Нова Конституція – нова безправна прокуратура (частина 1)

Незважаючи на очевидні прорахунки нинішніх «керманичів» держави щодо так званого «реформування» прокуратури України, яке вони розпочали в жовтні 2014 року під приводом запровадження в її діяльність міжнародних (європейських) стандартів, що в дійсності призвело до антиконституційного позбавлення та звуження змісту й об’єму вже наданих громадянам прав, сьогодшні за-конодавці і протягом 2016 року продовжили свою діяльність на повне знищення органів прокуратури, зокрема, й при внесенні змін до Основного Закону у зв’язку із «судовою реформою».

Ще раз заявляю, що без будь-якого вивчення того ж європейського досвіду, без широкого обговорення в суспільстві, без врахування авторитетних професійних експертів, абсолютно ігноруючи інтереси особливо соціально незахищених верств населення, в першу чергу – інвалідів, неповнолітніх, людей похилого віку, осіб, які в силу матеріального становища не здатні захистити себе в суді, нинішня, начебто, демократична Верховна Рада України Законом «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року позбавила головний на той час правоохоронний орган повноважень нагляду за додержанням і застосуванням законів, що були передбачені Перехідними положеннями Основного Закону, та нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, який передбачала діюча на той час Конституція України. Через півтора року, протягом якого прокурори вимушено діяли всупереч її вимог, в червні 2016 року законодавчий орган пішов ще далі на цьому руйнівному для держави й суспільства шляху, прийнявши Закон «Про внесення змін до Конституції України (в частині правосуддя)», в якому, окрім вищеназваних функцій прокуратури, фактично було ліквідовано й таку прокурорську функцію як представництво інтересів громадянина (соціально незахищеного) в суді та лише на перехідний період залишено (тобто теж фактично ліквідовано) функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Таким чином, цими законодавчими змінами громадян України залишено фактично беззахисними в разі порушення їх прав, перш за все органами державної влади й місцевого самоврядування, тобто їх позбавили в таких випадках права звертатись до органів прокуратури за захистом.

У зв’язку з цим хочу дещо детальніше звернути вашу увагу на таке, вибачте, «обкрадання» повноважень прокуратури.

Повноваження по нагляду за додержанням законів

Так, згідно п. 9 «Перехідних положень» Конституції України в попередній редакції, прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Тобто, як того вимагав Основний Закон, до повного позбавлення прокурорів функції нагляду за додержанням і застосуванням законів необхідно було створити відповідні органи державного контролю (прийнявши для цього потрібні закони) і ці повноваження прокурорів передати новому державному органу чи органам.

Що ж у дійсності зробили наші законодавці? Вони відверто й свідомо порушили вказані вимоги Конституції, бо попередньо – ні до жовтня 2014, ні до червня 2016 року – не створили відповідної системи державних органів, які спроможні б були взяти на себе весь обсяг роботи органів прокуратури щодо здійснення нагляду за додержанням та здійсненням законів, проте прокуратуру цих повноважень уже позбавили. В результаті такого антиконституційного обмеження функцій прокуратури, органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи залишилися безконтрольними, в тому числі й щодо дотримання прав громадян.

Більше того, вже перший, начебто, демократичний уряд А. Яценюка після Революції Гідності все зробив навпаки – фактично знищив навіть існуючу на той час систему органів державного контролю: частину їх узагалі ліквідував, частину реорганізував або об’єднав кілька органів в один, при цьому суттєво скоротивши їх кількість, а головне – зробив усе можливе задля обмеження фінансування цих органів державного контролю, в зв’язку з чим більшість їх працівників були скорочені або відправлені у вимушені відпустки без оплати, та для призначення на керівні посади до цих органів абсолютно некомпетентних людей, без відповідної професійної підготовки і досвіду, а головне – безпринципних. Особливо наглядними з приводу мотивації такої поведінки тодішнього керівника уряду в цьому плані можуть бути відповідні коментарі екс-голови Державної фінансової інспекції Миколи Гордієнка, який звинуватив особисто Прем’єр-Міністра України та його найближче оточення в розтраті та нанесенні матеріальних збитків державі на мільярдні суми.

Оборудки з держкоштами стали безконтрольними

Окрім того, «новою» владою поступово все було зроблено для обмеження діяльності Рахункової палати України в частині здійснення незалежного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, у результаті чого до випадку в листопаді 2016 року з викриттям голови цього авторитетного колись контролюючого органу в незаконній оборудці з квартирою ніхто й не чув про діяльність цієї служби. Тобто складається враження, що знищивши нагляд прокуратури за додержанням і застосуванням законів, звівши нанівець будь-який державний контроль за додержанням законодавства, влада скористалася такою ситуацією й почала безперешкодно, на власний розсуд, розпоряджатися бюджетними коштами та проводити будь-які фінансові оборудки без контролю.

Тому, я погоджуюсь із думкою деяких експертів у тій частині, що однією з версій протиправного позбавлення прокуратури функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами було саме бажання представників нинішньої влади позбутися таким чином, прикриваючись вимогами ЄС, як прокурорського нагляду, так і будь-якого державного контролю за використанням в першу чергу бюджетних коштів, оскільки найбільш прибутковим і надійним бізнесом у всі часи були операції з бюджетними коштами, в тому числі й через тендери та закупівлі. Й тому не дивно, що фактично за ці два останні роки суттєво скоротилася й кількість розкритих злочинів, пов’язаних із нецільовим використанням бюджетних коштів, а тим більше – їх розтратою та розкраданням, зокрема і в оборонній сфері, незважаючи на ті величезні мільярдні суми, які витрачаються державою на Міноборони та утримання інших військових формувань. До речі, як засвідчує нинішня практика (прошу не плутати із заявами та обіцянками) цьому завадити сьогодні не зможуть ні так розрекламовані нові антикорупційні органи, бо кримінальних проваджень з обвинувальними актами про розкрадання бюджетних коштів, в тому числі й під час проведення тендерів у різних міністерствах, зокрема й міноборони, до суду не направляються, а та ж військова прокуратура яка сьогодні більше витрачає своїх сил на розслідування кримінальних проваджень у цивільній сфері.

Європейські вимоги щодо функцій прокуратури

Тепер трохи історії. На початку реформування прокуратури, починаючи з 1995 року, Парламентська Асамблея Ради Європи дійсно неодноразово рекомендувала Україні прийняти новий закон про прокуратуру, в якому переглянути (а не скасувати, як це зробили наші законодавці в 2014 році) її повноваження поза межами кримінального судочинства. Тобто будь-яких конкретних вимог щодо позбавлення чи обмеження тих чи інших функцій прокуратури в Україні Рада Європи не висувала, окрім так званого загального нагляду, який і був справедливо ліквідований із прийняттям Конституції України ще в 1996 році!

Окрім того, наші законодавці проігнорували історичні передумови створення прокуратур як України, так і більшості європейських держав, різних за своїми функціями і, відповідно, структурою. Про це свідчить той факт, що більшість постсоціалістичних країн (Білорусь, Болгарія, Угорщина, Казахстан, Киргизія, Росія, Румунія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, а також ряд держав Латинської Америки – Бразилія, Колумбія тощо) залишили в своїх національних прокуратурах функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, оскільки вони вважають, що для їхніх правових систем це є дієвим регулятором дотримання законності. Тим більше, що в 2004 році на засіданні заступників міністрів Ради Європи було підтримано існування різних моделей прокуратур у різних країнах, які обумовлені правовими традиціями та організацією систем кримінальної юстиції.

(Закінчення в № 14)

Олексій Баганець,
заступник Генерального прокурора України
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
почесний працівник прокуратури, заслужений юрист України