in

Політична воля і злочинність

Останнім часом серед осіб, які самовпевнено називають себе політичною елітою, а на справді є уповноваженими народом на виконання функцій держави, стало популярним виправдовувати свої прорахунки в роботі відсутністю політичної волі. При цьому джерело такої волі передбачливо замовчується.

Щодо терміну політична воля

Політична воля — термін політологічний. Це важливий і необхідний компонент діяльності суб’єкта політики, мотиваційно зумовлений головною метою, стратегією і тактикою її здійснення. Це також  вибір шляхів розв’язання тих чи інших суспільних суперечностей, засіб ідейно-ціннісного самовизначення, свідчення рівня певної політичної культури. Найважливіша риса політичної волі  — спрямованість на перетворення дійсності в інтересах і цілях суспільства. Передбачається, що суб’єкт політики діє в межах закону. Якщо ж суб’єкт політики виходить за межі закону, — це правопорушення.

Термін «політична воля» нерідко використовується не за призначенням. Про політичну волю в нас говорить будь-хто. Посадова особа, яка є просто державним службовцем, заявляє про відсутність політичної волі щось здійснити.  Вона повинна просто виконувати свої посадові обов’язки. Їх невиконання є правопорушенням, але про це, як правило, ніхто не пам’ятає. Тим часом, підміняючи поняття, посадові особи  нерідко ховаються  за «політичною волею»,   виправдовуючи свої дії або бездіяльність.  Між тим невиконання посадових обов’язків є  порушенням правових норм і політична воля тут зовсім ні до чого.

Чому посадовці не люблять КК?

Насправді сутність політичної волі осіб уповноважених на виконання функцій держави, викладена у вкрай непопулярній серед цієї категорії посадовців книзі, яка має назву Кримінальний кодекс України. Саме Кодекс звужує політичну волю до «…психічного ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражена у формі умислу або необережності». І називається це поняття — вина. А про те, що вина наявна в діяльності багатьох осіб, уповноважених на виконання функцій держави, свідчить  соціально-економічний стан держави.

Із часу набуття Україною незалежності  наша держава перебуває в умовах трансформації, в процесі малоефективних соціально-економічних і політико-правових реформ. Відбулася приватизація державного майна, кардинально змінились форми власності, в результаті чого  посилилася соціальна диференціація суспільства, з’явилися дуже багаті й дуже бідні. Фактично на сьогодні за межею бідності в Україні знаходиться біля 70 % населення. Тому можна без перебільшення сказати, що суспільство перебуває на межі гуманітарної катастрофи. За оцінкою директора інституту демографії і соціальних досліджені імені М. В. Птухи НАН України, академіка НАН України Е. М. Лібанової,  індекс людського розвитку в Україні за останні 25 років складає 0,037 %, тоді як, наприклад, у ті й же Туреччині — 0,191 %, тобто в шість разів вище. Позитивна динаміка спостерігається в Польщі, Угорщині, а в цілому світовий показник дорівнює — 0,120 %. На цьому фоні Україна має надзвичайно великі втрати працездатного населення. В працездатному віці наша країна втрачає майже 40 % чоловіків і близько 8 % жінок. Цьому сприяє нездоровий спосіб життя, погані умови праці, висока смертність на дорогах, вкрай незадовільна система медичного обслуговування.

Тривалими псевдореформами, що, нібито, здійснюються в Україні, практично знищено соціально-економічну структуру суспільства.  Уряд постійно знаходиться в пошуках все нових і нових кредитів для латання дірок у державному бюджеті. Якщо відомі попередники грабували державу,  то нині стало популярним вирішувати приватні і державні інтереси за рахунок зубожілого населення.  Заради одержання чергового траншу від Міжнародного валютного фонду (який, мабуть, буде використаний так само, як і всі попередні транші) встановлюються нові незрозумілі податки, підвищуються ціни і тарифи, скасовуються пільги. Проблеми державного бюджету вирішуються не за рахунок підвищення ефективності економіки, а в неправовий спосіб — шляхом різного роду фінансових оборудок.  Ставиться під сумнів навіть один з основних принципів права — закон зворотної сили не має. Ігноруючи вимоги Основного Закону держави та відповідні рішення Конституційного суду з цих питань, Верховна Рада нерідко приймає закони, що погіршують життя народу, порушують права і свободи людей.   усе це  суттєво впливає на правосвідомість громадян, які в результаті вищезазначеного не можуть реалізувати свої  законні інтереси, змушені шукати будь-які способи виживання.  За таких умов не доводиться говорити ні про демократичну державу, ні про соціальну, ні про правову.

