Читання книжок як покарання за крадіжку. Як вирок може насправді змінити злодія.

Засуджуючи двох злодіїв, які за попередньою змовою пограбували два автомобілі, Малиновський районний суд міста Одеси виніс неординарне рішення: замість трьох років позбавлення волі – їм призначили умовне покарання на рік, а також зобов’язали прочитати «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Біле Ікло» Джека Лондона та вірш «Минають дні, минають ночі…» Тараса Шевченка.

«Суд вважає, що на обвинувачених необхідно додатково покласти (…) обов`язок передбачений п. 6 ч. 3 ст. 76 КК у вигляді дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, які будуть полягати у читанні книжок», – йдеться у рішенні суду.

В жодному разі не ідеалізуємо, проте на тлі повідомлень про українське судочинство, де що не день, то черговий зашквар (навколо ОАСК, КСУ, ВСУ, ВРП, РСУ…), рішення суду Одеси – це такий яскравий штрих, який створює дещо інший настрій.

Обставини злочину та злочинці: що відомо?

6 січня 2021 року в Одесі двоє молодиків проникли на штрафмайданчик і вкрали магнітоли, динаміки та інші предмети, які були в автомобілях «ВАЗ 21043» і «ГАЗ 3110». Збитку заподіяно на 1 949 гривень 70 копійок. Так, злочин є злочин, але… Об’єкт злочину – дивнуватий: не які-небудь Mercedes-Benz або Porsche Cayenne, а старенькі «Волга» і «Жигулі». А втім, однак, ця крадіжка дещо говорить про особистості злочинців, чи не так?

Далі – й зовсім трагікомедія. Крадене вони сховали до своїх рюкзаків, а коли охорона майданчика їх помітила – втекли та покинули рюкзаки, де лежали, зокрема, їхні… паспорти та інші документи. Згадавши про це, зловмисники повернулися на місце злочину, де на них уже чатувала поліція.

Один із обвинувачених – 23-річний уродженець с. Маразліївка (Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл.). Він не одружений, без дітей і раніше не судимий. Виріс в інтернаті: матір не знав, батька практично теж, так як той жив своїм життям з іншою родиною. Вивчився на тракториста-машиніста, слюсаря і водія. Районна рада як сироті виділила йому гроші на придбання житла у селі, де він зараз і проживає, працюючи різноробом.

Інший – 19-річний уродженець с. Гончарівка (Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл.). Виріс в сім`ї фактично з обома батьками, матір`ю та вітчимом (рідний батько загинув, коли йому було 6 років) та ще з трьома молодшими братами. Має лише неповну середню освіту. Раніше не судимий. Кілька місяців тому одружився, є маленька дитина.

Обоє погодилися співпрацювати з судом, визнали провину і розкаялися у злочині. Слідство визнало, що вони «не є суспільно небезпечними, які здатні на системне вчинення кримінальних правопорушень».

Під час допиту стало відомо, що ініціатором був старший. Йому потрібні були гроші, щоб дістатися до Білгород-Дністровського, де йому оформлювали документи в сільраді на житло. У цьому будинку він зараз власноруч робить ремонт. На той час він працював на багатоповерхівці в Одесі, де йому платили близько… 500 грн на тиждень. Коли прийшов час зарплатні – йому її не видали, а виконроб відповів, що їх витратив на свої потреби.

«Вони фактично ще неповнолітні діти, хоча і мають відповідний вік»

То що – посадити, як те передбачено законом, обох цих обділених долею і розумом хлопців,  усвідомлюючи те, що в колонії, з найбільшою ймовірністю, із них таки «виховають» закінчених представників кримінального світу?

Під час судового засідання суддя Олександр Гарський заявив:

«…судом встановлено, що вони фактично за своїм розвитком ще неповнолітні діти, хоча і мають відповідний вік. Відповідаючи на питання сторін та суду, обвинувачені очевидно не розуміють всіх наслідків можливої кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення проти власності».

Суддя зазначає, що це не дивно, оскільки, за його словами, їх вихованням, вочевидь, ніхто толком не займався:

«Про це свідчить в тому числі мова, побудова речень, малий словарний запас, самі висловлювання, створення складних речень для пояснення своїх думок, точніше відсутність можливості і навіть здатності побудови в умі складного речення».

«Пригоди Тома Сойєра», «Біле ікло»… Чому суд обрав саме ці твори?

Коли у суді в обох запитали про навчання, вони відповіли, що майже нічого не читають. А на запитання про шкільну літературу відповіли, що нічого про неї сказати не можуть, бо не пам`ятають.

Суддя Гарський, ухвалюючи рішення, нагадав слова Федора Достоєвського про те, що «перестати читати книги – значить перестати мислити», і зробив висновок: «Читання певних, визначених судом творів для обвинувачених буде стимулом для мислення і пізнання світу».

Відзначимо, що твори, які суд визначив для обов’язкового прочитання фігурантам справи, входять до переліку зарубіжної літератури, рекомендованої для прочитання у 5-му класі.

