in ,

ВІДСУТНІСТЬ ДАТИ У ЗАЯВІ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ – НАСЛІДКИ ВИЗНАЧИВ ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова Верховного Суду України від 01 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19

(подається у скороченому викладі)

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «…” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 липня 2018 року його було прийнято на посаду генерального директора ТОВ «…» за укладеним трудовим договором на невизначений строк.

ОСОБА_1 зазначає, що 31 січня 2019 року він подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Проте, домовленості про конкретну дату звільнення станом на 31 січня 2019 року між сторонами досягнуто не було, у зв`язку з необхідністю додаткового часу на завершення трудової діяльності на посаді керівника товариства та на передачу поточних справ.

З 31 січня 2019 року до 06 лютого 2019 року включно він перебував на стаціонарному лікуванні, що відповідно до статті 40 КЗпП України, виключає можливість його звільнення саме 31 січня 2019 року.

07 лютого 2019 року він намагався приступити до виконання своїх трудових обов`язків, одночасно звернувшись до ТОВ «…» із заявою про відкликання поданої ним заяви про звільнення від 31 січня 2019 року. Однак, його фактично не було допущено до виконання трудових обов`язків керівника ТОВ «…», та повідомлено про його звільнення без зазначення дати такої події. При цьому з наказом про звільнення він не був ознайомлений, остаточні розрахунки при звільненні не проведені, трудова книжка не видавалася.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «…»  про його звільнення; поновити його на посаді генерального директора.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що під час розгляду справи було встановлено погодження сторонами спору звільнення позивача за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) з 31 січня 2019 року. Доказів про досягнення взаємної згоди сторін про анулювання домовленості звільнення позивачем не надано, а звільнення працівника за угодою сторін у період тимчасової непрацездатності законодавством України не заборонено.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 року відбулося за угодою сторін, оскільки заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника (а. с. 51).

Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Вища рада правосуддя застерігає Етичну раду від порушення вимог закону та вчинення дій, які призведуть до блокування роботи ВРП

ЩО ПОДИВИТИСЬ НА ВИХІДНІ – КРАЩІ ТВОРИ УКРАЇНСЬКОЇ МУЛЬТИПЛІКАЦІЇ