Згідно з даними Світового банку, у 2014 р., тобто якраз у рік Євромайдану, ВВП України зменшився на 28,1%, а в 2016 р. його падіння посилилося до 31,3% відсотка. Загалом же загальний обсяг національної економіки скоротився більш як удвічі — з 183,3 млрд дол. у 2013 р. до всього лише 83,2 млрд дол. у 2016 р. У 2013 р. ВВП на душу населення становив 3,969 тис. дол., а за підсумками 2016 р. — обвалився до 2,052 тис. дол. При цьому  державний борг наблизився до розміру ВВП: тепер він сягає майже 70 млрд або 92,7% ВВП.

Багаті — багатіють, бідні — бідніють…

Характерною особливістю української дійсності стало те, що при небаченому падінні темпів економіки і зниженні її ефективності прискорюється зростання багатства в олігархів й суттєво знижуються доходи в найманих працівників і пенсіонерів. Усього п’ять осіб, сумарні активи яких становлять 8,1 млрд дол., фактично монополізували економіку України.  Тобто п’ятірка найбагатших громадян України  поставила державу собі на службу, монопольно контролюючи цілі галузі за допомогою впливу на ключові державні органи, партії, ЗМІ. Зараз уже ніхто в Україні не вірить у швидке настання економічного піднесення. Для подолання відставання в 100 млрд дол., яке утворилося за останні 3 роки, при річних темпах відновлення на рівні 10%, країні потрібно буде не менш як 10 років. Проте такі темпи   приросту економіки населення не витримає. Фахівці називають середньорічний приріст фізичного обсягу ВВП у 1,5–2%. Але це означає, що для досягнення рівня 2013 р. Україні потрібно буде декілька десятків років.

Залишаються невиконаними й обіцянки уряду щодо досягнення європейських стандартів життя.  Складається враження, що влада не зовсім адекватно оцінює можливості України найближчим часом увійти до категорії успішних, економічно-розвинутих країн.

Ситуація із главою НБУ як приклад

Яскравим прикладом проблеми політичної волі в державотворенні є ситуація, яка склалася в НБУ. Статтею 19 Закону України «Про Національний банк України» визначено обов’язки та повноваження голови НБУ, відповідно до яких він, зокрема, керує діяльністю Національного банку та одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України і Президентом України за діяльність НБУ.

Протягом останніх років відбулася рекордна за час незалежності України девальвація гривні, яка викликана масштабними валютними спекуляціями на ринку та неналежною політикою НБУ, що, в свою чергу, призводить до загострення економічної кризи та стрімкого зниження рівня життя населення. До критичних розмірів скоротилися золотовалютні резерви, зокрема, через непрозоре та неефективне рефінансування комерційних банків. Крім того, Національним банком України не вживаються достатні заходи щодо перевірки законності діяльності комерційних банків України, зокрема, можливих дій зі зниження ліквідності через виведення коштів та їх упередження в майбутньому. Недостатніми також є заходи НБУ щодо припинення здійснення банківськими установами операцій по конвертації безготівкових коштів, отриманих злочинним шляхом, у готівку.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про Національний банк України» голова НБУ призначається на посаду та звільняється Верховною Радою за поданням Президента України. Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень ВРУ належить призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку за поданням глави держави. При цьому, єдиний, хто може прийняти рішення про відставку глави НБУ та унести до Верховної Ради України  пропозицію щодо кандидатури на зазначену посаду, є Президент України. За цих умов виникає законодавча необхідність уточнення строку, протягом якого глава держави повинен розглянути та прийняти рішення стосовно поданої заяви голови НБУ  про відставку із займаної посади. Може виникати ситуація, за якої особа, яка виявила бажання піти у відставку із займаної посади голови Національного банку та подала відповідну заяву,  без відповідного рішення глави держави не може цього зробити, оскільки  Президент з тих чи інших причин  не розглядає зазначену заяву.

