Лілія Гриневич: «Реформа освіти потребує 10 – 20 років»

Як побороти корупцію у вузах, які новації готує міністерство для школярів, і чому політики повинні домовитися про реформу на 10 – 20 років вперед?

12 років навчання в школі, дві іноземні мови, перехід від штучного перевантаження дітей голою теорією до практики й електронні підручники … У 2018 році в Україні перші учні повинні піти в нову школу, наближену до європейського зразка. Але, як і в будь-якій реформі, все це буде можливо лише при дотриманні декількох критично важливих «якщо». Якщо Верховна Рада нарешті ухвалить необхідний закон, а Кабмін забезпечить фінансування реформи освіти. Якщо вчителям підвищать зарплати й виросте рівень їх професійної підготовки. Якщо з’явиться сильна експертна структура з розробки нових підручників. І, нарешті, якщо в політиків і профільного міністерства буде реальне бажання дати українським дітям конкурентну освіту. Про те, як іде підготовка до шкільної реформи, чому вузи чинять опір нововведенням, що робити з корупцією в цій сфері, і скільки грошей потрібно на реформу, в інтерв’ю ЛІГА.net розповіла міністр освіти і науки Лілія ГРИНЕВИЧ.

Шкільна реформа

– Ліліє Михайлівно, все, що в Україні говорять про реформу освіти, – вода. Ніяких конкретних пропозицій, термінів, обговорення громадськості. Так що ж планується?

– Ми зараз готуємо концепцію нової української школи. У серпні відбудеться її обговорення. Вона повинна бути в такому форматі, щоб її могли зрозуміти роботодавці, батьки, педагоги – всі, кого цікавить освіта. Ми працюємо над цим документом.

Насправді, формат реформи прописаний у законопроекті про освіту. Коли я ще очолювала комітет з питань науки і освіти у Верховній Раді, ми підготували законопроект, в якому виписані всі нюанси реформи. Але ви правильно говорите аби реформа була зрозуміла всім, вона повинна бути в цілісному короткому і зрозумілому документі.

– Чому цей законопроект досі не прийнятий? Це ж не судова або прокурорська реформа, де дуже сильне політичне антилобі. Що заважає?

– Цей законопроект дуже важливий для України. Його прийняття розблокує дуже багато питань, пов’язаних із процесом децентралізації, посиленням автономії шкіл, підвищенням оплати праці і підвищенням статусу педагогів, змінить загальний підхід до освіти. Зокрема, в законі прописаний компетентнісний підхід, перераховані вісім компетенцій, уже давно прийнятих в Європейському Союзі як основні для навчання впродовж життя.

Оскільки законопроект три роки погоджували не лише з експертами, а й з громадськістю, істотних зауважень до нього немає. Якщо ж у когось із депутатів виникають уточнення або корективи, то їх можна спокійно внести між першим і другим читанням. Сподіваюся, що найближчим часом у народних обранців все ж вийде прийняти його.

– У чому основна ідея шкільної реформи в Україні?

– Змінити мету школи. Сьогоднішня школа «начиняє» дітей величезною сумою знань, але не формує цілого ряду компетенцій і вмінь, які потрібні сучасній людині в XXI столітті. Комплекс таких компетенцій уже чітко визначено, наприклад, в ЄС. І нам винаходити український велосипед не треба. Просто пора визнати, що наша школа перебуває в кризі і не може йти далі по шляху відтворення знань. Раніше основним джерелом знань був учитель. Тепер наші діти зовсім інші, вони живуть в інформаційну епоху й починають користуватися гаджетами раніше, ніж ідуть вчитися.

