Кодекс поведінки суддів Верховного Суду США: деякі судді рівніші за інших  

У США судді вже давно керуються різними джерелами, що регулюють їхню етику. До них належать статути, загальний суддівський кодекс, консультативні висновки з етики, видані відповідним комітетом Суддівської конференції, а також історична практика. З 1973 року федеральні судді нижчих інстанцій слідують кодексу поведінки, розробленому Суддівською конференцією, яка визначає етичну політику для судів США. Суддівська конференція (стара назва – Конференція старших окружних суддів) була створена Конгресом США у 1922 році для розробки керівних принципів управління органами судової влади. Вона видає детальні правила, що уточнюють застосування положень кодексу на практиці, і публікує консультативні висновки у відповідь на запити суддів про те, як застосовувати кодекс до конкретних випадків. Однак Верховний суд (ВС) ніколи не був пов’язаний із суворими вимогами, які застосовуються до решти федеральних судових органів, хоча його члени неодноразово заявляли, що дотримуються більшості правил добровільно.

Після оприлюднення інформації, що суддя Верховного суду К. Томас отримував оплачені відпустки, польоти на приватних літаках та інші цінні подарунки (зокрема будинок для матері) від відомого донора Республіканської партії мільярдера з Техасу Х. Кроу, тиск на найвищий суд країни як з боку громадськості, так і політиків з вимогою негайного вжиття заходів для недопущення подібних ситуацій значно зріс. Після кількох місяців дискусій у понеділок, 13 листопада, Верховний суд США опублікував Кодекс поведінки та коментар до нього.

Кодекс поведінки суддів Верховного суду США має приблизно таку саму структуру, що й кодекс, який роками застосовувався до суддів федеральних округів та апеляційних судів і складається з п’яти розділів. Перший розділ є найкоротшим в обох документах і закликає суддів «підтримувати доброчесність та незалежність судової влади». У версії для суддів найвищого суду відсутнє положення, що є у версії для судів нижчих інстанцій: «Незалежна і чесна судова влада є необхідною умовою правосуддя в нашому суспільстві». Суддям судів нижчих інстанцій наказано «підтримувати і забезпечувати» та «особисто дотримуватися» високих стандартів поведінки, в той час, як у версії для ВС США відсутнє слово «забезпечувати». У коментарі до тексту для судів нижчих інстанцій деталізується, яким чином кодекс стосується суддівського дисциплінарного процесу, але у версії Верховного Суду таке формулювання відсутнє.

Друга частина закликає суддів уникати не лише «неналежної поведінки», але й «видимості неналежної поведінки». В обох версіях йдеться про те, що судді не повинні «використовувати престиж» своєї посади для отримання особистої вигоди або вигоди для інших, або ж дозволяти іншим створювати враження про своє «особливе становище» та можливість впливу на жреця Феміди. У версії Верховного суду двічі з’являється слово «свідомо», що дає суддям можливість посилатися на необізнаність у випадку звинувачень у неналежній поведінці.

У третьому розділі йдеться про те, що судді та судді повинні виконувати свої обов’язки «справедливо, неупереджено та сумлінно». В обох версіях міститься застереження щодо уникнення «переслідувань, образливої, упередженої або необ’єктивної» поведінки та недопущення «впливу партійних інтересів, громадського резонансу або страху перед критикою». Кодекс судів нижчої інстанції наказує суддям «вживати відповідних заходів», якщо вони отримують «достовірну інформацію» про те, що суддя, працівник суду або адвокат міг порушити правила етики. У версії Верховного суду йдеться лише про реагування на інформацію про неправомірну поведінку працівника.

