Врегулювання кримінально- правового конфлікту

Використання захисником прийомів психологічного та медіаційного характеру

Надмірна емоційність як особливість людської психіки часто шкодить раціональному прийняттю рішень. Дослідження наслідків конфлікту дає підстави зробити висновок, що метод сили є менш ефективним порівняно з дипломатичним діалогом.

Із самого початку виникнення юриспруденції питання конфлікту є невід’ємним її супутником. Упродовж розвитку цивілізації дедалі більшої ваги набуває вміння знаходити компроміс шляхом комунікації порівняно з провокацією конфронтації. Такий висновок пов’язаний із тим, що механізм примирення має значно більше переваг порівняно зі звичайною системою покарань. Дане спостереження стало основою багатьох міжнародних програм, що регулюють питання відновного правосуддя, в основу якого й покладено ідею пошуку компромісу.

Катерина КОВАЛЬ, адвокат, заступник голови Союзу юристів України

Анастасія КОВАЛЬ, магістрант юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Проблема досягнення компромісу в кримінальному судочинстві

З огляду на те, що наукова доктрина не дає відповіді на питання особливостей реалізації адвокатом своїх функцій у процесі примирення підозрюваного (обвинуваченого) з потерпілим, мета статті полягає в ґрунтовному дослідженні проблеми досягнення компромісу в кримінальному судочинстві, визначенні можливих напрямів удосконалення механізму примирення та формулюванні рекомендацій до законодавства.

На процедуру примирення значний вплив справляє людський фактор. Тому адвокат повинен зважати на психологічні особливості учасників, їх мотиви та мету. Тобто захисник має володіти знаннями не лише кримінального та кримінального процесуального права, а й психології та навичками комунікації.

Професія адвоката є особливою. Й на це впливає комплекс вимог, які ставляться перед професіоналом. Отримання захисником вищої юридичної освіти та складання кваліфікаційного іспиту ще не є показником його високого професіоналізму. Рівень підготовки адвоката залежить не лише від знання законодавства та вміння швидко приймати рішення, а й від уміння професійного спілкуватися з людьми.

Особливістю професії захисника є постійна комунікація із суб’єктами кримінального провадження. Тому необхідними є навички спілкування та знання психології. Адже навіть якщо адвокат чудово орієнтуватиметься у всіх можливих законодавчих актах, це не гарантуватиме йому успіху на професійній ниві.

Комунікативні навички застосовуються адвокатом на всіх стадіях кримінального провадження. Досудове розслідування характеризується доволі серйозним впливом людського чинника. Тому адвокат повинен уміти переконувати.

Наразі питання особливостей примирення в кримінальному провадженні є актуальною темою в міжнародній практиці. Зокрема, Рекомендація № R (99) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам–членам РЄ, які зацікавлені в організації медіації в кримінальних справах, передбачає, що медіація в цих справах повинна застосовуватися лише тоді, коли всі сторони добровільно дійшли згоди щодо цього. Перш ніж дати згоду на зустріч, сторони мають бути поінформовані про свої права, особливості процесу медіації та про можливі наслідки прийнятого рішення. Медіація в кримінальних справах повинна бути доступним заходом та бути допустимою на будьякій стадії правосуддя. Медіація є незалежною та автономною в рамках кримінальної юстиції.

Характеризуючи зарубіжний досвід примирення, В. Литвяк зазначає, що судова система США спрямована на досягнення компромісу між пі-дозрюваним та потерпілим у досудовому або позасудовому порядку. Кримінальне процесуальне законодавство Польщі також передбачає процедуру примирення між підозрюваним та потерпілим на будь-якій стадії кримінального процесу. Автор зазначає й специфічні особливості даної процедури. Зокрема, встановлений строк проведення процедури примирення, а саме один місяць. Протягом даного терміну досудове розслідування зупиняється. Цікавим також є досвід Франції з цього питання. Французьке кримінальне процесуальне законодавство передбачає, що ініціатором примирення є прокурор до закінчення досудового розслідування.

Практика застосування процедури примирення

Автор зазначає, що перші процедури примирення набули розвитку наприкінці 1970-х років у США та у 1980-х у Європі. Щодо європейського континенту, то однією з перших країн, яка почала розвиток програм примирення, була Велика Британія.

Характеризуючи роль примирення на міжнародній арені, Л. Даллакян зазначає, що дана процедура передбачена в США, Англії, Австралії, Бельгії, Німеччині, Італії, Франції, Швейцарії тощо. На її думку, подібне визнання процедури примирення є результатом усвідомлення, що сьогодні застосування виключно засобів формальної юстиції є недостатнім. Вчена стверджує, що одним із важливих позитивних моментів вищезазначеного є також зменшення бюрократичного тиску на судову систему.

Нелевада Н. зазначає, що при вирішенні конфлікту найефективнішим методом є переконання. Автор наводить статистичні дані кримінальних проваджень США, відповідно до яких понад 90% кримінальних проваджень закінчуються досягненням компромісу. Науковець аргументовано доводить, що самому факту примирення передує стадія нейтралізації конфлікту.

