Справа Дельта Банку: судові змагання за майно його власника

Одинадцятого квітня Офіс Генерального прокурора повідомив про те, що до суду направлено обвинувальний акт щодо колишнього власника Дельта Банку Миколи Лагуна й трьох його спільників, яким закидають розтрату коштів кредиторів і вкладників банку на суму 897 мільйонів гривень. Подія, начебто, й цікава, проте в середовищі дослідників дана інформація особливого ентузіазму не викликала, оскільки справа, швидше за все, буде закрита в зв’язку із закінченням термінів притягнення до кримінальної відповідальності, бо фінансові махінації, котрі інкримінуються зловмисникам, здійснювалися в 2012-2013 роках. Набагато цікавішим для юридичних аналітиків епізодом епопеї Дельта Банку стане, певно, нещодавно ухвалена постанова Київського апеляційного суду від 16.03.2023 р., за наслідками якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у змаганнях за майно Лагуна усунув зайвого конкурента.

Найбільший із «викинутих за борт»

Збанкрутілий у 2015 році Дельта Банк був найбільшою жертвою банкопаду – його вважали настільки великим і системним, що попервах навіть хотіли не ліквідовувати, а націоналізувати, повісивши тим самим на платників податків усі його борги. Проте велич і системність банку виявилися дутими, про що свідчить наступна деталь. Напередодні краху ця фінансова установа налічувала понад 550 тисяч вкладників із числа фізичних осіб, які довірили їй майже 24 мільярди гривень. Близько 250 тисячам із них Фондом ГВФО були виплачені гарантовані державою вклади в межах 200 тисяч гривень, але решта триста тисяч вкладників так і не з’явилися для того, щоб забрати свої сумарно п’ятсот мільйонів гривень. Це свідчить про те, що вони ці гроші на депозит не клали і навряд чи про них знали, – за них це зробили інші люди за викраденими чи підробленими документами. Натомість на іншому полюсі були тридцять тисяч багатих вкладників, дуже невдоволених тим, що отримавши лише по двісті тисяч на брата, вони так і не змогли повернути решту, яка загалом становила вісім мільярдів гривень.

Перше кримінальне провадження, пов’язане з банкрутством Дельта Банку, було відкрите в травні 2015 р. Генеральною прокуратурою України, із тих пір окремі епізоди цієї історії розслідували різні відомства. Найбільш інтригуючою була справа, яку із січня 2016 року вело Національне антикорупційне бюро: досліджуючи розтрату 87 мільйонів доларів США, вчинену клерками Дельта Банку, детективи вийшли на грандіозну схему розкрадання 12 мільярдів гривень, які Національний банк України в 2014–2015 роках видав у вигляді кредитів рефінансування десятьом приватним комерційним банкам. Причому керівники останніх були в цій оборудці лише молодшими партнерами, а в ролі ініціаторів виступало керівництво НБУ. Покопайся сищики довше й глибше, вони б, напевне, виявили, що насправді в зазначеній схемі було задіяно не десять, а сто приватних комерційних банків, що в такий спосіб було розкрадено не десяток, а сотню мільярдів гривень, а ініціаторами її було не керівництво одного лише НБУ, а вище керівництво держави, яке залучило до неї інші державні банки. Але на той час детективи НАБУ для здійснення таких масштабних викривань, образно кажучи, ще мало каші з’їли, тож поки що підозра у зв’язку з усім переліченим вище пред’явлена одному лише колишньому першому заступнику голови Нацбанку Олександру Писаруку за розтрату одного лише мільярда гривень під виглядом кредиту, виданого «Всеукраїнському акціонерному банку».

Гладко було на папері…

Після того, як у Дельта Банк була введена делегована Фондом ГВФО тимчасова адміністрація, її фахівці встановили, що на папері активи банку приблизно дорівнюють його пасивам і коливаються біля відмітки 90 мільярдів гривень, тобто, скільки банк узяв у своїх вкладників і кредиторів, стільки ж і йому винні його позичальники. Ось тільки в житті, на відміну від того, що на папері, баланс ніяк не хотів сходитися, оскільки активами були права вимоги за кредитами, виданими під заставне майно, реальна вартість яких виявилася втричі меншою задекларованої. Із пасивами теж було не все гаразд, оскільки серед вкладників і кредиторів певна частина була підставними особами, через які Лагун, задля створення ілюзії величі банку, сам собі позичав гроші. Державу в цьому плані цікавило повернення в казну, по-перше, 16 мільярдів гривень, сплачених Фондом фізичним особам у межах гарантованої законом суми; по-друге, 18 мільярдів гривень, які свого часу позичили Дельта Банку державні фінансові установи, зокрема Нацбанк, Ощадбанк та Укрексімбанк.

Отримавши в спадщину активи Дельта Банку у вигляді прав вимоги до його позичальників, Фонд ГВФО продав їх з аукціону, а оскільки виручених грошей не вистачило покрити вимоги навіть першочергових кредиторів, то він подав до господарського суду позов про стягнення персонально з Лагуна та низки високопосадовців ліквідованого банку 23-х мільярдів гривень. Й ось на цьому «полі гри» на заваді позивачеві трапився несподіваний та небажаний конкурент, який подав до Печерського районного суду Києва позов про стягнення з Лагуна півтора мільярда гривень заподіяних збитків. Ним виявилося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фелікс Агро», яке в лютому 2019 року придбало продане фондівським ліквідатором Дельта Банку право вимоги на стягнення з одного з агрохолдингів Хмельницької області кредиту в сумі 1,576 мільярда гривень.