«Вони покликані формувати в дитині всі добрі, щирі й незлобні відчуття й стосовно себе, і до навколишнього світу. Крім того, вони показують, як люди співіснують протягом багатьох років не тільки без ворожості та ненависті одне до одного, а й з необхідними в суспільстві повагою до цінностей життя й із усталеними в суспільстві правилами», – сказано в ухвалі суду.

Далі суд цитує: «У творі «Пригоди Тома Сойєра», його автор Марк Твен дуже влучно, окрім жартівних пригод неабиякого хлопчини, показує, які загальнолюдські цінності існують у суспільстві: «…будь-який предмет, що дістався нам ціною благородної, чесної праці, здається нам солодше і миліше» (Глава третя); «Сам того не відаючи, він відкрив великий закон, який керує вчинками людей, а саме: для того щоб людина або хлопчик пристрасно захотів мати яку-небудь річ, нехай ця річ дістанеться йому як можливо найважче» (Глава друга)».

Саме завдяки таким творам, на думку суду, у людини формуються образи прекрасного. І якщо вона була позбавлена цього прекрасного в дитинстві, потрібно компенсувати їй ці знання потім.

«У будь-якому випадку, такий вид обов`язків (як читання – Ред.) повинен бути кориснішим і ефективнішим, ніж будь-яке інше покарання, що передбачено у кримінальному законі», – підсумував суд.

І тут нічого не скажеш – так воно і є! Хто же цей нетиповий український суддя?

Незвичні вироки судді Гарського

У відкритих джерелах інформації про Олександра Гарського небагато. Відомо лише, що народився він у 1979 році в Кропивницькому (колишній Кіровоград). З 2010-го працює суддею Малиновського райсуду м. Одеси. Одружений, має двоє синів.

У 2017-му «балотувався» на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Однак не пройшов.

Втім, набагато цікавішими є вироки, які він виносив. Одеське видання «Думская» опублікувала декілька із них. Ми ж, своєю чергою, наводимо з переліку одне, але найяскравіше, на нашу думку.

Деталі: Обвинуваченого раніше п’ять разів судили за крадіжки. Після чергової «ходки» він вийшов 12 грудня 2019 року. Вже за місяць, 11 січня, потрапив ушосте: зрізав 70 метрів кабелю вартістю 900 гривень. Рецидивіст.  Це стаття 185 ч. 3 КК (позбавлення волі на строк до шести років).

«Судом встановлено, що ОСОБА_1 (…) має лише середньо-спеціальну освіту. З раннього віку покинув свою родину, оскільки не зміг знайти спільну мову з батьком. З матір’ю та рідною сестрою підтримує стосунки по телефону. Своєї сім’ї не створив та дітей не має. Неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності… Станом на день вчинення зазначеного правопорушення ніде не працював і не мав місця постійного проживання…»

Як пише «Думская», ця очевидна, на перший погляд, справа виявилася зовсім непростою: «Підсудний вийшов на волю і почав жити в… люку, бо більше не було де. Там і знайшов той злощасний кабель. Нині начебто життя налагоджується. Так, ще: у підсудного цілий букет невиліковних хвороб, він має погодинно приймати таблетки».

«Поміщення такої хворої особи в умови ізоляції навіть на невеликий проміжок часу може призвести до непоправних змін у стані його здоров’я… Є загальновідомим фактом, що ані лікування, ані будь-якого людського догляду і тим більше належних побутових умов в установах виконання покарань, на жаль, не існує».

З тексту видно, наскільки важким для судді стало це рішення.

«З одного боку, підсудний все життя крав і явно небезпечний для суспільства. З іншого, відправити його за ґрати – це фактично підписати смертний вирок», – пише одеське видання.

Тут на допомогу Гарському прийшов не Кримінальний кодекс, а класична література: «Майже 120 років тому граф Лев Толстой у своєму романі «Воскресіння», можливо, занадто філософськи, але досить життєво, щиро і актуально оцінюючи подібні випадки життя людства, розмірковує і в той же час ґрунтовно стверджує, звертаючись до влади: «Ви кілька століть караєте людей, яких ви знаєте злочинцями. Що ж, перевелися вони? Не перевелися, а кількість їх тільки збільшилася»…».

У результаті суддя Гарський дав підсудному ще один шанс: три роки з випробувальним терміном, а також зобов’язав пройти курс пробації (соціальної та психологічної корекції) за програмою «Зміна прокримінального мислення».

Юристи про рішення одеської Феміди: Це законно!

«Це рішення цілком обґрунтоване та законне, і слугує за добрий приклад, що свідчить про гуманність і розсудливість судді Гарського. Не можна сприймати цю частину рішення суду як покарання, бо зобов’язання прочитати одну поезію Шевченка, дві повісті Твена і один роман Лондона є спробою судді позитивно вплинути на подальшу долю підсудних», – коментує Укрінформу директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

«Рішення цілком узгоджується з чинним законодавством. Коли суд доходить висновку, що засуджений здатен виправитися без відбування покарання, він може звільнити його нього. Звичайно, взявши до уваги всі чинники, наприклад, особу винного, серйозність провини, наявність постраждалих, тощо», – доповнює адвокат юридичної фірми OMI LAW GROUP Лілія Кравцова.