Каткова Т. у своїх наукових дослідженнях звернула увагу на специфічні особливості процедури примирення в Китайській Народній Республіці. Правила китайської етики передбачають у разі конфлікту зосереджувати увагу не на застосуванні насильницьких методів, а на переконанні суб’єкта. Т. Каткова зазначає: «Китайське традиційне розуміння залагодження конфлікту передбачає елемент публічності – вибачення, спільне чаювання, обдаровування подарунками, святкування досягнутого примирення». Вчена вказує, що на території КНР процедура примирення є досить поширеною у зв’язку із самою ментальністю китайського народу. А саме – усвідомлення руйнівних наслідків конфлікту для особи та суспільства в цілому.

Психологічні і моральні аспекти примирення

Питання психологічних і моральних аспектів примирення посідає важливе місце і в науковій доктрині. Зокрема, Л. Коберник зазначає, що, на жаль, конфлікти є невід’ємною складовою життя. Дана обставина пов’язана із самою природою людської психіки. Тому існує необхідність докладного вивчення даної обставини, потрібно навчитися керувати емоціями та не допускати конфронтації.

Говорячи про конфлікт, автор зазначає, що важливу роль при цьому відіграє система цінностей особи. Саме вона визначає мотив як спонукання до вступу в конфронтацію. Вчений називає основні характеристики особистості, які відображають можливі причини виникнення конфлікту, зокрема, це мотиви, цінності та самооцінка. На його переконання, якщо в особи система цінностей не відповідає її можливостям, то найчастіше виникає внутрішній конфлікт, який впливає на взаємовідносини з іншими особами.

Сівчук І. у своїх наукових роботах зазначає, що конфлікти як складне багатоманітне явище є постійними супутниками нашого життя. Автор підкреслює, що одним із найпоширеніших способів вирішення конфлікту в світовій практиці є процес переговорів. Науковець наголошує, що для ефективного управління конфліктом необхідним є вивчення потрібної інформації та аналіз його динаміки.

У свою чергу Ю. Космина зазначає, що нівелювання конфліктів та ефективна взаємодія сприяють конструктивному діалогу, економії часу та реалізації поставлених цілей. Також учена зазначає, що результатом такої поведінки важливою є наявність «добрих стосунків» між суб’єктами. Авторка вказує на необхідність урахування вікових особливостей задіяних сторін, зазначаючи, що дана обставина передбачає відмінність у ціннісних та моральних орієнтирах.

На думку Р. Максудова, ідея відновного правосуддя передбачає можливість особам, які вчинили злочин, самостійно виправити негативні наслідки правопорушення. Автор вказує, що етап, коли наявні суперечності й люди в результаті не спілкуються, ще не є конфліктом. І завдання посередника іноді полягає в тому, щоб спровокувати даний конфлікт – хоча б викликати суперечку між суб’єктами, щоб перейти від ситуації зіткнення до взаємокомунікації. Тобто за певних ситуацій найскладнішим є не перехід від суперечки до взаєморозуміння та задоволення інтересів, а провокація переговорів, іноді й шляхом штучного створення конфліктної ситуації. Вчений зазначає, що процес переговорів щодо питання відшкодування шкоди не повинен мати вигляд торгу. У процесі діалогу повинно бути взаєморозуміння та врахування емоційного стану потерпілого. Науковець вказує, що кримінально-правовий конфлікт характеризується специфічними особливостями внаслідок причини виникнення. Тому подібні ситуації доволі часто характеризуються підвищеною емоційністю. У суб’єктів можливі почуття злості, ненависті та образи. Саме тому перед адвокатом стоїть непросте завдання нейтралізувати подібну емоційність та зініціювати раціональний діалог.

Подібної точки зору дотримується й О. Карягіна, яка зазначає, що примирення в кримінальному провадженні ускладнюється тією обставиною, що суб’єкти акцентують свою увагу на негативних характеристиках опонента. Саме тому почуття страху та ненависті можуть зашкодити адекватному сприйняттю ситуації.

Етапи процесу примирення

Максудов Р., характеризуючи процес примирення, виділяє такі етапи: підготовчий, індивідуальні зустрічі (сюди включається самовизначення суб’єкта з приводу ситуації), примирна зустріч (входить діалог між суб’єктами, обговорення варіантів виходу із наявного становища та фіксація домовленості). Вчений стверджує, що примирення є доволі корисною процедурою, адже є більш корисним для потерпілого та суспільства, ніж покарання правопорушника.

Як зазначає А. Джужа, метою примирення є не лише відшкодування шкоди та завданих збитків, а також і моральне задоволення потреби потерпілого (відчуття безпеки, демонстрація розкаяння тощо). Подібної точки зору дотримується й М. Леоненко та А. Коцар, які переконані, що процедура примирення для державного обвинувача має багато переваг. До них можна віднести економію процесуального часу, зменшення витрат державного бюджету, а також зменшення вірогідності процедури оскарження.

