Репресії — це шлях в нікуди, або Урок для влади

Репресії — це шлях в нікуди. Адже вони викликають лише радикальні засоби захисту. З прагматичної точки зору репресії, зловживання правом працівниками судових, правоохоронних та слідчих органів під час виконання ними службових повноважень є нічим іншим, як абсолютним порушенням прав людини, що межують із вчинення певних протиправних дій.

Зокрема, може йтися про складанням підробних документів, зловживання владою, зловживання впливом, завідомо незаконні правоохоронні дії, в тому числі притягнення завідомо невинуватого до кримінальної або іншої відповідальності. Подібні факти в багатьох державах, і в Україні також, стали практично повсякденними, і вони набувають поширення. Потенційно такому явищу сприяє й національні законодавства,  в яких розширюються «силові повноваження». Так, 18 жовтня Сенат Франції прийняв новий антитерористичний закон, який передбачає надання значних повноважень компетентним органам на час, коли в країні збігає термін надзвичайного стану. Зокрема, передбачається проведення обшуків і взяття підозрюваних під домашній арешт без отримання судового дозволу тощо. За ухвалення відповідного законопроекту проголосували 244 депутати, проти — 2. Його також схвалила Національна асамблея (нижня палата парламенту Франції). Цей закон закріплює деякі з виняткових заходів, що містяться в пунктах надзвичайного стану, запровадженою після паризьких терористичних нападів 2015 року. Найжорсткіші його положення щорічно переглядатимуться парламентом, а в кінці 2020 року їхня дія буде припинена. Правозахисні організації розкритикували вказаний закон, а сам документ назвали «нормалізацією надзвичайних повноважень». Свої застереження з цього приводу висловили й експерти ООН.

У залежності від наслідків зловживань повноваженнями, наданими національним законодавством, особливо, якщо йдеться про тяжкі наслідки (смерть, каліцтво, позбавлення свободи на тривалий термін або завідомо неправомірний арешт тощо) демократичні суспільства, інститути громадянського суспільства мають бути напоготові. Про що саме мовиться? Йдеться про події і факти, через які деякі держави вже пройшли. Адже якими б не були репресії, масовими зачистками чи індивідуальною розправою, демократичні суспільства напрацювали арсенал ефективного спротиву.  Нагадаю, що  лише одна смерть 16 листопада 2009 р. у «Матросской тишине» російського адвоката, до речі, уродженця Одеси, Сергія Магнітського, який викрив у Пітері корупційну мережу, стала приводом для прийняття відповідного акту, відомого у всьому світі як «закон Магнітського».

Як відомо, Сергій Магнітський помер у СІЗО в Москві після року утримання за ґратами в умовах, які експерти охарактеризували як «тортури». Загалом фахівці зробили висновок, що кримінальну справу було заведено на нього як помсту за розкриття великої корупційної афери. На російських посадових осіб, причетних до «справи  Магнітського» та інших подібних порушень, було накладено низку міжнародних  правообмежень. Зокрема, до них було запроваджено санкції економічного характеру — арешти майна, банківських рахунків тощо. Слідом за США подібний законодавчий акт був прийнятий Європарламентом щодо цих же осіб та їхнього майна в країнах ЄС. А днями і парламент Канади одноголосно прийняв закон про захист жертв корумпованих іноземних влад.

У кінці своєї каденції Президент США Барак Обама  поширив дію «закону Магнітського» щодо захисту прав людини на всі країни світу. Раніше він застосовувався лише до громадян Росії, що порушили права людини та були причетні до корупції. Глобальний акт про права людини імені Магнітського передбачає можливість введення американських санкцій проти громадян будь-якої іноземної держави, які винні, на думку США, в грубому порушенні прав людини та в корупції. Закон може бути застосовано й щодо офіційних осіб. Нагадаю також, що В. Янукович не одразу зважився на силовий наступ проти учасників Майдану, побоюючись, у тому числі, й застосування закону Магнітського проти нього та «сім’ї». Хоча з юридичної точки зору, будемо відверті, злочин який йому інкримінується,  є досить оціночним. Але цей склад злочину жодним чином не «тягне на розправу».   Інша справа, що норми про відповідальність держави не можуть звужувати презумпцію невинуватості громадянина, який є публічною чи приватною особою. В такому разі мають діяти обмеження, які встановлюються законами. Порушення норм таких законів має наслідком юридичну відповідальність, але доводити наявність порушення, мотиви і все інше відповідно до кримінального законодавства має уповноважений державою орган чи посадова особа з повним дотриманням процесуальних норм та врахуванням презумпції невинуватості. А решту питань потрібно вирішувати через «список Магнітського». Бо не виключено, що прийде час і для українських можновладців, які полюбляють корупційні гроші і які, цілком можливо, опиняться в цьому списку.

Віктор Ковальський

Джерело: ЮВУ