Виправдувальний вирок для судді Пироженка

Справа, яка тягнулася вісім років, закінчилася пшиком

16 червня Олександрійський районний суд Кіровоградської області ухвалив виправдувальний вирок обвинуваченому в одержанні хабара судді Соснівського районного суду Черкас Сергію Пироженку. Підсудного виправдано з формулюванням, якого, до речі, немає в нині чинному Кримінальному процесуальному кодексі: у зв’язку з невстановленням події злочину. Даний вердикт є яскравим прикладом ситуації, коли здоровий глузд говорить нам, що злочин був, а суд, в особі судді Ольги Отян, виходячи зі свого внутрішнього переконання, стверджує, що подія злочину не встановлена. Втім нині в Україні всі давно вже звикли до того, що внутрішнє переконання суддів не зобов’язано дружити зі здоровим глуздом.

Як легалізувати самобуд

Ця довготривала епопея почалася з того, що в далекому 2007 році суддя Пироженко за рознарядкою керівництва органів прокуратури потрапив до числа суддів, яких належить викрити в хабарництві. Ніяких документальних доказів цьому в нашому розпорядженні, звичайно, немає, але саме такий висновок належить зробити, аналізуючи дії сторони обвинувачення. Виконуючи план боротьби з корупцією, співробітники Управління Служби безпеки України в Черкаській області встановили в його кабінеті аудіо- та відеозаписуючу апаратуру й стали терпляче чекати, доки на моніторі не з’явиться щось цікаве. Це «щось» трапилося 30 червня 2008 р., коли техніка зафіксувала, як одна ефектна відвідувачка завела мову про дві справи, пов’язані з легалізацією незаконного будівництва, за вирішення першої з яких передала йому 300 доларів США, а другої – одну тисячу в тій же валюті. Особу дами встановили швидко – нею виявилася завідувач сектору правового забезпечення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області. А невдовзі за допомогою інформаторів було з’ясовано й заради чого ця пані завітала до служителя Феміди.

Отже, незадовго перед цим, весною того ж 2008 року її колега, а за посадою головний спеціаліст тої самої інспекції, мав неприємну розмову з власницею приватного Медичного центру Надії Бурмаки, діяльність якого можна охарактеризувати фразою кінокомедії про те, що «алкоголіки – це наш профіль». Ця шановна й відома далеко за межами України пані на території належного їй закладу по вулиці Крупської, 1/1, самовільно збудувала кілька гаражів, за що й була притягнута до відповідальності за вчинення адміністративного порушення у сфері містобудування. Окрім цього, чиновник виніс припис про усунення порушень діючого законодавства, суть якого зводилась до того, що гаражі необхідно або знести, або легалізувати. Правопорушниця вибрала другий варіант і дала своїм співробітникам відповідну команду.

Слід зазначити, що такі питання, як легалізація незаконного будівництва, в нас вирішуються двома шляхами: або шляхом прийняття відповідного рішення компетентними органами, або через суд. Причому судовий шлях може бути більш простим і дешевим. Бо в компетентному органі треба зібрати купу паперів, і кожну з них можна чекати місяцями, якщо попередньо не дати «на лапу». А в храмі Феміди, як нарікав колись у нашій газеті голова Верховного Суду України Ярослав Романюк, за 51 гривню судового збору можна звернутися до суду і той іменем України ухвалить необхідне рішення. Правда, щодо 51 гривні – це, швидше, гіпербола, бо за таку символічну суму заявник буде чекати потрібного йому рішення дуже довго, і час вимірюватиметься не місяцями, а роками. Тож давати «на лапу» доведеться в будь-якому випадку. Але, знову ж таки, виходячи з міркувань здорового глузду, судовий шлях – це здорова альтернатива самодурству чиновників виконавчої влади, які за відсутності конкуренції можуть виставити захмарні такси для народу.

Посередником між хабародавцем і суддею була юристка архітектурнобудівельної інспекції

У даному випадку серед посадовців архітектурно-будівельної інспекції швидше за все мала місце така собі гра в злого, доброго й дуже доброго чиновника. Перший виявляє незаконні споруди, погрожує знести їх бульдозером. Другий каже, що весь цей самобуд можна легалізувати, і називає при цьому фантастичну суму.