Тому проблема не в тому, як отримати знання, а в тому, як критично оцінити інформацію, використовувати, де її правильно шукати. У зв’язку з цим змінюється й роль учителя, і зміст освіти – всі зусилля повинні бути спрямовані на формування компетенцій. Це така сума основного ядра знань, умінь і навичок, які дозволяють вирішувати життєві проблеми. Наприклад, математика потрібна не лише як гола теорія, а й на практиці: щоб правильно посадити сад, або порахувати сімейний бюджет, або спрогнозувати доходи від розміщення грошей у банку. Тобто ми повинні зберегти основу фундаментальної науки, а вона була хорошою в радянській школі, але при цьому обрати ядро знань, необхідних дитині, і навчити їх застосовувати в житті.

– Які предмети в шкільній програмі зараз зайві, а яких не вистачає?

– Зрозуміло, що діти обов’язково повинні вивчати рідну мову, одну, а краще дві європейські мови, математичну грамотність, важливий акцент на вивченні природничих наук. Але є те, що наша школа упускає – це фінансова і підприємницька грамотність, робота в команді, вміння вчитися протягом життя. Й дуже важливо, щоб школа змогла це дати. Для цього нам потрібно новий зміст освіти. Ми вже починаємо роботу над новими стандартами освіти, які мають запрацювати з початкової школи в 2018 році. Це – початок впровадження нової школи.

– І в 2018 році перші діти підуть уже в 12-річну школу?

– Так.

– І колишній міністр Сергій Квіт, і ви є прихильниками переходу на 12-річну систему навчання в школах. Але в експертному середовищі це питання скоріше дискусійне, а більшість батьків категорично проти: це призведе до неконструктивного перевантаження дітей. Краще було б прибрати зайві предмети й звільнити час для сучасних дисциплін. Так у чому необхідність? Навіщо додавати зайвий рік?

— Додавати його в тій школі, яка існує зараз, категорично не можна. Діти дійсно перевантажені інформацією. Це має сенс лише у форматі нової школи, яка базується на компетентнісному підході.

В Європі 11-річка залишилася лише в трьох країнах: Росії, Білорусі та Україні. Це ті країни, які в 21 столітті продовжують застосовувати підхід передачі й відтворення знань. А цих знань так багато, що діти швидко втрачають інтерес. 12 років це та тривалість навчання, яка дає дитині можливість без втрати здоров’я, в спокійному ритмі освоїти набір навичок і знань, потрібних у сучасному житті. Провідні освітні системи, спираючись на досвід, прийшли до висновку, що з 6 до 18 років, тобто до повноліття, людина повинна обов’язково вчитися.

– Як це виглядатиме?

– Якщо говорити про етапи, то це буде чотирирічна початкова школа, п’ятирічна середня школа, й останні три роки віддаються під профільну освіту.

– Що зміниться в початковій школі?

– Вона буде розбита на два цикли, за віковими особливостями дітей: 1–2 і 3–4 класи. Від цього будуть відштовхуватися вчителя в методиках викладання й оцінювання дітей. Превалювати буде словесне оцінювання без оцінок. Нам дуже важливо зміцнити позитивну самооцінку наших дітей. Справа в тому, що коли ми їх так невиправдано перевантажуємо, вони починають сумніватися в собі. Дуже часто це закінчується психологічною травмою, яку діти тягнуть за собою все життя.

Буквально з наступного навчального року, не чекаючи початку реформи школи, ми починаємо працювати над розвантаженням програм від зайвої, непотрібної інформації та термінології, яка не відповідає віковим особливостям дітей. Крім того, ми вирішили дозволити першокласникам писати олівцем.

Всім батькам відомі такі багатостраждальні моменти, коли дитина написала півсторінки, помилилася та вириває сторінки й переписує текст заново. Вони тільки вчаться писати, тож повинні мати право на помилку й не боятися цієї помилки. Щось не так написали – стерли гумкою й виправили. Це практика, прийнята в провідних освітніх системах. Навчання має бути для дитини цікавим заняттям, а не процесом, який його постійно травмує. Так, дитину треба вчити працювати, і це, звичайно, вихід із зони комфорту, але навчання не повинно супроводжуватися постійним стресом.

