Право на розсуд

Право на розсуд
Невизначеність поняття “право на судовий розсуд” є очевидним. Самі судді по різному визначають це поняття, з яким пов’язані  суддівські помилки, судова аргументація. відповідальність. Виникає питання у яких випадках суддівська помилка, розсуд має бути караним.
Очевидно під судовою помилкою треба розуміти делікт, що може стати підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Тому мабуть потрібно закріпити таку ухвалу в чинному законодавстві. Зараз поняття дисциплінарної суддівської провини надто розмите, тому навіть проста розбіжність із позицією вищої судової інстанції може поставити хрест на кар’єрі судді. Постає питання: але чи можливо суддів карати за те, що вони витлумачили закон у спосіб, з яким не погодився вищий суд, і чи шкодить це правосуддю?
Тому потрібен законопроект, який дозволить провести чіткіший кордон між простою судовою помилкою, суддівським розсудом та дисциплінарною провиною судді. Таке нововведення дозволить диференціювати відповідальність суддів та посилити гарантії їхньої незалежності.  Сенс розуміння судового розсуду має базуватися на критичному праворозумінні, щоб не карати суддю за те, що він чесно намагався розсудити якесь складне питання і його думка не збіглася з правовими підходами, пізніше сформульованими вищими інстанціями.
У публікації А.М. Мирошниченка “Суддівський розсуд, содова помилка та суддівське свавілля (через призму юридичної відповідальності суддів)” мабуть вперше знайшли відповідь складні питання суддіського розсуду. Зрозуміло, що далеко не всі питання.  Нагадаємо, що згідно із законом суддя не може бути покараний за прийняте рішення та виражену ним при здійсненні правосуддя думку (якщо тільки не буде встановлено злочинне зловживання правом).
Однак суддю можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності за порушення закону про статус суддів, норм суддівської етики (якщо це вплинуло на підрив або призвело до зменшення авторитету судової влади) та грубе порушення норм процесуального права.
Втім, всі ці поняття трактуються досить широко, і відомі випадки скасовані вищими інстанціями судових актів, незалежно від причин перегляду, що ставали приводом для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
На практиці це призводить до остраху «скасування» та прагнення суддів приймати максимально стандартизовані утілітарні рішення, що не йде на користь правосуддю.
Тому має бути більша читкість поняття дисциплінарного проступку судді, критичне розуміння  критеріїв розмежування судової помилки та дисциплінарного проступку судді, суддівсткого розсуду та суддівського свавілля. Бажано  гарантувати кожному судді, що якщо його і буде притягнуто до відповідальності, то саме за чітко визначену дисциплінарну провину.
Судова помилка, навіть одноразова, може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності — але лише за умови, що вона стала результатом умисних дій судді, його легковажного чи недбалого ставлення до своїх обов’язків чи професійної некомпетентності, а також пов’язана зі спотворенням ним принципів судочинства, явною неповагою до норм права або грубим порушенням прав та законних інтересів учасників процесу.
Сподіваємось, що в суддівському співтоваристві будуть обговорюється ці питання в контексті посилення авторитету судової влади.

Віктор Ковальський