А третій, самий добрий з усіх трьох, натякає на те, що все можна владнати набагато дешевше через рішення суду, і в нього для вирішення цього питання є на прикметі дуже хороший і чуйний суддя. Чиновниця, яка обіймала посаду завідувачка сектора правового забезпечення, була, напевне, самим добрим посадовцем у тій інспекції, а в ролі чуйного судді виступав тодішній заступник голови Соснівського районного суду Сергій Пироженко.

У тексті обвинувального висновку не написано, яким чином співробітники Медичного центру Надії Бурмаки вийшли на контакт із чиновницею і на яких умовах із нею домовлялися. Зазначено лише, що вони звернулися до неї за консультацією щодо майбутньої судової тяжби, а та вирішила купити потрібне для них рішення за 300 доларів, а із самої власниці здерти за свої послуги набагато більше. Далі, за версією слідства, 30 травня 2008 року ця жінка прийшла в кабінет судді Пироженка й передала йому 300 доларів, а на додачу до них позовну заяву до виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання права власності на самочинно добудоване та реконструйоване нерухоме майно. Того ж дня суддя дав секретарю суду вказівку зареєструвати матеріали цивільної справи й передати її на розгляд йому. 20 червня, без проведення судового засідання, він виготовив судове рішення, датоване 9 червня, яким повністю задовольнялися позовні вимоги й визнавалося право власності заявниці на вказані нею об’єкти. Після цього передав примірник рішення чиновниці, хоча вона не була уповноваженим представником жодної зі сторін по справі.

Але це далеко не все, що перелічено прокуратурою в обсязі обвинувачень. Як ви пам’ятаєте, в той самий день, 30 травня 2008 року, жінка в кабінеті судді Пироженка, окрім трьохсот доларів, передала йому ще тисячу в тій же валюті за вирішення іншої справи. Вона стосувалася мешканця Черкас, який володів магазином «Інструменти» і здійснив його самовільну реконструкцію. У нього теж виникли проблеми в стосунках із профільним регуляторним відомством і він тією ж дорогою прийшов до нашої чиновниці, яка аналогічним чином вирішила його питання.

Рішення про визнання його права власності на самовільно зведені споруди теж було датоване 9 червня 2008 року. Причому слідство стверджувало, що зловмисниця заплатила за нього судді 1000 $, а з бізнесмена здерла 1500 $.

Свідки обвинувачення міняють покази

Реалізації оперативної інформації почалася вже в наступному, 2009 р., коли чиновницю затримали, а слідом за нею «загребли» й хабародавців, які з переляку в усьому зізналися. Але для того, аби довести справу до обвинувального висновку, задіяні в ній працівники правоохоронних органів, як то кажуть, мало каші з’їли. Суддя Пироженко, попри пред’явлене обвинувачення, лишився недоторканим і навіть не був відсторонений від посади. Чиновницю, яка ні в чому не зізналася, три доби протримали в камері попереднього ув`язнення, а потім відпустили на підписку про невиїзд навіть не поставивши перед судовими органами питання про її арешт. Власниця медичного центру хутко переписала на дітей своє нерухоме майно, а сама виїхала за кордон, звідки присилала суду листи, в яких запевняла, що ніяких хабарів нікому не давала.

Довше всіх інших свідків сторони обвинувачення тримався власник магазину. Чиновниця, опинившись на волі, підключила своїх знайомих для того, аби найти підходи до чоловіка й умовити його змінити покази. Вона, зокрема, погоджувалася повернути йому всі одержані від нього гроші та й ще зверху дати, аби він тільки сказав на суді, що ніяких розмов про хабар для судді між ним не було. Що, мовляв, чиновниця лише надавала йому юридичну консультацію і правову допомогу в оформленні позовної заяви, а він потім сам за своєю ініціативою й від щирого серця дав їй або позичив 1500 $. Чоловік негайно повідомив про це співробітників СБУ, які здійснювали оперативне супроводження розслідування кримінальної справи, які організували контрольоване одержання грошей. Тобто обвішали підприємця диктофонами й відеокамерами й записали відверту розмову між ними, потім протоколом виїмки вилучили в нього одержані гроші.