– Писати олівцем дозволять уже в цьому навчальному році?

– Так ми зараз готуємо рекомендації для навчання в початковій школі й запропонуємо вчителям у першому класі дозволити дітям писати олівцем, а далі – на їх розсуд, по готовності дитини. Ми розуміємо, що для української школи ця ідея інноваційна, але в багатьох приватних школах діти вже не перший рік пишуть олівцем. Так само роблять школярі у Фінляндії, Канаді й це не заважає їх дітям демонструвати чудові успіхи в середній освіті на міжнародній арені.

– Що вивчатимуть діти в 3–4 класі?

– Предмети повинні отримати більше міждисциплінарних зв’язків. Коли вивчається конкретна тема, вона повинна охоплюватися відразу декількома предметами. Це дуже важливо для етапу 3–4 класу. Наприклад, якщо вивчається ліс, то це можуть бути тексти на читання, завдання з математики, природознавство, про ліс вони можуть говорити з точки зору безпеки. Тоді в дитини створюється цілісна картина світу.

Дуже важливо, щоб початкова школа була однаковою для всіх. Я категорично проти того, що сьогодні ми проводимо конкурси для шестирічних дітей, аби вони потрапили в школу з поглибленим вивченням іноземної мови. По-перше, це нерівність: виходить, що держава вкладає різну кількість грошей у дітей залежно від того, куди вони потрапили. По-друге, успішне проходження конкурсу в 6 років визначається виключно місцем народження, наявністю спеціалізованої школи й соціальним статусом батьків, змогли вони підготуватися чи ні? Я вважаю, що це поглиблює нерівність. Ми повинні створити таку початкову школу, яка давала б якісну освіту всім дітям. Нам треба збільшити години іноземної мови для всіх, а не тільки для елітарної групи. І ця школа з новим змістом повинна бути доступною для всіх дітей.

– Якими будуть середня й старша школи?

– Середня школа – до 9 класу. Вона повинна закласти основну базу освіти з усього спектру необхідних предметів, бо вже після 9 класу діти робитимуть вибір: за яким профілем навчатися далі, що їм більше до душі – математичні або гуманітарні науки, або ж вони захочуть до закінчення школи отримати першу професію. Їм треба буде допомогти визначитися з цим вибором. Ми зрозуміли, що після 9 класу треба впроваджувати предметне тестування, щось на зразок ЗНО, й виявляти їх схильності.

І, нарешті, профільна школа: 10–12 клас. Вона буде ділитися на два напрямки. Перше – це навчання в академічному ліцеї, де дитина вивчає певні предмети й зможе потім продовжити навчання в університеті. Друге – профільний ліцей, коли паралельно із середньою освітою вона зможе отримати першу професію і в 18 років виходити на ринок праці. Такий підхід також поширений в Європейському Союзі.

– Чи будуть школи в повному обсязі забезпечені новими підручниками і в які терміни? Хто відповідатиме за якість нових підручників? Або ми знову побачимо підручники з історії, в яких Євромайдану не було в Донецьку і Луганську?

– Ну це, звичайно, кричущий випадок. Але я хочу підкреслити, що нам узагалі треба логістику створення підручників міняти. У нас немає сильного інституту експертів, які можуть якісно оцінити підручник за сучасними критеріями. Для мене як міністра, який прийшов лише два місяці тому, найважливіше – в принципі забезпечити дітей підручниками до 1 вересня. В останні роки у нас навіть з цим були проблеми. Але підходи треба міняти: створювати інститут сильних експертів, які розбираються в темі, і впроваджувати електронний підручник. З наступного року ми працюватимемо над тим, щоб наші контракти з творцями підручників передбачали не лише паперову, а й електронну версію. Тоді діти і вчителі зможуть користуватися електронними пристроями.

