Вірус і запах котячої сечі як джерело матеріального збитку: боротьба за пандемічні виплати від страхових компаній у США

Вірус і запах котячої сечі як джерело матеріального збитку: боротьба за пандемічні виплати від страхових компаній у США

Олена Стойко

Страхування на випадок зупинки бізнесу під час пандемії зумовило значні обсяги компенсаційних виплат клієнтам з боку страхової індустрії. Суперечки про те, хто повинен оплачувати вартість закритих бізнесів все ще розглядаються в судах через понад два роки після початку кризи. Але готовність страхових компаній оплачувати збитки залежить від конкретної країни, або навіть штату. Так позови про компенсацію збитків від пандемії переважно задовольнялися у Великобританії, де Lloyd’s of London та Hiscox виплатили майже £1,5 млрд.

Однак, протилежна ситуація склалася у США, де було подано майже 1300 позовів щодо відшкодування збитків, пов’язаних із призупиненням діяльності, спричиненим Covid-19, або щодо недобросовісних відмов у відшкодуванні таких збитків, включаючи численні колективні позови щодо страхового покриття збитків, а суди стають на бік страхових компаній.

Позивачами у більшості з цих позовів були заклади громадського харчування та культури, роздрібний бізнес тощо,  які зазнали негативного впливу від пандемії та впровадження урядом карантину. На їх думку поліси страхування від усіх ризиків повинні захищати від широкого спектра небезпек, включаючи смертельне зараження невидимим вірусом. Компанії, які купують страхування на випадок перерви в роботі, платять значні суми для покриття збитків від зупинки бізнесу через непередбачувані події. Саме це відбулося під час пандемії Covid-19, але страхові компанії часто відмовляють клієнтам у виплаті цих страхових відшкодувань і виявилися однією з небагатьох галузей, які отримали прибуток під час пандемії.

Ключовим питанням у поданих справах є те, чи задовольняється вимога «прямого матеріального збитку або шкоди» для отримання покриття за полісами страхування комерційної нерухомості наявністю або загрозою Covid-19 та/або діями органів державної влади, що забороняють доступ до об’єктів комерційної нерухомості. У багатьох справах, однак, також є страхові угоди, що передбачають винятки для вірусу (цей пункт почав включатися у поліси з 2006 року після спалаху оригінального коронавірусу SARS-CoV-1), але вони передбачають покриття втрат на підставі пошкодження/втрати майна через розпорядження органів державної влади, а не через вірус.

На сьогодні більшість судових рішень по цих справах були на користь страховиків (в Айові, Вашингтоні, Вісконсині, Массачусетсі, Оклахомі, Південній Кароліні), які наполягали, що «пряма матеріальна шкода вимагає чіткої, очевидної, матеріальної зміни майна і виключає покриття суто економічної шкоди, і ці основоположні принципи судової практики страхування майна повинні в кінцевому підсумку привести до висновку про відсутність покриття».  Проте у кількох справах (орієнтовно в 5 з 25) суди відмовили страховикам у задоволенні їхніх клопотань про закриття справи.

Знаковою стала справа у Вермонті, де Верховний суд штату трьома голосами проти двох постановив, що найбільший в країні військовий суднобудівник Huntington Ingalls Industries, Inc, який продовжував працювати протягом всієї пандемії, але зазнав труднощів у роботі через присутність Covid-19 на своїх об’єктах, міг зазнати «прямої матеріальної шкоди», що передбачає покриття його збитків від призупинення діяльності, і справа має бути повернута до суду першої інстанції (Huntington Ingalls Industries, Inc. et al. v. Ace American Insurance Company et al., №. 2021-173).

Спираючись на енциклопедичне визначення понять «збиток» і «шкода», суд постановив, що підставою для страхового відшкодування є одна з двох обставин: «прямий матеріальний збиток» або «пряма матеріальна шкода». Суд дійшов висновку, що «пряма фізична шкода» вимагає «чіткої, очевидної, матеріальної зміни майна» і постановив, що застрахована особа має рацію, коли стверджує, що наявність Covid-19 спричиняє таку зміну. Суд також зазначив, що така зміна «не обов’язково повинна бути видимою; зміни на мікроскопічному рівні можуть відповідати цьому порогу».