Проте через деякий час цей чоловік здався і в судовому засіданні заявив, що всі попередні показання про те що він став жертвою хабара, були ним дані під тиском працівників СБУ, і він від них відмовляється. Тобто грошей у нього ніхто не вимагав і він їх нікому не давав. А через деякий час він подав до Генеральної прокуратури заяву про те, що слідчий і співробітники СБУ застосовували до нього недозволені методи ведення слідства, тобто перевищували владу й службові повноваження (ст. 365 Кримінального кодексу України).

Аналогічні зави написали чиновниця й двоє співробітників Медичного центру Надії Бурмаки, яких допитували по справі про хабар. 17 травня 2010 р. по даних заявах постановою слідчого ГПУ було винесено постанови про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. Іншого варіанту вирішення цих заяв, звичайно, бути не могло, але доказова база по справі судді Пироженка, принаймні в частині показів свідків і потерпілих, була, можна сказати, помножена на нуль.

Суд забракував технічні записи

За таких обставин єдиним доказом, на який могла розраховувати сторона обвинувачення, були аудіовідеозаписи подій 30 травня 2008 р., де було зафіксовано, як чиновниця, перебуваючи в кабінеті судді Пироженка, передає йому гроші та пояснює, що хоче від нього взамін. Але ці сподівання розбилися в пух і прах об скелю корпоративної солідарності суддівського корпусу. Так, у висновку судової експертизи було зазначено, що записи, що містяться в наданому для дослідження жорсткому магнітному диску, є копіями, і встановити по них, чи піддавалися оригінали цих записів монтажу чи будь-яким іншим змінам неможливо. Так само, як і неможливо встановити, або одночасно в них зафіксовані звук і зображення.

Допитаний у судовому засідання тодішній заступник начальника відділу оперативно-технічних заходів Управління СБУ в Черкаській області розповів, що пристрій, на який фіксувалися аудиовідеозаписи подій, що відбувалися в кабінеті судді Пироженка, мав невеликий розмір пам’яті, а тому, за вказівкою керівника операції, необхідні фрагменти переносилися на інший накопичувач інформації, а оригінал запису на пристрої витирався наступним записом. Тобто знищувався. А оскільки встановити достовірність записів виявилося неможливим, то суд не визнав належними й допустимими доказами ні самі записи, ні протоколи про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів. А всі інші докази, надані стороною обвинувачення, були похідними від цих записів.

Сам суддя Пироженко свою вину звичайно не визнав і зазначив, що записи не містять усієї інформації про події, які відбувалися в його кабінеті, оскільки в справі наявні лише копії фрагментів, які вибирав особисто ініціатор проведення заходів. Переписування з оригіналу не було безперервним, оскільки запис вівся протягом майже року, а безперервний запис міг містити дані, які спростували б версію слідства. Так повторна експертиза не змогла ідентифікувати жінку, яка розмовляє з Пироженком, і встановити, що жіночий голос належить саме їй. Розшифрувати слова «триста» і «тисяча» не вдалося навіть після спеціальної фільтрації.

У першій експертизі експерт, аналізуючи саме той момент запису, коли жінка передає судді предмет, схожий на грошову купюру, незважаючи на вкрай низьку якість зображення, вирахував розмір предмету з точністю до однією сотої долі міліметра: 156,6 х 66,45. Саме такий розмір має долар США. Але в ході проведеної на вимогу сторони захисту додаткової експертизи, спеціаліст зазначив, що зображення нечітке, розмите, деталі зображення не пророблені, тому розмір об’єкта встановити неможливо.

Виходячи з цього та іншого, суд ухвалив рішення визнати невинними й по суду виправдати у зв’язку з невстановленням подій злочинів: суддю Пироженка – в одержанні хабара (ст. 368 Кримінального кодексу України), чиновницю архітектурнобудівельної інспекції – в даванні хабара (ст. 369 ККУ). Міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд обом виправданим скасувати. А ще повернути власнику магазина 500 $, які йому були ще в 2009 р. передані чиновницею за те, щоб він змінив свої покази, а потім вилучені працівниками СБУ і всі ці роки зберігалися у ВАТ «Укрексімбанк».