Справа про хабарництво завершилася виправданням, або Прокурора «на мило»

Поки публіка тішиться дитячою радістю від наданої електронним декларуванням можливості зазирнути в гаманці чиновників, ці самі чиновники демонструють, що вони можуть успішно уникнути покарання за отримання неправомірної вигоди навіть у тих випадках, коли факт одержання хабара є очевидним. Так, 25 жовтня Вільнянський районний суд Запорізької області виправдав колишнього першого заступника тамтешньої райдержадміністрації Андрія Сосюру, якому було пред’явлене обвинувачення саме такого характеру. Причому до судді Наталії Галянчук претензії мінімальні — вона діяла у відведених їй межах закону. Зате прокуратура, як сторона обвинувачення, тишкомнишком зробила все, щоб вирок вийшов саме таким, а не інакшим.

Земельна оборудка: 10 тисяч доларів за 1 гектар на березі Дніпра

Обвинувачуваний Андрій Сосюра обіймав посаду заступника глави райдержадміністрації ще з вересня 2012 року, а після зміни влади в країні не лише зберіг своє місце, а й отримав підвищення, ставши в липні 2014-го першим заступником. Але комусь він на цій посаді дуже заважав, причому ще при Януковичу, оскільки операція з його викриття почалася ще наприкінці 2013 р. Причому той, хто замовив дискредитацію цього чиновника не перестав бути впливовою особою й після втечі диктатора, оскільки оперативна комбінація була реалізована аж у вересні 2014-го.

Отже, починаючи з грудня 2013-го Андрію Сосюрі почав систематично набридати один його знайомий, котрому заманулося зайнятися сільським господарством. Ми його умовно назвемо Фермером, хоча насправді того фермерства йому хотілося як голому на вулицю. Випрошував одну ділянку землі, яку приглядів собі в прибережній зоні затоки Дніпра, і для цього зазивав чиновника разом із дружиною то в кафе, то до себе додому. Але ділянка, як виявилося, належала до категорії земель державної власності, що знаходяться поза межами населених пунктів.

До виділення такої у власність чи користування чиновники райдержадміністрації формально не мають жодного відношення – для цього треба звертатися до Головного управління Держземагентства України в Запорізькій області, як незалежного від місцевої влади територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади. Сосюра так усе й пояснив, але Фермер усе ніяк не вгамовувався, вмовляючи поговорити з ким треба, домовитись, посприяти. Вигадав навіть, що старається не для себе, а для одного грошовитого дядька на прізвисько «Інтурист», в якого грошей хоч греблю гати і який за клаптик придніпровської землі готовий озолотити всіх. І нарешті умовив.

Всю зиму, а потім і весну Сосюра не піддавався на провокації, посилаючись на те, що треба почекати, чим закінчаться вибори Президента України, і які вони матимуть наслідки особисто для нього, а 17 червня 2014 р. нарешті сказав, що за 1 гектар облюбованої ним землі треба буде за все про все дати 10 тисяч доларів. Почувши ці слова, Фермер погодився і радісно побіг до ГУМВС України в Запорізькій області, де оперуповноважений ДСБЕЗ прийняв у нього заяву про вимагання хабара. Того ж дня відомості про цю подію з попередньою кваліфікацією ст. 368 ККУ (одержання неправомірної вигоди) були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, 17 липня начальник відповідного відділу обласної прокуратури виніс постанову про проведення негласної слідчої розшукової дії у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, а 18 липня слідчий суддя Апеляційного суду Запорізької області постановив таємну ухвалу щодо прослуховування телефону Сосюри і його прихованої відеозйомки.

Перекваліфікація обвинувачення

Поки дійшло до діла, сума хабара зменшилася до півтори тисячі доларів, причому Фермер для цього надав гроші зі своїх власних заощаджень, очевидно, щоб потім на судовому процесі бути в статусі потерпілого, а не свідка. Сама передача відбулася 9 вересня 2014 р. у службовому кабінеті Сосюри й одразу ж після її завершення співробітники міліції провели там обшук, у ході якого зловмисник добровільно видав одержані від Фермера 1500 $.

Запобіжним заходом викритому чиновнику було обрано особисте зобов’язання, а через місяць, 10 жовтня, розпорядженням глави РДА він звільнився з посади першого заступника за угодою сторін, тобто у зв’язку зі скороченням штатів. Таким чином, незримий замовник досяг своєї мети і, судячи з усього, втратив будь-який інтерес до подальшої долі цього кримінального провадження, а відтак і прокуратура пустила справу на самоплив, прекрасно усвідомлюючи, що сама собою вона зможе приплисти лише до виправдувального вироку.

Досудове розслідування чомусь проводила міліція, тобто слідче управління ГУМВС, хоча зазвичай такі провадження прокуратура забирає собі. Правда, процесуальне керівництво все одно здійснював прокурор. Переконавшись у тому, що землевідвід тої самої ділянки землі не входив до компетенції жодного зі службових осіб райдержадміністрації, включаючи першого заступника її глави, слідчий перекваліфікував обвинувачення з одержання неправомірної вигоди (ст. 368 ККУ) на шахрайство, поєднане з підбурюванням до давання хабара (статті 190 і 27, 369 ККУ). Слідчий особливо підкреслив, що Сосюра, беручи у Фермера гроші й обіцяючи вирішити питання з відведенням землі, насправді нічого нікому передавати не збирався, а гроші планував привласнити.