– Ви обіцяєте не тільки нові терміни навчання в школах, а й освіту нового змісту: із сучасними предметами, навичками підприємництва тощо. Можна прописати хороші програмні засади реформи, але внизу, в школах, вони зіткнуться з реальністю. З низькою мотивацією вчителя, в тому числі фінансовою, і не завжди хорошою фаховою підготовкою. Як будете вирішувати цю проблему?

– Ви маєте рацію, найбільшою проблемою буде імплементація такої школи, аби вона змінилася не тільки за формою, а й за змістом. Бо 12-річка – це лише форма. Хочу тільки уточнити: з вашого запитання випливає, що ми будемо вводити якісь нові предмети. Нічого подібного. У дітей і так занадто багато предметів. У початковій школі одночасно 13 предметів, в старших класах – 18. Нові компетенції, наприклад, фінансова грамотність, вивчаються через математику, інші базові предмети.

Дійсно, дуже важливе завдання – навчання вчителів, аби вони могли цього нового змісту навчити. Це не так легко й не лише тому, що в нас майже півмільйона вчителів. Вони повинні освоїти іншу методику навчання.

– Яка у вчителів мотивація? Зараз їх зарплати вкрай низькі.

– У наших вчителів дуже низький соціальний статус. Це, напевно, найбільший виклик переді мною як перед міністром. Не можна пропонувати реформу, масштабне підвищення кваліфікації й висувати нові вимоги до вчителя, якщо держава не приділяє йому достатньої уваги. В умовах фінансово-економічної кризи ця тема тим більш актуальна. В законопроекті про освіту, який ми писали в парламенті, запропоновані гідні умови оплати праці вчителя. Але зрозумійте, це не можна зробити миттєво, в один день. Нам треба рухатися поступово, разом з урядом, і я порушую це питання, вже з 2017 року спроектувати, як крок за кроком ми будемо підвищувати зарплату вчителям.

Є ще інша ідея, яка закладена в законопроекті і яку ми сподіваємося реалізувати в бюджеті 2017 року. Якщо не можна одночасно підвищити зарплату всім педагогам, хоча вони того потребують і заслуговують, то треба хоча б мотивувати найкращих. Для цього в законопроекті запропонована добровільна сертифікація. Тобто вчителі за своїм бажанням можуть пройти зовнішнє тестування, яке визначить, чи володіють вони методиками компетентнісного навчання, чи розуміють, що це таке. Ті, хто пройде таке тестування, отримають доплату й стануть нашими агентами реформи, поширюватимуть свої знання й методики серед інших вчителів.

Без таких агентів реформи ми не обійдемося. Ми тут, у міністерстві, із цивільним сектором можемо планувати що завгодно, але це так і залишиться на папері, якщо вчителі, закриваючи за собою двері в клас, не нестимуть ці ідеї до дітей.

– Ви говорите, що в законопроекті запропоновані гідні умови оплати праці вчителів. Гідні – це скільки?

– Ми поки що визначили в законопроекті про освіту, що це три мінімальні зарплати. Це, до речі, відповідає тому ж практичному рівню, який був зафіксований у чинному законі про освіту. Але в цій частині його так і не виконали.

– Чотири з половиною тисячі гривень? Цього достатньо?

– Три мінімальних зарплати — це базовий оклад. У вчителів є ще система надбавок. І тоді середня зарплата могла б вийти орієнтовно на рівні 6–7 тисяч. Звичайно, всім нам мало. Ми розуміємо, що вчитель недооцінений. Але це значно краще ніж те, що маємо сьогодні: середня зарплата вчителя – близько 3600 із надбавками.

Реформа вищої освіти

– Якість вищої освіти в нашій країні, за винятком декількох топових вузів, сумнівна. Як мінятимете ситуацію в цій сфері?

