Дональд Трамп повернувся: гасло Make America Great Again наповнюється іншими пріоритетами…

Дональд Трамп повернувся до Білого дому під старим гаслом із новим наповненням. Як Панама, Канада та Україна мають допомогти йому «відновити велич» США?

20 січня Дональд Трамп офіційно повернувся до Білого дому та став 47-м президентом США.

Усі останні тижні до формального вступу на посаду Трамп активно висловлювався про свої президентські плани, особливо у зовнішній політиці. Але якщо до обіцянок домогтися завершення війни в Україні всі звикли, то заяви бізнесмена про Гренландію, Панамський канал і Канаду як потенційний 51-й штат США пролунали як грім серед ясного неба.

Така завзятість американського президента, що починає свій другий термін, у питаннях міжнародних відносин не відповідає колишньому наповненню. 

Серед таких «дуже високих цілей», позначених Трампом: заяви про готовність викупити у Данії стратегічно важливий острів Гренландія, повернути американський контроль над Панамським каналом, перейменувати Мексиканську затоку на Американську і навіть зробити з Канади 51 штат. При цьому політик дав зрозуміти, що готовий використати абсолютно різні інструменти тиску — від економічних до силових.

Підсумовуючи всі ці заяви, американські експерти та журналісти констатують, що трампівське гасло «Америка понад усе» з моменту першого терміну республіканця суттєво змінило наповнення: тепер у ньому набагато менше ізоляціонізму і значно більше прагнення до зовнішньої експансії.

Однак приймати заяви, що лякають європейців і сусідів США, за безпосередній план дій, схоже, не варто. У всіх них є друге дно, і за «високими цілями, що епатажно звучать» Трампа-політика ховаються цілком конкретні завдання Трампа-бізнесмена — куди більш досяжні, але здатні серйозно змінити розстановку сил у світі.

Один із напрямків, на якому новий президент США має намір «тиснути і домагатися», — український. Про «дуже високу» спочатку заявлену мету — припинення боїв «за 24 години» після інавгурації — вже мало хто згадує. Але й нинішні устремління Трампа гранично амбітні. Шість місяців — стільки часу, як вважає президент, може знадобитися йому для завершення війни. А новий спецпосланець Росією та Україною Кіт Келлог впевнений, що проблема вирішиться і зовсім за 100 днів.

Авторами найдокладнішого плану з тих, про які писали ЗМІ, стали вже згаданий Кіт Келлог та його колега Фред Флейц. Ініціатива має на увазі поперемінний шантаж Москви та Києва. Якщо влада Росії відмовлятиметься від деескалації, Вашингтон різко збільшить обсяги допомоги Україні, а якщо жорстку позицію займе Київ, то така допомога припиниться йому. І лише після заморожування боїв по лінії фронту розпочнеться обговорення конкретних параметрів міцного світу.

Експерт американської Ради з міжнародних відносин (CFR) Томас Грем, який був директором по Росії в апараті Ради національної безпеки США часів Джорджа Буша-молодшого, припустив, як може виглядати «рамкова структура угоди, яка б задовольняла мінімальні потреби всіх сторін». Припиняється вогонь та повітряні атаки з обох боків. Території де-факто поділяються лінією зіткнення військ без де-юре визнання нових реалій. Київ відмовляється від вимог членства в НАТО при збереженні права на подальшу співпрацю з учасниками Альянсу, а також гарантує дотримання прав національних меншин. Захід починає поступове ослаблення санкцій проти РФ.

— Запрошення України до НАТО виключено. Москва також ніколи не прийме факту присутності західних сил на українській території. А західні країни не вводитимуть війська в Україну без згоди Росії, оскільки це явно загрожуватиме прямою війною з Москвою, — міркує Томас Грем. — Максимум, на що може розраховувати Україна, — це консолідація та фінансування двосторонніх угод про безпеку, підписані Києвом із країнами G7 та багатьма союзниками щодо НАТО. Ці угоди забезпечать продовження військової та фінансової підтримки Києва.

Чи стане українська тема для Трампа історією успіху чи провалу зараз сказати неможливо. Але, описуючи свою бізнес-діяльність, Дональд Трамп говорив, що завжди «тримає у грі» одразу багато варіантів угод, тому що більшість із них у певний момент зриваються. Тому зосереджуватися виключно на Україні під час перебування у Білому домі він явно не має наміру.

Серед тих напрямків, які за останні кілька тижнів встиг позначити Трамп, виявилися як цілком очікувані, так і зовсім збивають з пантелику.

З очікуваних – протидія «осі зла» в особі Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї. Для цих країн у західних політичних колах навіть вигадали спеціальну абревіатуру CRINK.

