admin
Прес-служба Верховного Суду, посилаючись на постанову адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 826/10808/18, вкотре нагадує, що зміна судової практики щодо юрисдикції справ не повинна бути перешкодою для доступу до суду.
Історія спору, який став предметом судового розгляду, почалася в травні 2017 року, коли співробітники Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації в ході проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, встановили, що один із мешканців Києва незаконно звів надбудову на терасі належного йому приміщення, чим порушив вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За результатами цієї перевірки 30 травня 2017 року було складено відповідний акт і припис про усунення порушень, в якому визначався місячний термін для добровільного виконання припису – до 30 червня 2017 року.
Порушник вимоги припису проігнорував, а тому в названого вище департаменту, починаючи 1 липня 2017 року, виникло право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта. Через три тижні по цьому, а саме 23 липня 2017 року, ним дійсно було подано відповідний позов до Шевченківського районного суду Києва, який без малого рік тримав у себе цю заяву і тільки 21 червня 2018 року своєю ухвалою закрив провадження у справі у зв`язку із неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства.
Зрозумівши, що вони стукали не в ті двері, муніципальники пішли шукати правди до іншої юрисдикції і 12 липня 2018 року юристами департаменту було подано позовну заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва. Але й тут їх спіткала невдача, оскільки ухвалою названого вище судового органу від 11 грудня 2018 року її було залишено без розгляду через те, що, мовляв, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду. Цей вердикт було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 р., після чого позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Розглядаючи дану справу, судді зробили висновок про те, що заява позивача дійсно надто довго розглядалася Шевченківським районним судом Києва, й при цьому департамент, як орган державного архітектурно-будівельного контролю, не міг вплинути на строки розгляду, оскільки ці чинники перебували за його волею та бажанням. Проте одразу ж після того, як йому дали відкоша, він звернувся куди треба, тож адміністративні суди попередніх інстанцій помилково оцінили наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду як неповажні для його поновлення.
Виходячи з цього, Верховний Суд постановив ухвалу ОАС Києва та постанову Шостого ААС скасувати, а справу направити назад до ОАС Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Коментарі
Loading…