ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІ ЗА НЕОБГРУНТОВАНЕ РІШЕННЯ – ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

16 грудня 2021 року,  Справа № 11-164сап21

(скорочений виклад)

Перша ДП ВРП ухвалою від 04 жовтня 2019 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді … міста Києва ОСОБА_1 .

5. Було встановлено теж, що у провадженні … районного суду міста Києва з липня 2016 року перебувала цивільна справа № 756/8726/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_7 , про відшкодування шкоди, завданої діями прокуратури. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 16 травня 2017 року справу передано до провадження судді ОСОБА_1

Перша ДП ВРП дійшла висновку, що поставлені за провину скаржнику дії охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ, оскільки суддя грубо порушив норми процесуального права, не навів мотивів відхилення аргументів відповідача і ухвалив рішення про стягнення значної суми з Державного бюджету України за відсутності фактичних та правових підстав для задоволення позову. При цьому Перша ДП ВРП обґрунтувала, що строк притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановлений статтею 109 Закону № 1402-VІІІ, не сплинув.

7. ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Першої ДП ВРП від 04 березня 2020 року № 675/1дп/15-20 про притягнення судді … районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності залишила його без змін.

9. Велика Палата Верховного Суду (далі – Велика Палата) перевірила матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, всебічно і повно з`ясувала всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, і встановила таке.

Таким чином, вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.

Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У пунктах 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 передбачено, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог; встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках – на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов`язки сторін у спірних правовідносинах, посилання на Конвенцію та рішення ЄСПЛ.

13. Зі змісту матеріалів справи № 756/8726/16-ц встановлено, що суддя ОСОБА_1 25 січня 2018 року постановив у ній рішення, не дотримався вимог статей 1166, 1173 ЦК України, відповідно до яких суддя мав встановити, якими неправомірними (протиправними) діями чи бездіяльністю Прокуратури міста Києва позивачці ОСОБА_3 заподіяно збитків у визначеному нею розмірі.

Зі згаданого рішення випливає, що суд взагалі не досліджував наявності причинного зв`язку між діями відповідача стосовно кримінального переслідування ОСОБА_8 та наслідками у вигляді заподіяння шкоди ОСОБА_3 через визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав. Поза увагою суду залишилися відомості про те, що порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_8 відбулося значно пізніше правочинів, які останній вчинив разом з позивачкою ОСОБА_3 , а накладення арешту на майно органами прокуратури не стосувалося майнових активів підприємств, подарованих ОСОБА_3 . До того ж, застосовуючи правові наслідки недійсного правочину у вигляді відшкодування шкоди винною стороною, усупереч положенню частини другої статті 216 ЦК України, без очевидних на те підстав визначив такою Прокуратуру міста Києва.

Рада обґрунтовано схвалила рішення Першої ДП ВРП про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.

Протиправність дій (бездіяльності) судді, які надають їм ознак дисциплінарного правопорушення, визначається змістом порушення, його характером, істотністю, множинністю, силою (очевидністю) факту порушення.

Настання / ненастання шкідливих наслідків для конкретних осіб від порушень, які допустив суддя, перебувають поза межами цих дій; вони впливають на оцінку самого правопорушення, характеризують ступінь і рівень його небезпечності, можуть мати значення для вибору форми відповідальності, але не виправдовують його протиправності. Ненастання означених наслідків або настання результатів, які, приміром, скаржник ОСОБА_1 наводить на свій захист у цій справі, самі по собі не вказують на відсутність (не заперечують) факту (складу) дисциплінарного правопорушення, оскільки не спростовують того, що об`єктивно вже стало реальністю (дисциплінарним правопорушенням).

25. Підсумовуючи наведене, Велика Палата вважає, що спірне рішення Ради, яка погодилася з рішення її Першої ДП ВРП, не містять підстав для визнання цього рішення незаконним чи необґрунтованим, а звідси не можна визнати обґрунтованими, достатніми та переконливими доводи скарги судді ОСОБА_1 для скасування цього рішення.

Отже, у задоволенні скарги  ОСОБА_1 слід відмовити.