Те, що самим американцям цей напрямок є важливим, показують дані опитування, проведеного минулого року Інститутом Рональда Рейгана. Так, 49% респондентів назвали головною загрозою для США Китай, особливо виділивши його військові амбіції, економічну експансію та зовнішньополітичний курс. Ще 26% обрали як головну загрозу Росію, 9% — КНДР і 6% — Іран. Все це – країни CRINK.

Явний успіх Росії у війні посилить цей неформальний союз. Наприклад, Китай, побачивши ослаблення підтримки Вашингтоном Києва, буде впевненішим у своїх домаганнях на Тайвань та інші спірні території у регіоні. Те саме стосується КНДР та Ірану: вони уважно стежитимуть за тим, наскільки жорсткою та ефективною виявиться політика Трампа щодо протидії агресії Кремля.

А ось перемога України, якою б вона не була, стане серйозним кроком до послаблення колективного впливу CRINK на те, що відбувається у світі. І це порадує не лише республіканців-трампістів, а й переважну більшість американців: поглибленням співпраці між країнами четвірки стурбовані 86% опитаних.

Протистояти Трамп має намір і країнам, які об’єдналися під іншою, куди більш звичною абревіатурою — БРІКС+ (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка, Єгипет, Індонезія, Іран, ОАЕ, Ефіопія). Буквально у кожному документі, які приймають члени цього клубу, йдеться про необхідність реформування «міжнародної валютно-фінансової системи» та розширення використання національних валют. У відповідь Трамп вже дав зрозуміти, що ці спроби дедоларизації — «заміни могутнього долара США» іншими валютами — його не влаштовують. Країнам БРІКС він пригрозив 100-відсотковими митами та іншими стримуючими заходами.

Проте більшість заяв Трампа в попередні інавгурації тижня означила несподівані домагання.

Почалося все з обговорення сьогодення та майбутнього Панамського каналу, побудованого Сполученими Штатами до 1920 року і повністю контролюваного Вашингтоном до 31 грудня 1999-го. США десятиліттями займалися експлуатацією каналу та отримували гроші від проходу ним судів. По суті, панамська зона була американською колонією з адміністрацією, законами та військовим захистом Вашингтона.

Дональд Трамп вважає, що під час будівництва каналу — за президента-республіканця Теодора Рузвельта — «Америка була великою», але демократ Джиммі Картер у 1977 році «по дурості віддав канал за один долар» панамцям, а ті врешті-решт зовсім забули про те, чим зобов’язані Вашингтону.

У відповідь влада Панами вже безапеляційно заявила, що «кожний метр каналу» залишиться у їхній власності. Так само відреагували й у Міжнародної морської організації, що входить у структуру ООН.

Джерела з оточення Трампа розповіли газеті New York Post, що щодо Панамського каналу політик «налаштований на 100% серйозно», як і щодо іншої точки на карті своїх зовнішньополітичних інтересів — Гренландії.

До острова Гренландія, що належить Датському королівству, Трампа має давній інтерес: про його покупку він розмірковував ще в перше президентство. Але і тоді, і цього разу звучала одна відповідь: «Гренландія не продається», хоча посилення співпраці між США та Данією з питань економіки та оборони цілком можливе.

Цими епізодами експансіонізму справа не обмежилася. З моменту виборів Трамп встиг роздратувати і південного, і північного сусідів США. Так, Мехіко обурило пропозицію перейменувати Мексиканську затоку на Американську. Те, що раніше звучало в США — у тому числі з вуст республіканців — як жарти, тепер у цій країні сприймається цілком серйозно. У відповідь мексиканський президент Клаудія Шейнбаум не без іронії, з посиланням на карту 1607, запропонувала перейменувати весь материк на Мексиканську Америку.

Про Канаду Трамп видав відразу кілька заяв, оголосивши, що країна могла б — нібито на задоволення «багатьох канадців» стати 51-м штатом США. У відповідь в уряді країни звинуватили Трампа у бажанні «посіяти сум’яття і створити хаос, причому розуміючи, що [приєднання Канади до США] ніколи не станеться».

У всіх цих гучних заявах Трампа підтримує республіканський істеблішмент, що, безперечно, надає новому президентові впевненості. Так, почувши пропозицію про Американську затоку, конгресвумен Марджорі Тейлор Грін передбачила початок «золотої ери США у другий термін президента Трампа» і оперативно підготувала законопроект, який з юридичного погляду відкриває шлях до такого кроку. А її колеги розробили два інші документи, які дозволять президентові розпочати переговори щодо купівлі Панамського каналу та датського острова. Останній законопроект нехитро називається «Зробимо Гренландію знову великою».

