супроводжує в адвокатурі певна група керманичів.

Прояви дуалізму за останні п’ять-десять років ми спостерігаємо в адвокатурах Харкова, Луганська, Чернігова та інших областей. В чому ж причина такого явища і як нам до нього ставитись, добре це, чи погано? Як знаємо, кожне явище має свою унікальну причину. І дуалізм в українській адвокатурі, точніше її самоврядних інституціях – теж. Причина ця – матеріальна забезпеченість, яку надає перебування в органах адвокатського самоврядування. Ви не знайдете на сайтах жодної ради адвокатів регіону, чи Ради адвокатів України даних, які посади в них запровадженні, хто їх обіймає, які в них оплати. Це приховується. З цих окладів, доплат, премій цим особам нараховується пенсія й це і є тим самим мулом, який штовхає цілу армію вигодованців від адвокатури у прірву, в болото, дертися за посади, спонукує йти на різні змови, коаліції для утвердження себе на цих посадах. Кошти, які адвокати сплачують як внески на забезпечення адвокатського самоврядування, проїдаються посадовими особами органів адвокатського самоврядування. І від адвокатів в усі роки приховується, яка сума коштів іде на оплату різноманітних голів, експертів, помічників, референтів і тому подібної братії. Ми не знаємо жодного випадку в Україні, де б за кошти адвокатів, які вони щорічно сплачують як внески, було побудовано приміщення для юридичної консультації десь у райцентрі чи обласному центрі, чи приміщення ради адвокатів або КДКА. Ні, вони й досі тісняться в ще за радянських часів виділених підвалах, підсоках, піддашшях. І це прикро. Прикро, бо саме на матеріальну розбудову адвокатури повинні були б витрачатися кошти, які сплачують майже сорок тисяч адвокатів щорічно як внески, а не на міфічне «забезпечення» функціонування адвокатського самоврядування. Також ці кошти мали б витрачатися на реальне й ефективне навчання адвокатів у Вищій школі адвокатури, а не на масові забіги, які традиційно обзивають ще з радянських часів «семінарами» по 700 чоловік і більше на один такий «семінар».

Функції керівництва «органів» адвокатури – РАУ, КДКА, РАУ НААУ і ВКДКА, ВРК – мають здійснюватися винятково на безоплатній основі, як почесна, довірена колегами місія. Тоді й не буде такого ганебного явища, як «дуалізм», коли за посади б’ються до безсоромності на всіх щаблях – вседержавному і місцевому. Тоді в нас не буде 80-річних брежнєвських голів (голових) цих органів, а голові НААУ не доведеться вночі шукати навуходоносора, який би написав скаргу на ту ж Інну Рафальську, щоб «притягти її за «дуалізм» і небажання слухатися старших.

Отже, з причиною дуалізму від адвокатів, на мій погляд, ми розібралися: він винятково користолюбний, переслідує винятково меркантильні потреби беззмінних керівників більшості самоврядних «органів» і їх неохоту залишити свої посади добровільно, або претендентів на ці посади обійняти їх і знову, упродовж ряду років, смоктати схудле «вим’я» адвокатури. Жодної іншої мотивації я не знаходжу, бо за ці роки, коли це гниле явище появилося, більшість і тих, хто при посаді, і тих, хто рветься на них, нічого доброго адвокатурі не принесли. Вони консервують «радянщину» в усіх своїх акціях, мавпують якісь найгірші елементи російської адвокатури, дбають винятково за своє матеріальне вдоволення за кошти всього загалу адвокатури.

Як із таким «виродком» боротися й чи слід із ним боротись? Рецепт один – і ефективний: в законі визначити, що всі виборні посади в адвокатурі є безоплатними, почесними угодами між адвокатурою – чи то України, чи регіону – й обраним на уповноваження його на певний строк репрезентувати або адвокатуру, або територіальну общину в цілому, або якусь її функцію. Це по-перше. Друге, слід давно вже скасувати найгіршу спадщину Портнова – п’ятирічний термін перебування на посадах. Цей вандалізм спотворює саму суть адвокатського самоврядування, нищить її як ідею, за яку віддано стільки сил адвокатами. Цей термін має бути лише один раз на все життя й не більше як на два роки. При тому у законі слід також присікти знахабнілу практику міни однієї посади на іншу (голова ради – на голову кваліфікаційної комісії, або навпаки). У нас за час пострадянської адвокатури виросла ціла плеяда таких «по комірників», які тільки те й роблять (і тільки те й уміють), що керують адвокатурою, і це одна з найбільших причин тривалого застою в ній. Якби такого явища не було, якби закон встановлював, що одна й та ж особа може бути обрана на будь-яку виборну посаду в органах адвокатського самоврядування лише на один термін, і якби цей термін був не більше 2-х років, тоді нам не довелося би за пособництва омонів і беркутів одних ряжених відтягувати від інших, тоді, даруйте, деякі наші старці не доводили б на засіданні найвищого органу НААУ, що «я ще при розумі, чого мене звільняти» і, зрештою, не було б такого спотворства, як дуалізм в адвокатурі.