Прикладом із зазначеної проблематики є наступне: 10 квітня 2017 року голова Національного банку В. Гонтарєва офіційно повідомила про те, що звернулася до глави держави із заявою про відставку, тим самим, виявила бажання залишити обійману нею посаду. При цьому з моменту офіційного звернення її до Президента України пройшло майже півроку, але жодного рішення із зазначеного питання не ухвалено. І це відбувається  за умови, коли директор НАБУ А. Ситник ще в травні 2016 року заявив, що антикорупційне бюро розслідує справу за фактом виведення із банків-банкротів 10 млрд гривень.

До того ж, останніми роками внаслідок безглуздого підходу до так званого «очищення» банківської сфери, мільйони людей водночас втратили свої статки, перейшли до категорії бідних і звернулися до держави за субсидіями для оплати житлово-комунальних послуг. У суспільстві набуває поширення думка про те, що бідна людина має вкрай мало шансів потрапити до кола 10 % найбільш багатих українців. Це створює умови для масових форм протиправної поведінки, які можуть перерости в громадську непокору й спровокувати  збройні протистояння.

Тому, необхідно врегулювати таку прогалину, та визначити строк, протягом якого Президент України розглядатиме заяву про відставку голови Національного банку України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини восьмої статті 18 Закону України «Про Національний банк України».

Зростання злочинності

Тривожним індикатором зазначених процесів є стрімке зростання злочинності. Саме відсутністю політичної волі можна обумовити ігнорування владою звернення вчених і практиків до уряду. Слід вказати, що вивчення стану злочинності в Україні  комплексно жодного разу не проводилося. До того ж, в Україні якість статистики не дає можливості глибоко проаналізувати наявні статистичні дані щодо злочинності та визначити її рівень з огляду на чисельність населення. Нещодавно керівництво Міністерства внутрішніх справ заявило про  зниження за 8 місяців поточного року злочинності в Україні на 7,4 відсотка. Проте така заява викликає певні сумніви з огляду на те, що на фоні так званого зниження злочинності за цей же період на 8 відсотків збільшилася кількість заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. І це за умови, коли Україна за цей же період втратила понад 120 тисяч населення, є суттєві сумніви стосовно реальної його чисельності, структури, народжуваності, смертності тощо, у зв’язку з тим, що офіційний перепис не проводився з 2000 року.

Соціально-економічний ґрунт для протестів

Та попри те наявна піраміда української влади здійснює політику, спрямовану виключно на зростання багатства олігархів. Природно, що це супроводжується поглибленням усіх видів нерівності в суспільстві. Бюрократизм у нас  перетворився на інститут, який примножує й охороняє нерівність. Подібна ситуація влаштовує олігархів і вони роблять усе, щоб їхні інтереси були реалізовані.  Ось чому сьогодні всі економічні, адміністративні, правові, політичні, ідеологічні та владні інститути контролюються   різними фінансовими угрупованнями,  приймаються  закони, спрямовані на збереження їх власності та контролю над суспільством. Усередині країни зруйновано відносини між населенням різних регіонів і відчуття спільності, створено атмосферу недовіри до всіх гілок влади і напруженість, яка в будь який момент може спалахнути насильницькими протестами. Для цього лідерами різноманітних партій і рухів, які рвуться до влади, шляхом різноманітних псевдореформ підготовлено «соціально-економічний» ґрунт.