Рішучість Трампа обґрунтована ще й тим, що в інших країнах Заходу йому мало можуть протиставити. Так, у ЄС у ході першого терміну республіканця була порівняна з ним політична постать — канцлер ФРН Ангела Меркель. Після її відходу у 2021 році на цю роль активно претендує президент Франції Емманюель Макрон, але зараз він загруз у «політичній метушні»: постійні кризи всередині країни та рекордно низькі рейтинги глави держави підривають і його позиції на загальноєвропейському рівні.

Від європейських політиків і бюрократів у ці дні лунали попередження про те, що ЄС «не дозволить іншим країнам світу, хоч би ким вони були, атакувати свої суверенні кордони». Гренландія формально не входить до ЄС, але має статус асоційованого члена спільноти. Однак європейські експерти впевнені, що якщо Трамп захоче забрати Гренландію силою, то ніхто нічого не зможе зробити: це буде найкоротша війна у світі.

Не менший занепокоєння викликає і врегулювання українського питання: у Брюсселі визнають, що де-факто зараз головне завдання для ЄС — не залишитися за бортом переговорів, які можуть розвиватися по лінії «Трамп–Путін», а не «Трамп–Зеленський–Путін– ЄС».

Однак насправді не факт, що Трамп всерйоз розраховує на досягнення заявленої «дуже високої» мети.

— Такий стиль Трампа, — каже політолог Самуель Чарап. — Часто він починає з абсолютно абсурдних пропозицій як із відправної точки, а потім погоджується на щось помірніше. Але це «щось» — більше, ніж спочатку можна було б очікувати.

У разі Панамою це може бути зниження тарифів на прохід суден через протоку. Від Мексики Трамп чекає посилення боротьби з нелегалами та постачанням наркотику фентанілу. З Канадою США мають давні протиріччя щодо торгових тарифів.

Щодо Гренландії, то цей острів критично важливий з погляду стратегії США в Арктиці — регіоні, де, як визнають у Пентагоні, сильні позиції Китаю та Росії. На столі переговорів можуть бути питання, пов’язані, по-перше, з розширенням військової присутності США на острові, по-друге, з видобутком нафти, газу та інших корисних копалин, і, по-третє, з умовами використання нових торгових шляхів, що виникають через танення льодовиків.

Якщо хоча б про щось Трампу вдасться домовитися з владою Данії, Канади, Панами чи Мексики, то це можна буде піднести базовому електорату республіканця як успішне просування його гасел про Велику Америку. Але особливо актуальними ці перемоги стануть, якщо врегулювання конфлікту в Україні забуксує чи провалиться.

Однак основна небезпека полягає в тому, що якщо зовнішньополітичні ініціативи Трампа не будуть реалізовані, то він розпочне гру на загострення.

Приклад його взаємодія з Іраном у перший президентський термін. Трамп із самого початку прагнув виходу з ядерної угоди з Тегераном, але першу половину свого терміну очікував примирливих кроків з іранського боку: повного закриття ядерної програми, відмови від розробки балістичних ракет, припинення підтримки проксі-груп на Близькому Сході. Цього не сталося — і в 2018 році США вийшли з угоди, а також почали проводити політику «максимального тиску», націлену на економічне удушення іранського режиму.

Показово у цьому сенсі і колишня взаємодія між Трампом та Путіним. Перший особистий контакт – на полях саміту G20 у Гамбурзі – запам’ятався заявами Трампа про те, що попереду США та Росії – «багато дуже позитивних» подій. Обговорювалися «хімія», що виникла між лідерами, і навіть їхній «броманс» — довірчі, дуже дружні стосунки. Як “хорошу” Дональд Трамп охарактеризував і другу зустріч – у листопаді того ж року у В’єтнамі. А за підсумками Гельсінського саміту з Путіним у липні 2018 року республіканець розповів про «прямий, відкритий, глибоко продуктивний діалог», який пройшов «дуже добре».

Проте жодні домовленості двох лідерів — наприклад, щодо Сирії чи інформаційної безпеки — так і не призвели до бажаних результатів. І до кінця першого терміну Трампа про дружбу з Путіним уже ніхто не згадував.

Повернувшись 20 січня до Білого дому, Дональд Трамп явно не довго чекатиме і доручить членам своєї команди максимально прискорити підготовку нової зустрічі з Путіним — наприклад, у Швейцарії. І цілком імовірно, що в соцмережах американського лідера знову з’являться запевнення, що «все буде відмінно між США та Росією». Питання у тому, як довго цього разу триватиме такий період оптимізму.