Доброчесність у законі

Філософсько-правові міркування щодо створення Громадської ради доброчесності та суддівську етику

На сайті Вищої кваліфікаційної комісії викладено об’яву про обрання Громадської ради доброчесності (далі – ГРД). Запровадження відбору кандидатів на посаду судді й, що не менш важливо, контроль за його діяльністю за допомогою морально-етичних критеріїв завжди потребував особливого інструментарію встановлення та перевірки даних.

Верифікація ознак морально-етичного порядку схожа на «батарею» психологічних тестів, які екзаменують не лише певну особу на її придатність до конкретної роботи, а й усе суспільство чи, принаймі, його активну частину, на предмет відповідності. Дійсно йдеться про юридичну етику як професійну категорію, що має вимірюватися і кваліфікуватися в якості принципів і правил поведінки судді. Так, саме в Законі «Про судоустрій і статус суддів» зцементовано це поняття, котре пов’язане з суддівською професією. Етичні принципи, зокрема, правові закріплені також в Основному Законі України та в інших законах, що визначають обов’язок неухильного дотримання етичних норм у сфері професійної діяльності.

Певні етичні принципи визначаються й у правилах професійної поведінки — Кодексі суддівської етики. Цей документ є досить важливим у сенсі регламентації заборон та стандартів професійної суддівської діяльності. За предметом правового регулювання етичні засади представляють не лише загальні вимоги або заборони. Йдеться про певні правила професійної діяльності на посаді судді, про вимоги щодо позасудової діяльності, а також регулювання відповідальності за порушення норм професійної етики. Доброчесність – це добро, що адресується суддівській професії, а професійна етика судді складає комплекс моральних обов’язків щодо ставлення судді до свого фаху (основні відносини) та похідні відносини (зі сторонами процесу, колегами, представниками своєї родини та членами суспільства). Вони також засвідчують моральну відповідальність та готовність виконувати свої службові обов’язки. Професійна етика включає і такі поняття, як обов’язок, відповідальність, честь, совість, гідність, справедливість, такт.

Впровадження етичних засад у суддівське середовище обумовлює необхідність професійного забезпечення цих засад. В іншому професійному середовищі це вже відбулося. Свого часу потребу в необхідності введення посади психолога в міліцейське середовище було сприйнято з великим сподіванням на психологічне розвантаження і перезавантаження міліцейських кадрів. На жаль, у період реформ саме від психологів поліція й позбулася в першу чергу.

Тим не менше Громадська рада доброчесності – це новий орган в судовій системі. Й хоча його правовий статус досить специфічний (і недержавний, і негромадський), він відображає необхідність вибудовувати певну взаємодію держави і громадянського суспільства, а також розвивати державно-громадське партнерство на засадах взаємної відповідальності. Для цього ГРД буде інституційно забезпечувати застосування критерію «доброчесність». Висновки Громадської ради доброчесності, попри те, що за законом вони є рекомендаційними, стануть для певних осіб умовою входження у суддівський фах, а для інших – червоною карткою. Від професійності та об’єктивності цього органу залежить кар’єра судді, адже цей інститут громадянського контролю може швидко перетворитися в дамоклів меч. Саме тому персональний склад ГРД – це питання надзвичайної суспільної уваги і професійної дієздатності. Адже професійність тут є складовою того, що прийнято вважати компетентністю, вимогливістю, безкорисливістю, чесністю й сумлінністю. І ці дещо абстрактні вимоги мають свої професійні індикатори. Відчуття справедливості для будь-якої людини починається зі здатності до співвідчуття, а закінчується – готовністю допомогти, захистити іншу людину в скрутній ситуації, а для судді – прийняти правильне, правомірне рішення.

Шлях до доброчесності розпочинається в душі – бездоганного морального обліку судді, а закінчується принциповою фаховою позицією при вирішенні справи. Але головне тут – бездоганний моральний облік, відмова від розуміння фаху як «бути в долі», неприпустимість наживи, несприйняття кругової поруки в суддівському середовищі.

Не так давно громадський рух «Чесно» опублікував результати дослідження українських суддів «Фільтруй суд: через очищення – до справедливого суду». За його даними у вищих судах працюють 43 судді-мільйонери. Всього в рамках кампанії буде проаналізована інформація про понад 7 тисяч суддів. Зараз громадські активісти презентували списки «служителів Феміди» у категоріях «Судді-мільйонери», «Латифундисти», «Бездомні» і «Судді, які відпускали негідників». Так, проаналізувавши на даний момент сукупний сімейний дохід 309 суддів вищих судів України, вони нарахували серед них 43 суддів-мільйонерів. У Вищому господарському суді таких 16, у Вищому спеціалізованому суді по розгляду цивільних і кримінальних справ – 13, у Вищому адміністративному суді – 10, по двоє мільйонерів працюють у Верховному і Конституційному судах. Їх багатства, окрім зарплати, отримані різними шляхами – спадок, подарунки, позики, надходження з-за кордону.

Активісти також відібрали суддів, які задекларували найбільше землі. Із вказаних 309-ти суддів 11 виявилися великими землевласниками. Рейтинг очолює суддя Конституційного суду України Віктор Кривенко, у власності сім’ї якого 17,55 гектара землі. Постає питання в сенсі доброчесності: а чи мають моральне право бути служителем Феміди багатії? Можливо в Швейцарії так, бо там проживає велика кількість мільйонерів, але не в нашій бідній країні, що лише шукає свій шлях до матеріальної незалежності та моральних чеснот. Адже благо народу – це найвищий закон. Тільки одні це мають неодмінно пам’ятати, а інші – виконувати як обов’язкову настанову.

Лесь КУРІННИЙ,
оглядач, спеціально для ЮВУ