– Ми продовжуємо імплементацію закону про вищу освіту, який був прийнятий відразу після Майдану. Хочу сказати, що ухвалити якісний закон – це складна робота, але значно складніше його імплементувати. Ми зараз у процесі імплементації підійшли до дуже важливого, вузлового моменту: нові стандарти вищої освіти. Бо студенти, насправді, ще не відчули реформу. Вони вчаться за старими стандартами й старими програмами, немає оновленого змісту. І тут перед нами – цілий ряд викликів.

Перед тим, як писати стандарти, треба оцінити, чого й кого вимагає ринок праці. Ми ведемо консультації з роботодавцями, вже сформовані групи людей, які розробляють нові стандарти. За деякими професіями та спеціальностями ми змушені застосовувати більш радикальні зміни. Наприклад, ясно, що для такої реформи необхідні вчителі із зовсім іншим рівнем підготовки. Тому спочатку ми повинні прийняти концепцію педагогічної освіти, посилити практичну складову. Сьогоднішні випускники університетів практично не вміють працювати з дітьми в школах. У них дуже багато теоретичної підготовки й мало практичної. Друге: ви знаєте, що одна з пріоритетних реформ у нашій країні – судова і взагалі реформа правової сфери. Для цього нам потрібні нові юристи з якісною підготовкою. Спільно з Міністерством юстиції працюємо над концепцією нової юридичної освіти.

Звичайно, нам доводиться весь час апелювати до ВНЗ, аби виконувався закон про вищу освіту. Є речі, які вони вже давно могли б зробити, але не роблять. Наприклад, публічність: всі їхні бюджети, документи повинні бути оприлюднені на їх сайтах. Друге, 25% навчального часу повинні припадати на курси за вибором студентів, але багато університетів впираються. Викладачі не хочуть готувати курси, оскільки не впевнені, що на них запишуться студенти. А вони повинні запропонувати дійсно цікаві курси, які будуть корисні студентам у їх майбутній роботі.

– Коли вузівські програми почнуть відповідати реальному ринку праці? Як планується зблизити професію й освіту? Поки навички, отримані у вузах, і навички, яких вимагають роботодавці, рідко збігаються.

– Це так. І в зв’язку з цим у мене є сподівання, що нові стандарти, над якими ми зараз працюємо, виправлять цю ситуацію. Це дуже важлива робота.

– Увесь світ уже йде шляхом онлайн-освіти. Якщо українці можуть отримати сертифікат і дистанційну освіту за кордоном, а українські дипломи часто не котируються навіть в українських роботодавців, то як конкурувати?

– Світ переходить в онлайн, але найбільш популярною формою є blended learning змішане навчання. Це – поєднання дистанційної форми й навчання в студентському середовищі. Сама система навчання існує не тільки для того, аби дати знання й компетенції. Люди вчаться ще й комунікувати один з одним, працювати в командах. Формується певне соціальне середовище. Для прославлених передових університетів дуже важливе поняття академічної спільноти. Відтворити це дистанційно неможливо.

Дійсно нашим університетам треба розробляти цю дистанційну складову, що цілком природно з урахуванням розвитку інформаційних технологій, які відкривають доступ до освітніх модулів для широких верств населення.

– Що робиться для того, аби знизити корупцію у вузах і школах? За результатами дослідження «Стан корупції в Україні», до 60% студентів так чи інакше стикалися з корупцією в своїх вузах у 2015 році.

– Першим серйозним ударом по корупції в системі освіти стало введення ЗНО. Зовнішнє тестування практично знищило корупцію при вступі до вузів. А система електронного прийому документів і розподілу абітурієнтів дозволяє мінімізувати людський фактор під час вступної кампанії. Ми розраховуємо, що у вересні 2016 року нарешті запрацює Національне агентство забезпечення якості вищої освіти, яке законодавчо уповноважене вирішувати частину питань, пов’язаних із запобіганням корупції у вузах і боротьбою з академічної недобросовісністю.

