ВЕРХОВНИЙ СУД: ВКРАЛИ З КАРТКИ ГРОШІ – ХТО МАЄ ВІДПОВІДАТИ ?

Численними лишаються судові справи з приводу шахрайського списання коштів з банківських карток. Довідавшись про втрату коштів потерпілий, зазвичай, швиденько блокує свою картку і рахунок, зателефонувавши на «гарячу лінію» банку. Заблокували, але що робити з сумами, які вже встигли поцупити перед цим? Тим більше, що не виключена і зовсім інша, вже власна банківська версія того, що насправді сталося. Якщо коротко – псевдо-потерпілий міг і сам  організувати «несанкціоноване списання» зі своєї картки, а потім пред’явити до банку претензії про відшкодування. 

Досить часто у подібних вищенаведених ситуаціях банки відразу заявляють, що вони усе перевірили і у всьому винен клієнт, тому що їх банківська «супер-пупер» надійна система захисту і безпеки апріорі виключає сторонне злочинне втручання і списання грошей.

Прикладом може слугувати справа 202/10128/14-ц розглянута Верховним Судом України (далі – ВСУ) 23.01.2018. Предмет позову – стягнення з банку безпідставно списаних з картки коштів та відшкодування моральної шкоди. Сталося таке. В одному з банків позивачці оформили не прості, а «золоті картки», що не завадило комусь швиденько списати з них 14 тисяч гривень. Позивачка повідомила по «гарячій лінії» про це банк, попросила заблокувати свої рахунки та поінформувала, що власний пін-код та іншу інформацію стосовно вказаних платіжних карток нікому не передавала і на цей час картки фізично знаходяться в неї.

За результатами службового розслідування, банк-відповідач дійшов висновку, що дійсно мало місце шахрайство. Зловмисники застосували т.з. «фітингову» схему (підроблений фіктивний банківський сайт), розраховану на неуважність користувачів і недостатню захищеність їх персональних комп’ютерів (ПК) від вірусів. Згадувались також особливості деяких банківських сервісів, які зловмисник може використовувати для обману користувачів системи.

Далі Банк-відповідач послався на власні “Умови і правила надання банківських послуг” (які так і не були передані на розгляд до ВСУ) відповідно до яких Банк не несе відповідальності за несанкціонований доступ до ПІН-коду Клієнта в разі відсутності у самого клієнта відповідного ліцензійного програмного забезпечення, відсутності антивірусних і антишпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації на ПК Клієнта.

Апеляційний суд з позицією банка погодився і відмовив у позові, поклавши провину за несанкціоноване списання коштів на позивачку. Треба краще захищати свій ПК, коли маєш справу з банком…

Проте ВСУ з такою позицією не погодився і скасував рішення апеляційного суду. ВСУ назвав вищенаведені судження на користь банку помилковими, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на наявних в матеріалах доказах, які б підтверджували, що позивачка  своїми діями чи бездіяльністю дійсно сприяла втраті, незаконному використанню свого пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати спірні платіжні операції. Тим більше, як вбачається з результатів службового розслідування відповідачем вищезгадана «фітингова» схема шахраїв розрахована не тільки на неуважність користувачів системи банку та недостатню захищеність їх ПК, а й на наявність особливостей деяких сервісів систем самого банку-відповідача, які можна використовувати для обману користувачів.

ВСУ залишив без змін рішення суду першої інстанції, який стягнув з банку на користь позивачки безпідставно списані суми. Втім у стягненні моральної шкоди було відмовлено.

Докладніше про це у книзі Сергія Тенькова “ПОМИЛКИ В ЮРИДИЧНИХ ДОКУМЕНТАХ: ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА УНИКНЕННЯ. КОМЕНТАР, РОЗ’ЯСНЕННЯ, СУДОВА ПРАКТИКА” (ЮРІНКОМ ІНТЕР)