Феномен «вуличної демократії» і соціально-економічний прогрес

«Вулиця» ніколи не сприяла соціальному прогресові. Це точно й історично доведено. Водночас «вуличний» шлях змін залишається певною мірою ефективним, адже корумпована влада не поспішає до інституційного реформування. Сутність політичних реформ у сучасну добу якраз і полягає у формуванні нових державних інституцій, здатних просувати системне реформування в економіці, дотриманні соціальних стандартах, правовій сфері, державному облаштування тощо.

Проте в умовах загострення соціально-економічних криз самі економісти дедалі частіше обговорюють доцільність вуличних акцій. При тому значна частина експертів запевняють, що в чинній системі інституцій можливе економічне зростання за умов дотримання затишшя на вулицях.

Отже, на порядок денний постає питання дотримання інклюзивних правил функціонування влади, бізнесу і суспільства, без чого підприємницька активність, конкуренція, економічне зростання, стабільність національної валюти та нормальний доступ до ресурсів неможливі. Важливим є вибір стратегії досягнення певних темпів соціально-економічного розвитку. Позиція експертів стосується зв’язку між дотриманням стандартів демократії та соціальним прогресом. При цьому йдеться про сумлінне управління  як показник стандартів  демократичного розвитку. Так, дослідники «азійських тигрів» пояснюють швидке зростання економіки без особливих демократичних досягнень саме ефективною діяльністю державних інститутів, власне вдалим менеджментом. Відомо, що всі політичні режими (Китай, Сінгапур, Південна Корея) забезпечили економічний стрибок завдяки ефективності управління без особливих демократичних поблажок і досягнень.

Дослідження нобелівських лауреатів у сфері соціально-економічного зростання доводять, що демократизація країн пов’язана швидше не з розширенням системи дотримання прав людини, соціальних стандартів забезпечення тощо, а, в першу чергу, з їх економічним розвитком, формуванням середнього класу, урбанізацію та культурологічним стрибком, а також зі зростанням освіченості національного товаровиробника. До того ж, треба додати, що внаслідок соціально-економічного розвитку відбувається зміна цінностей суспільства й еліт, через що формується новий запит на політичну модернізацію держави й самого суспільства. Варто зазначити статистичну доведеність щодо збагачення нації і її неодмінний шлях до демократичних перетворень, але не навпаки. Тобто український шлях демократичних перетворень іде зворотним шляхом — через демократичне оновлення до, ніби, збагачення нації. Що з цього виходить ми бачимо наочно через ознаки «майданної демократії», яка пов’язана з новим перерозподілом багатства, обранням до органів влади та місцевого самоврядування  нових ватажків громадських об’єднань, неодмінним популізмом тощо.

Отже, постає питання, як бути далі? Експерти, що вивчають фактори соціально-економічного зростання й розвиток демократичних процесів, регулярно вказують, що в нас існують ключові перепони. Так, у 2017 році Україна посіла 166 місце зі 169 у Світовому рейтингу економічної свободи Heritage Foundation. І серед найгірших факторів були незахищеність прав власності та високий рівень корупції. А Всесвітній економічний форум, вивчаючи глобальну конкурентоздатність держав, відвів Україні лише 81 місце із 137 у своєму відповідному дослідженні.  Головними проблемами ведення бізнесу в Україні експерти відзначають корупцію, нестабільність законодавства та неефективність держаної бюрократії. Тобто в нашій країні не виконується базова умова економічного розвитку — ефективне управління. В західних державах умова ефективного управління забезпечується демократичними механізмами ротації еліт за участю громадян, а серед азійських країн  — клановими автократіями, які розглядають свої території й державне управління як інструменти довготермінової самореалізації. Тобто існують протилежні традиції забезпечення соціально-економічного зростання, в яких немає місця вуличній демократії і популізму, як це відбувається в умовах українського шляху. В нас, як свідчить практика, існує «дефектна демократія», поєднана з несформованими елітами, які  орієнтовані на ситуативне кланове збагачення. А ніщо так не гальмує соціально-економічний розвиток, як інституційна неспроможність держави здійснювати належний менеджмент та контроль з боку інститутів громадянського суспільства. Відтак потрібна докорінна зміна цього порядку речей. Інакше «вулиця» це зробить замість держави. А до чого все призведе, чи може призвести, нам уже відомо.

Віктор Ковальський, ЮВУ

Джерело: ЮВУ