Цимбал Ю. як необхідну умову досягнення примирення виділяє подолання наявного психологічного конфлікту між суб’єктами кримінального провадження. Важливим елементом подолання конфлікту між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) є відвертість та відкритість спілкування. Вчена зазначає, що відкрите обговорення проблеми, демонстрація емоцій є підґрунтям побудови довірливих відносин між суб’єктами. Щодо питання процедури примирення, то, як наголошує Т. Подковенко, сторони дійсно повинні хотіти розв’язати проблему. Якщо ж суб’єкти першопочатково налаштовані негативно, то подібна комунікація – це лише втрата часу. Науковець вказує, що важливо налаштувати сторони в пошуку винного ззовні до усвідомлення особистої відповідальності.

У свою чергу Н. Коваль і М. Коваль зазначають, що під час переговорів потрібне досягнення єдності точок зору. Для цього необхідна взаємодія учасників, осмислення власної позиції та позиції опонента, критичний аналіз самих себе. Автори визначають типологію поведінки в процесі подібної комунікації: конструктивна (активна діяльність з метою пошуку розв’язання проблеми), деструктивна (захист лише власної позиції) та формальна (особа не проявляє активності щодо вирішення питання, залишається поза дискусією та здійснює лише зовнішнє спостереження).

Переговорний процес і його чинники

Вчені вказують, що будь-який переговорний процес потребує попереднього визначення його учасниками таких чинників, як: цілі та завдання переговорів; позиції суб’єктів; сильні сторони наявної пропозиції; слабкі сторони наявної пропозиції; очікувані та можливі результати перемовин. Негативними факторами для переговорного процесу науковці називають відмову від компромісу; провокуючі вимоги; агресію; ігнорування чужої думки; необґрунтоване самоствердження.

Аналізуючи конфліктні ситуації, вчені О. Миронова, О. Мазоренко зазначають, що конфлікт виникає лише за наявності декількох суб’єктів. І кожна сторона володіє тими чи іншими перевагами, які можуть бути використані всупереч іншій особі (до них, зокрема, належать становище учасників). Науковці виділяють ряд певних етапів: передконфліктний період, протягом даного часу відбувається саме виникнення проблемної ситуації та її усвідомлення; власне конфлікт (усвідомлення нераціональності використання силових методів та зниження інтенсивності конфронтації, пошук альтернативних методів вирішення питання); післяконфліктна ситуація (осмислення власної та позиції опонента, корекція самооцінок, нормалізація відносин).

Особливу увагу науковці приділяють типології важких у спілкуванні людей та стратегії поведінки з ними. Зокрема, науковці визначають такі види:

– тип «паровий каток/танк». Це особи, для яких характерна надмірна самовпевненість та грубість. Найкраща модель поведінки з такою особою – це надати можливість особі висловитись. Не реагувати на провокування конфронтації та мінімізувати моменти суперечок;

– тип «прихований агресор». Основна мета подібної особистості – покарати винного. При цьому, використовуючи найрізноманітніші ресурси, які не завжди характеризуються високим рівнем моральності. Стратегія поведінки в даному випадку повинна бути спрямована на уникнення відкритого зіткнення, але обов’язкова наявність непорушної позиції. Може бути корисним викриття мотивів опонента;

– тип «розгнівана дитина». У даному випадку наявність підвищеної емоційності приховує почуття страху. «Вибуховою» поведінкою особа бажає зімітувати контроль над ситуацією. Стратегія протидії в даному випадку повинна передбачати надання можливості висловити свої емоції, впевнити особу в тому, що вона володіє ситуацією. І після вчинених дій можливо вести доброзичливий діалог;

– тип «скаржник» – особа вимагає певної уваги, можливі проблеми із самооцінкою. В даному випадку необхідно вислухати людину, вселити їй відчуття значущості тощо. Результативним у даному випадку буде привернути її увагу не до суті проблеми, а до її розв’язання;

– тип «мовчун». Дані особи характеризуються підвищеною мовчазливістю та потаємністю. Ключем до вирішення подібної ситуації буде демонстрація співчуття та доброзичливості;

– тип «нерішучий». Через страх прийняти неправильне рішення, не приймають жодного. В даному випадку важливою буде переконлива демонстрація позитивних та негативних моментів результатів переговорів.

Висновки

Підсумовуючи, варто зазначити, що на сьогодні адвокат повинен володіти принаймні мінімальними знаннями в сфері психології, знати тонкощі комунікації тощо. Звичайно, немає прямих інструкцій, які б вказували на бажану модель поведінки з точністю 100% у певних ситуаціях. Але є певні стандарти, дотримуючись яких адвокат матиме можливість тримати ситуацію під контролем. Зокрема, важливо проаналізувати опонентів, визначити їх характеристики, мотиви, цілі тощо.

Під час переговорів не можна виявляти зайвих емоцій та потрібно зберігати спокій. Необхідно виявляти потреби опонента та пропонувати шляхи їх задоволення (враховуючи інтереси клієнта) тощо.

Будь-який конфлікт – це стрес, це негативні емоції, це нестандартна ситуація. Саме тому адвокат як фахівець своєї справи повинен забезпечити впевненість свого клієнта в контролі над ситуацією, вміти правильно спілкуватися з опонентом, сприяти нівелюванню конфліктно-правового випадку.