Найбільше відмінність між суддями найвищої і нижчих інстанцій проявляється у питаннях відводу, тобто щодо рішення судді брати чи не брати участь у розгляді конкретної справи. Суддя Верховного суду може обґрунтовано заявити самовідвід з низки причин, таких як «фінансова зацікавленість у предметі спору», або якщо близький родич («у межах третього ступеня спорідненості») є стороною, свідком або адвокатом у справі. Але «суддя вважається неупередженим і зобов’язаний брати участь у засіданні, якщо його не відсторонено від посади». Як у Кодексі ВС США, так і в короткому коментарі до нього чітко зазначено, що відвід судді, який бере участь у розгляді справи, може мати значний вплив на суд, який складається лише з дев’яти членів, і всі вони беруть участь у розгляді всіх справ: для розгляду справи потрібно щонайменше чотири члени суду, а для скасування рішення суду нижчої інстанції – мінімум п’ять. У судах нижчих інстанцій, якщо один суддя бере самовідвід, його може замінити інший суддя. У суперечливих справах самовідвід може мати вирішальне значення для визначення переможця. Визнаючи цю особливість, кодекс найвищого суду країни повторює «перевірене часом правилом»: якщо суддя повинен брати участь у розгляді справи, він може вирішити не брати самовідвід, навіть якщо за звичайних обставин він мав би його заявити, тобто «правило необхідності може переважати над правилом відводу». Тому судді ВС США повинні «вузько» тлумачити формулювання про самовідвід, якщо справа потенційно зачіпає інтереси родичів. У Кодексі Верховного Суду відсутній розділ, який надає суддям нижчих інстанцій можливість включати сторони у рішення про відвід, а також додано формулювання про те, що зв’язки суддів з так званими «друзями суду» не вимагають відводу.

У четвертій частині йдеться про те, що судді можуть брати участь у «діяльності, пов’язаній з правом, а також у громадській, благодійній, освітній, релігійній, соціальній, фінансовій, фідуціарній та урядовій діяльності», а також «виступати, писати, читати лекції та викладати». Обидві версії заглиблюються в те, що заборонено. У версії для найвищих суддів додається пункт про те, що вони не можуть брати участь у заходах, які просувають «комерційні» продукти або послуги, за винятком їхніх книг.

У кодексі Верховного Суду відсутня норма, яка у версії для судів нижчих інстанцій закликає суддів відмовитися від фінансових інтересів, «які можуть вимагати частої дискваліфікації». У ньому також відсутнє положення про те, що судді судів нижчих інстанцій не можуть приймати винагороду ззовні, яка перевищує «винагороду, яку особа, яка не є суддею, отримувала б за ту саму діяльність». У коментарі Верховного Суду вказується на можливу причину такої відмінності: угоди з продажу книг не підлягають обмеженню щодо гонорарів, тоді як щодо викладацької роботи встановлені рамки заробітної плати.

Версія для судів нижчої інстанції закликає суддів «розкривати необхідну фінансову інформацію» відповідно до федеральних законів і положень Суддівської конференції. У версії Верховного суду йдеться про те, що «протягом певного часу» судді «погодилися дотримуватися» закону про розкриття інформації і що дев’ять теперішніх членів суду «кожен окремо підтверджують це зобов’язання».

Останній розділ забороняє суддям займатися політичною діяльністю. Це стосується виголошення промов, пожертвування або збору коштів для політичних організацій чи кандидатів. Кодекс судів нижчих інстанцій містить визначення поняття «політична організація» (політична партія, група, пов’язана з партією чи кандидатом, або інша «організація, основною метою якої є агітація за чи проти політичних кандидатів чи партій» під час виборів), а кодекс Верховного Суду – ні.

Кодекс поведінки Верховного Суду не передбачає створення системи для подання скарг громадськістю або для офіційного розгляду можливих порушень етики, тобто правозастосовний механізм практично відсутній. Згідно з коментарями до Кодексу, голова Верховного суду Дж. Робертс доручає працівникам суду вивчити найкращі практики в судах нижчих інстанцій, але не встановлює часових рамок і не пояснює, яких саме заходів може вжити суд.

Олена Стойко, спеціально для ЮВУ