Цей кредит було видано ще в 2012 році, а заставою його повернення були не конкретні об’єкти нерухомості, на які було б накладене зафіксоване у відповідному реєстрі обтяження, а певні права, зокрема, право оренди низки земельних ділянок, право продажу вирощеного на них у 2014 році врожаю та право зберігання зерна на деяких елеваторах. Станом на момент продажу права вимоги за кредитом цей агрохолдинг перебував у процедурі банкрутства, тож на його активи було кілька претендентів, а не один лише Дельта банк, вірніше, не сам він, а його правонаступник за кредитним договором в особі  ТОВ «Фелікс Агро». Останній, судячи з усього, в загальних рисах уявляв, що за актив купує, проте виклав за нього на публічних торгах 119 мільйонів гривень. Стягнути з боржника всі 1,576 млрд грн покупець навряд чи сподівався, але окупити покупку певно розраховував, проте зі збанкрутілого агрохолдингу йому вдалося видрати всього-на-всього 66 мільйонів. От за рештою він і пішов з позовом до Лагуна в Печерський суд.

Апеляційний суд не погодився з районним

Ключовий аргумент позивача полягав у тому, що, як виявилося, Лагун був не лише прямим власником Дельта Банку, а й опосередкованим власником того самого збанкрутілого хмельницького агрохолдингу. Таким чином, кредит у сумі 1,576 мільярда він фактично видав сам собі, причому позичив не свої, а чужі гроші, – гроші вкладників і кредиторів свого банку. Представники «Фелікс Агро» надали докази того, що, відповідно до умов кредитного договору, Дельта банк задовго до свого банкрутства мав усі підстави й можливості стягнути з позичальника гроші, але він палець об палець для цього не вдарив, оскільки був наявний конфлікт інтересів між Лагуном – власником банку й Лагуном – власником агрохолдингу, і в цьому конфлікті Лагуну інтереси останнього виявилися дорожчими. Мало того, юристи позивача в цілком легальний спосіб розкопали письмові гарантії Лагуна, які той свого часу давав одному з інвесторів свого агрохолдингу і які полягали в тому, що Дельта Банк не стане ініціювати примусове стягнення з нього позичених грошей.

Рішенням судді Печерського суду Сергія Вовка від 26.08.2022 р. даний позов було задоволено й ключовим аргументом для нього стали положення статті 58 Закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких власники та керівники банку, дії та бездіяльність яких призвели до завдання банку шкоди з їх вини, несуть відповідальність своїм майном. В даному випадку шкода, завдана Дельта Банку діями Лагуна була доведеним фактом, його вина також. Правда, виникало питання, до чого тут позивач – ТОВ «Фелікс Агро»? Відповіддю на це було те, що він хоч і не банк, але в цій ситуації має статус правонаступника банку за одним окремо взятим кредитним договором, а тому в усіх питаннях, пов’язаних із цим конкретним правочином, користується всіма правами банку.

На це рішення була подана апеляційна скарга Фондом ГВФО, який хоч і не брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, але вирішив, що ухвалений вердикт порушує його права. Зазначимо, що Лагун після банкрутства свого банку без копійки за душею не зостався й вів доволі розкішний спосіб життя, недоступний 99 відсоткам українців, проте його статки все одно не були такими великими, щоб задовольнити претензії всіх позивачів. Відтак для Фонду, який в іншому судовому процесі претендував на 23 мільярди гривень, було важливо стягнути якщо не всю заявлену суму, то принаймні максимум із того, що можна стягнути, тож його дії, спрямовані на те, аби завадити комусь іншому стягнути з Лагуна зайві півтора мільярди виглядали цілком логічними.

Ну а колегія суддів Київського апеляційного суду, яка розглядала апеляційну скаргу Фонду ГВФО, встановила, що суддя Вовк трохи наплутав із тим, яку саме редакцію статті необхідно застосовувати в даній справі. Коли почався банкопад, Верховна Рада ухвалила поправки до Закону «Про банки і банківську діяльність», які  посилили відповідальність власників і керівників банків за шкоду, заподіяну ними належним їм та очолюваним ними фінансовим установам. Але прикол у тому, що чинності вони набрали тільки з 8 березня 2015 року, тобто через кілька днів після того, як Дельта Банк був оголошений неплатоспроможним і в нього була введена тимчасова адміністрація. Тож оскільки махінації з кредитуванням хмельницького агрохолдингу мали місце до вказаної дати, на них мала поширюватися попередня редакція закону. А до того стаття 58-ма виглядала дещо інакше: відповідно до її положень на власників і керівників банків теж могла бути покладена відповідальність за зобов’язаннями банку, але тільки в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Відчуваєте різницю? Якщо застосовувати пізнішу редакцію, то позивачеві треба було довести лише те, що в одному окремо взятому випадку з конкретним кредитним договором власник банку заподіяв шкоду належному йому банку. А якщо застосовувати попередню редакцію, то йому треба було надати докази того, що з вини саме власника банку було цілий банк віднесено до категорії неплатоспроможних. Таких доказів «Фелікс Агро», звичайно ж, не надав, та й не міг надати, оскільки для цього потрібен гігантський обсяг інформації щодо діяльності Дельта банку, доступ до якої має лише Фонд ГВФО.  Йому й карти в руки в майбутніх баталіях у судах господарської юрисдикції, а в справі за позовом «Фелікс Агро» до Лагуна Київський апеляційний суд скасував рішення Печерського суду й ухвалив нове – про відмову в його задоволенні.