Щодо розуміння істотних умов праці

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX, з-поміж іншого, регулював особливості переведення та зміни істотних умов праці в ситуації воєнного часу. Зокрема, частиною 2 статті 3 Закону було встановлено, що у період дії воєнного стану норми частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Якщо ми звернемося до статті 32 КЗпП України, то з’ясуємо, що у вказаній частині закріплено правило, згідно з яким у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Як ми бачимо, система та розмір оплати праці законодавцем прямо визначені як істотні умови.

Проте залишалася в силі стаття 103 КЗпП України, відповідно до положень якої про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Вказана стаття була спеціальною нормою, а отже, виникала конкуренція між двома правилами одного нормативного акта.

Усуваючи конкуренцію, законодавець приймає Закон від 01.07.2022 № 2352-IX, згідно з яким частину 2 статті 3 Закону № 2136-IX було викладено в новій редакції, а саме: у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною 3 статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Саме ця редакція є чинною на сьогодні.

Джерело