Таким чином, країна після здобуття незалежності виявилася неспроможною вийти на рівень сталого економічного розвитку. Сталий розвиток, як відомо,  потребує виконання необхідних  умов і дотримання певних норм. Можна сказати, що сталий розвиток тієї чи іншої системи — це такий розвиток, який спрямований на максимальне задоволення потреб суспільства, що має в своєму арсеналі технологічні та управлінські інновації, що характеризується  політичною стабільністю й не порушує природну екологічну рівновагу, що відрізняється незворотністю  процесу за періодами (років) всіх основних індикаторів соціально-економічного життя. Сталий розвиток визначається різноспрямованою дією багатьох чинників, серед яких можна виділити основні, вирішальні — політичні, соціальні, виробничо-інноваційні, екологічні, фінансові, зовнішньоекономічні та прогностичні.

Проблема сталого розвитку і верховенство права

 Проблема сталого розвитку була піднята у Дохінській декларації, прийнятій XIII Конгресом  ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, що проходив з 12 по 19 квітня 2015 р. у столиці Катару місті Доха. Глави держав і урядів, міністри і представники держав-членів ООН заявили в цій декларації про наявність взаємозв’язку між верховенством права і сталим розвитком. Було зазначено, що верховенство права є одночасно підсумком і непорушною умовою процесу розвитку.

Концепція сталого соціально-економічного розвитку  ґрунтується  на обліку всього різноманіття факторів, включаючи головний елемент — зростання ефективності економіки як гаранта соціальної стабільності. Сутність сталого економічного розвитку полягає в здатності економіки забезпечувати якість життя населення,  соціально-економічну стабільність суспільства, можливість протистояти впливу внутрішніх та зовнішніх загроз за оптимальної витрати  всіх видів ресурсів і дбайливого використання природних факторів. Відповідно  завдання  стратегії сталого економічного розвитку полягає в створенні механізмів усунення або зниження ризиків внутрішніх і зовнішніх загроз. Неабияка роль у цій справі належить кримінології, яка має обґрунтувати теоретичні і правові основи запобігання всіх криміногенних факторів.

Концепція сталого розвитку допомагає сприйняттю того, що розвиток є щось більше ніж просто економічне зростання. Ця концепція представляє собою передбачуваний сценарій виживання і можливість невизначено довгого розвитку людства. Шлях її реалізації лежить через збалансовану соціоприродну взаємодію, за якої  пріоритетним є якісне перетворення людини, формування  її правової свідомості.

Комунікаційний чинник

Держава є основним  суб’єктом,  здатним реалізувати перехід до  принципів сталого розвитку. Відповідно визначальним фактором успішного переходу до сталого розвитку є посилення ролі держави. Процес посилення ролі держави не може бути представлений як лінійне збільшення впливу на суспільні процеси, неминуча трансформація і самої держави, яка відбувається через трансформацію традиційних функцій, а також поява нових функцій, не характерних для попереднього, нестійкого періоду функціонування держави. Перш за все держава має досягти реальних успіхів у боротьбі з корупцією. Нині Україна позиціонується як одна з найбідніших і найбільш корумпованих країн Європи. Корупційний чинник став нормою в політиці, економіці та суспільному житті. Це  негативне соціальне явище вже не просто загрожує вказаним сферам, а є їх складовою. Корупція породжує неприпустимі диспропорції не лише в системі управління і функціонування державних інститутів, а й впливає на формування суспільної свідомості. Населення  все більше втрачає довіру до влади. Представники останньої нерідко виправдовують свою бездіяльність відсутністю політичної волі.  Така підміна  понять не сприяє  сталому розвитку.

Можемо констатувати, що політична воля закінчується там, де розпочинається злочин. Саме цей принцип мають усвідомити політики й особи, уповноважені на виконання функцій держави. Саме такі підходи можуть забезпечити стабільність і безпеку суспільства, без чого неможливий рух по шляху  побудови правової держави, яка задекларована Конституцією України.

Василь ШАКУН, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України, професор  кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ, спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Leave a Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Корпоративне право України та Європейських країн

Репресії — це шлях в нікуди, або Урок для влади