За її словами, стаття 76 КК України регламентує, які обов’язки може покласти суд при звільненні від відбування покарання. Звісно, в цій статті немає пункту – читання книжок та віршів. Але…

«Суд може додатково встановити обов’язок дотримуватися вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля. (п.6. ч.3. ст. 76 КК України). Як бачимо, керуючись цим пунктом, суд мав право на застосування обов’язків, адже словосполучення «певні дії» не конкретизовані. Такі обов’язки можна покласти тільки у разі, якщо у суду є обґрунтовані підстави вважати, що призначені обов’язки є необхідними і достатніми для виправлення засудженого з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину», – конкретизує Лілія Кравцова.

Отже, покладення на обвинувачених таких обов`язків в повній мірі відповідає як вимогам закону, так і особам винних, тому що, акцентує юрист, «метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених».

А хто і як прослідкує за виконанням вироку?

Експерти кажуть, що це робитиме уповноважений орган з питань пробації, який призначається за місцем проживання, роботи чи закладом навчання засудженого.

«Поки важко сказати, як саме перевірять чи прочитали засуджені ці твори. Тобто, буде це іспит чи переказ тексту – невідомо», – зауважила пані Кравцова.

Тепер для хлопців читання книжок та вірша є обов’язком.

«У разі їх невиконання – суд направить засуджених для відбування призначеного покарання, тобто до 3-х років позбавлення волі, як визначено у вироку», – підсумувала адвокат OMI LAW GROUP.

Що додати? Рішення суду в Одесі – і мудре, і людяне. Хлопцям дали шанс. Але чи буде цього достатньо? Ми не знаємо, але не сумніваємося в тому, що для повороту людині потрібна людина. От згадаймо, з чого починається знаменитий роман Віктора Гюго «Знедолені»? Злочинець, каторжник Жан Вальжан краде в домі єпископа, який впустив його переночувати, столове срібло. Але Вальжана тут же ловлять поліцаї й приводять його з мішком вкраденого срібла у дім старого священика. І тоді єпископ каже Вальжану: «Я ж подарував вам срібло, щоби вам було на що почати чесне життя. Чому ви не розповіли про це поліції?» Наступна сцена: Вольжан на колінах стоїть вночі перед домом монсеньйора… Це був переворот його сутності. Він після цього став чесною і гідною людиною. Про це, власне, роман Віктора Гюго.

Чи може суддя Гарський стати такою ж «людиною повороту» для двох недолугих злочинців з Одеси? Не факт, але хочеться надіятися. От ми ж уже й не вірили, що в сучасній Україні можливі такі судові вироки, а воно, бачте, як насправді виходить…

Мирослав Ліскович. Київ

P.S. Вироки з читанням книжок і не тільки: прецеденти у світі

Схожий випадок буквально нещодавно стався у Великій Британії, коли 21-річного Бена Джона засудили до двох років умовно і читання книг Джейн Остін, Вільяма Шекспіра, Томаса Харді, Чарльза Діккенса та інших класиків. Так суддя вирішив боротися з ультраправими та неонацистськими поглядами підсудного.

Повідомляється, що Бен Джон зберігав на своєму комп’ютері інструкції з виготовлення вибухівки та кілька тисяч матеріалів ксенофобського змісту. Йому загрожувало до 15 років в’язниці. Проте суддя вирішив, що злочин був «актом підліткової дурості» а тому хлопцю необхідно допомогти, а не карати його.

За рішенням суду, Бен Джон має повертатися до суду кожні 4 місяці і розповідати про прочитані твори.

«4 січня (2022 року) ви розповісте мені, що прочитали, і я перевірю це. Якщо я вирішу, що ви брешете… Я буду спостерігати за вами, Бене Джоне, на кожному кроці. Ви знаєте, що станеться, якщо ви підведете мене», – наголосив британський суддя.

А в деяких країнах читання є приводом для зменшення терміну покарання.

Наприклад, у Бразилії діє програма «Звільнення через читання». Кожна прочитана книга дозволяє ув’язненим вийти на волю раніше на 96 годин, тобто рівно на чотири доби. Жанри різні: від художньої та навчальної літератури – до езотерики.

За 12 прочитаних протягом року книг адміністрація тюрми скорочує покарання на 48 днів.

Тобто передбачається, що на читання кожної книги ув’язненим потрібно близько місяця. По завершенню читання ув’язнений повинен написати есе з викладенням своєї думки про прочитане.

«Не має значення, що вони там писатимуть. Головне, щоби вони просто задумалися. Це дієвий спосіб зробити людину кращою», – акцентує Андре Кеді, адвокат з Сан-Паулу, який керує проектом пожертвувань книг бразильським тюрмам.