Багато механізмів, що запобігають корупції в школах, закладені в законопроекті про освіту, який все ще не прийнятий Верховною Радою. Наприклад, я категоричний противник вступних іспитів до першого класу шкіл, оскільки це не лише підвищує корупційні ризики, але й створює нерівні умови доступу дітей до початкової та середньої освіти. Сьогодні далеко не кожна сім’я може собі дозволити підготувати дитину до такого іспиту, тому їх не повинно бути.

– Є цілі кланові вузи – юридичні, медичні, податкові, куди навіть вступити без хабара неможливо, не те, що закінчити. Може, потрібна люстрація й у вузах? Поки все це виглядає як афера з викачування грошей у населення…

– Люстрація у вузах – це гучна фраза, під якою повинен бути чіткий механізм її реалізації, щоб не було так, як із деякими київськими ВНЗ, з яких із шумом вигнали ректорів, а потім вони пішли й почали успішно відновлюватися через суди. Коли ми отримуємо достовірні сигнали про такі зловживання у вузах, ми направляємо в них перевірки Державної інспекції навчальних закладів України і вже за фактом приймаються рішення.

Посилення автономії вузів, яке закріплене Законом «Про вищу освіту», має компенсуватися посиленням контролю з боку громадськості. Важливо також пам’ятати, що в кожного корупціонера є конкретне ім’я й прізвище. Ми часто чуємо про те, що в якомусь університеті процвітає корупція, а потім виявляється, що не знайшлося жодної людини з твердою громадянською позицією, яка б підтвердила цей факт, звернулася в правоохоронні органи або хоча б назвала прізвище корупціонера.

Терміни реформи й гроші

– Яких коштів з боку держави потребують реформа й підтримка високого рівня освіти? І чи готовий уряд ці кошти закласти у бюджет?

– Ми повинні співвідносити можливості й потреби, виходити зі здорового глузду в тому, що ми можемо запропонувати з цього бюджетного пирога на освіту. Європейська практика свідчить, що це зажадає 6–8% ВВП. Причому 8% – дуже рідко, в окремих країнах. Це, звичайно, було б моєю мрією. Але в законопроекті ми прописали 7% ВВП. Щоб було зрозуміло, на даний момент маємо 5,2%. Це пояснюється тим, що зараз наш державний пріоритет – безпека країни й величезна кількість коштів, незрівнянно з попередніми роками, вкладається в зміцнення армії і захист України. Але мені здається, що ми за два післямайданних роки, поки йде війна, підійшли вже до кризового рівня фінансування освіти і науки. Дійсно кризового. Далі зменшувати фінансування не можемо.

Зрозуміло, що можна йти по шляху оптимізації витрат. Наприклад, функціонують маленькі школи, які не дають якісної освіти, а зміст їх обходиться дуже дорого. Це дуже болісний процес, але ми вже почали проект, пов’язаний зі створенням опорних шкіл із більш сучасним обладнанням, високою кваліфікацією вчителів, де діти отримуватимуть якісну освіту.

Й, очевидно, ми будемо піднімати питання перед парламентом, і я як міністр – перед урядом, про збільшення фінансування з наступного року.

– Чи вдасться це?

– Дуже багато залежить від фінансово-економічної ситуації і подій на Сході країни.

– Скільки часу буде потрібно, аби в Україні з’явилися нова школа й нові вузи? Які терміни Ви закладаєте на реформу освіти?

– Реформа освіти не робиться за один рік. Кінцевий продукт ми побачимо лише після того, як маленькі діти, які у 2018 році підуть у нову школу, вийдуть із неї дорослими. В дуже багатьох країнах з успішними освітніми системами партії домовлялися між собою про те, що реформа триватиме 10–20 років і ніхто її не змінюватиме. Тобто такі уряди продовжують реформу попередників. І це дуже важливе повідомлення, яке я хотіла б донести до всіх політиків.

Спілкувалася
Валерія КОНДРАТОВА,
ЛІГА БізнесІнформ