Прокурор із цим погодився, що підтверджує наше припущення про те, що справа була націлена на розвал. Адже в даному випадку більш логічно було би назвати цей злочин шахрайством, поєднаним із зловживанням службовим становищем, де мала би фігурувати ще й 364-та стаття ККУ. От якби Сосюра був, скажімо, офіціантом ресторану, слюсарем автомайстерні чи масажистом сауни й при цьому водив дружбу з чиновниками Держземагентсва, тоді можна було б обійтися без неї. Але обвинувачений був не приватною, а публічною особою, першим заступником голови райдержадміністрації і з чиновниками вказаної установи спілкувався в силу своїх посадових обов’язків зі службових питань. Але, як би там не було, 10 червня 2016 р. прокурор затвердив обвинувальний акт. Підсудний у судовому засіданні свою вину не визнав.

Як написала в тексті вироку суддя Галянчук, обвинувачення грунтувалося на таких доказах. Перший пункт – показання потерпілого, другий – покази свідків, третій – протокол обшуку кабінету, четвертий – матеріали негласних слідчих дій. Чому суддю не переконав перший із названих пунктів, пояснимо пізніше, а от по другому вийшов логічний нуль, оскільки свідки з числа працівників райдержадміністрації та Держземагентства про оборудки Сосюри з Фермером нічого конкретного сказати не могли, оскільки ті, з цілком зрозумілих причин, своїми таємницями з ними не ділилися.

По третьому пункту, щодо вилучених у нього грошей, підсудний пояснив, що попросив у Фермера дати йому їх у борг, а той, мовляв, як старий добрий знайомий не відмовив йому в такій дрібниці. Потерпілий це, звичайно, заперечував і наполягав на тому, що насправді ці гроші були призначені для підкупу земельних чиновників. Суддя не знайшла в його показаннях ніяких серйозних суперечностей, але написала, що на підставі одних лише показань потерпілого, не підкріплених іншими доказами, вона не вправі визнати Сосюру винним в інкримінованих йому злочинах.

Це і є пояснення причини фіаско першого пункту. Найвагомішими доказами могли би стати матеріали негласних слідчих дій, а саме стенограми прослуховування телефонних розмов і прихований відеозапис переговорів із Фермером. І ось на цьому четвертому пункті й треба зупинитися окремо, оскільки проблема, пов’язана з легалізацією здобутих розвідувальними способами доказів характерна не для одної лише справи Сосюри.

Виправдувальний вирок спричинило саботування прокурором розсекречування розвідницьких даних

У нашу епоху, як відомо, функція Феміди полягає не в тому, щоб встановлювати істину по справі, а в тому, аби оцінювати на шальках терези вагомість наданих сторонами доказів, і перш ніж приступати до їх оцінки, суддя повинен перевірити належність і допустимість доказів. Особливо це стосується кримінального судочинства, а якщо надані стороною обвинувачення докази були одержані в ході проведення оперативно-розшукових заходів, то судді необхідно переконатися в тому, що ці заходи проводилися на законних підставах.

Такі делікатні негласні слідчі дії, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж і відео- та аудіоконтроль особи, проводяться з дозволу апеляційного суду того чи іншого регіону, слідчий суддя якого постановляє відповідну ухвалу. Для того, щоб суддя був певен у тому, що прослуховування чи стеження здійснювалося в рамках закону, до матеріалів кримінального провадження повинна бути долучена постанова суду про її проведення. З точки зору статті 290 Кримінального процесуального кодексу України це називається відкриттям матеріалів, без чого суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази, і тоді всі результати «шпигунства» підуть коту під хвіст.

А тепер найважливіший момент: коли прокурор хоче, щоб судовий процес завершився виправдувальним вироком, він навмисне не долучає ухвалу апеляційного суду, а потім, прикидаючись дурником, торочить про те, що вона є секретним документом і розголошенню не підлягає. Оскільки подібний фокус уже не вперше трапляється в провадженнях такого роду, суддя Наталія Галянчук не полінувалася дати розлоге тлумачення даної ситуації. Для цього вона послалася на Інструкцію про організацію проведення негласних слідчих розшукових дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджену 16.11.2012 р. спільним наказом низки відомств, серед яких, зокрема, ГПУ, СБУ і МВС.

Відповідно до її положень, інформація про зловмисника, щодо якого проводиться оперативна розробка, є таємними, тож усі документи, які містять таку інформацію, зокрема й ухвала слідчого судді апеляційного суду, підлягають засекречуванню шляхом накладання на них грифу таємності. Але після того, як оперативна комбінація була завершена і відомча пресслужба повідомила про викриття хабарника, ті з документів, які в подальшому будуть необхідними для судового процесу, підлягають розсекречуванню. І робити це повинен ніхто інший, як прокурор, котрий здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні, а оформлюється його рішення відповідною постановою.

У даному ж випадку прокурор такого розсекречування не здійснив, ухвала суду надана не була, а тому суддя Галянчук з чистою совіс-тю написала, що надані стороною обвинувачення матеріали не сприймаються судом як належні й допустимі докази, оскільки йому невідомо, чи дозволяв насправді Апеляційний суд Запорізької області проводити негласні дії, а якщо дозволяв, то які саме, в яких межах і на який термін. А раз так, то підсудного Андрія Сосюру визнати невинним і виправдати у зв’язку з недоведеністю наявності в його діянні складу злочинів. Вилучені в нього 1500 $, які були предметом злочину, ухвалено повернути Фермеру, як законному їх власнику.

Із цього всього належить зробити висновок: у державі можуть прийматися дуже досконалі антикорупційні закони, і закон про систему електронного декларування не найгірший із них, але якщо прокурори будуть таким ось чином надалі «вмикати дурня», то користі від них не буде жодної.