Суд також постановив, що «пряма матеріальна шкода» означає постійне позбавлення майна, включаючи часткове позбавлення, у результаті зміни її фізичного стану, зазначивши, що позбавлення передбачає обставини, «за яких майну не завдано шкоди, але воно не може бути використане з якихось причин» або «коли майно є непридатним для використання через загрозу здоров’ю».

Для обґрунтування свого рішення суд неодноразово посилався на численні справи, розглянуті в США протягом останнього півстоліття і встановив, що такі, на перший погляд, нематеріальні речі,  як випаровування, запахи та збудники хвороб, можуть призвести до прямих матеріальних збитків навіть за відсутності структурних змін у майні, які повинні покриватися страховою компанією. Так у 1968 році Верховний суд штату Колорадо став на бік церкви, яка вимагала страхового покриття через пари бензину, що пійдімалися від забруднених підземних вод під її храмом, роблячи будівлю непридатною для експлуатації (W. Fire Ins. Co., 437 P.2d at 55). У 2015 році Верховний суд суду штату Нью-Гемпшир постановив, що пляма котячої сечі від сусіда знизу спричинила фізичні збитки власнику квартири в кондомініумі (від 2015 року (Mellin v. N. Sec. Ins. Co., 115 A.3d 799, 805 (N.H. 2015)).

«Хоча наукові дані, представлені в повному обсязі, можуть не підтвердити висновок про те, що присутність вірусу на поверхні фізично змінює цю поверхню чітким і очевидним чином, на даному етапі розгляду справи суд не повинен перевіряти факти або докази», – йдеться у висновку.

Страховики, однак, не побоюються, що такі прецеденти можуть змінити ситуацію, оскільки рішення судів були прийняті на «процесуальних підставах і на основі дуже слабких стандартах доведення або підтримували теорії покриття, які були обґрунтовано і неодноразово відкинуті в інших справах», а рішення у Вермонті було зумовлено «надзвичайно ліберальними» стандартами штату

У відповідь на Covid-19 та зумовлене ним закриття підприємств, ріст безробіття та економічні негаразди активізувалася не лише судова, а й законодавча влада в США. У низці штатів та Палаті представників Конгресу США також було запропоновано законопроєкти, спрямовані на врегулювання питань, пов’язаних з призупиненням ділової діяльності у зв’язку з пандемією Covid-19, які можна поділити на дві групи:

1) пропозиції, які зобов’язують страховиків покривати збитки, зумовлені зупинкою бізнесу внаслідок пандемії Covid-19, як правило, заднім числом до початку березня 2020 року, і незалежно від умов полісів;

2) пропозиції щодо запровадження нової формули розподілу ризиків, грантової програми або компенсаційного фонду для покриття пандемічних збитків, відповідно до якої держава компенсуватиме їх страховикам з урахуванням встановлених лімітів та франшиз, або забезпечуватиме повне фінансування таких збитків.

Зокрема, 26 травня 2020 року у Палаті представників Конгресу США було представлено законопроєкт «Про страхування ризиків пандемії 2020» (Risk Insurance Act of 2020 (HR 7011)), розроблений за аналогією із Закону про страхування терористичних ризиків (Terrorism Risk Insurance Act, TRIA), прийнятого у відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року. Відповідно до законопроекту, страхові компанії погодяться покривати збитки від зупинки бізнесу в обмін на державну підтримку, яка покриватиме 95% збитків, що перевищують франшизу. Згідно з пропозицією, федеральна підтримка страхувальників почнеться тоді, коли сукупні галузеві збитки перевищать 250 млн. доларів США, а збитки, що підлягають сплаті страховими компаніями та федеральним урядом, будуть обмежені сукупним лімітом у 750 млрд. доларів США. Застраховані збитки за цією пропозицією будуть доступні лише для надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров’я, пов’язаних з національною пандемією, які будуть оголошені 1 січня 2021 року або пізніше, і, отже, не покриватимуть збитки, що виникли внаслідок Covid-19.

Жоден із запропонованих законопроектів досі не прийнятий, а деякі вже були відкликані. Кожен з них зустрів опір з боку галузевих лобістів, а їх подальша доля буде залежати від нового складу Конгресу після листопадових довиборів.