Дванадцятого жовтня 2012 року установчою конференцією адвокатів м. Києва, на яку з’явилося близько тисячі столичних колег, мене обрали до складу Ради адвокатів м. Києва. Я усвідомлював, що довіра такої кількості колег вимагає, понад усе, наполегливої та кропіткої роботи, у першу чергу щодо дієвого реагування на порушення професійних прав адвоката, зокрема права на отримання інформації на адвокатський запит.
Деякі загальні тези
Із прийняттям у 2012 році діючого Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та (разом із ним) змін до інших законодавчих актів з’явився інститут адміністративної відповідальності за порушення права адвоката на отримання інформації на адвокатський запит, що відобразилося в ст. 212-3 КУпАП. Разом із цим особами, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачене цією нормою, було визначено: голів рад адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважених радою членів ради адвокатів (у частині, що стосується порушення права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, сама адвокатура, в особі адвокатів, що входять до складу регіональних рад адвокатів отримала реальний діючий інструмент для захисту такого права адвоката, як отримання інформації на адвокатський запит. Я та декілька моїх колег — членів Ради адвокатів м. Києва добровільно виявили бажання зайняти саме цю ділянку роботи, тобто складення протоколів про адміністративне правопорушення та скерування їх з відповідними матеріалами до суду і, відповідно, були уповноважені на це радою. Ми розуміли, що ніхто крім нас не створюватиме судову практику, єдині критерії для вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності певних осіб, з урахуванням того, що переважна більшість адвокатських запитів у країні припадає на Київ, де зосереджені міністерства, відомства, центральні органи державної влади, підприємства, установи організації тощо. З іншого боку ми відчували обов’язок того, що кожний адвокат, що звернувся до нас з повідомленням про таке порушення його права отримував максимальну допомогу та сприяння, почував себе захищеним, навіть якщо йому відмовляли в складенні адмінпротоколу. За більш ніж п’ять років я та інші уповноважені опрацювали понад 900 звернень колег до Ради адвокатів м. Києва. У більшості випадків ми складали адміністративні протоколи й направляли їх до суду.
Складність ситуації і причини
Ці п’ять років не можна назвати простими: колізії законодавства, відсутність важелів впливу на правопорушників та певна юридична невизначеність цього питання вимагали від нас максимально використовувати свої знання, навички да досвід на благо адвокатів і не тільки зі столиці.
Так склалося, що за цей час, відколи я, так би мовити, очолюю групу адвокатів, уповноважених на складення адмінпротоколів у Раді адвокатів м. Києва, нам доводилося приймати багато складних рішень, витримувати нарікання, зауваження і навіть погрози, але не від адвокатів, — від тих осіб, що порушували права адвокатів і притягувалися нами до відповідальності. Не мені оцінювати власну роботу та роботу своїх колег, але за весь цей період у тяжких, неоднозначних ситуаціях ми брали на себе відповідальність і проявляючи принциповість, завжди ставали на бік адвоката. Тим більше, що захист прав адвокатів законодавчо визначений як одна з головних функцій органів адвокатського самоврядування.
Суть справи
Нещодавні події, що відбулися зі мною та Головою ради адвокатів м. Києва І. Рафальською стосуються саме такої діяльності по захисту прав адвокатів і змушують мене привернути до них увагу професійного суспільства. Суть справи полягає у наступному. Відповідно до ст. 15 КУпАП, військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до них заохочень, визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Однак на даний час у Верховній Раді України лише проект закону «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», а тому до його прийняття підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності не визначені законодавцем, а відтак працівники поліції повинні нести відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень на загальних засадах.
Виходячи з того, що ст. 2 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» дисциплінарний проступок визначено як невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, а відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону службова дисципліна — дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, то згідно з ч. 2 ст. 5 даного закону, особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Разом із тим ч. 2 ст. 16 цього закону передбачає, що в разі проведення за фактом вчинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Тобто вказаними вимогами Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» жодним чином не визначено розмежування меж між дисциплінарного та адміністративною відповідальністю.
Такі висновки були зроблені судами, що визнавали працівників поліції винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого саме ч. 5 ст. 212-3 КУпАП (Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, в разі виявлення ознак цього адміністративного правопорушення в діях працівника поліції, голова, або уповноважений член регіональної ради адвокатів повинен скласти стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 212-3 КУпАП.
Скарги у відповідь і дії ВКДК адвокатури
П’ятого жовтня цього року мною було складено такий протокол стосовно начальника департаменту документального забезпечення Національної поліції України Р. Ю. Ковальова, який неправомірно відмовив адвокату в наданні інформації на адвокатський запит. Печерським районним судом м. Києва прийнято до провадження цей протокол, на даний час триває розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Не зважаючи на відсутність остаточного рішення суду в справі про адміністративне правопорушення, Ковальов Р.Ю. звернувся зі скаргами на мене (2 скарги) та на І. Рафальську (яка не має жодного відношення до складення особисто мною вищезазначеного протоколу) до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури, в яких просить притягнути нас до дисциплінарної відповідальності. Усі вказані скарги було скеровано головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури А. Дроздовим до КДКА Рівненської області, хоч ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні Правила адвокатської етики йому не дозволяють цього робити.
Щодо змісту і форми цих скарг
Окремої уваги заслуговує зміст та форма вказаних скарг, які не відповідають встановленим вимогам заяви (скарги) щодо неналежної поведінки адвоката (копії звернень надані редакції).
По-перше, підписант виказує неабияку обізнаність у профільному законодавстві щодо адвокатури, цитує рішення, положення, порядки та регламенти, прийняті Радою адвокатів України, розпорядження Голови Національної асоціації адвокатів України. Додає до своїх звернень їх копії, матеріали службової переписки із секретаріатом Національної асоціації адвокатів України. Мені недоречно висловлювати в цій статті власні припущення, але стиль та місце подання цих звернень, швидкий їх розподіл на КДКА іншого регіону наводять на думки, що ідея та авторство цих скарг не можуть належати чиновнику структурного підрозділу Національної поліції.
По друге, підписант звертається до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури як фізична особа, однак використовує бланк, печатку, Національної поліції, що прямо заборонено Інструкцією з діловодства НПУ та іншими актами. Навіть використовуються підлеглі, що друкують і прошивають звернення, прізвища яких, як виконавців, зазначено в самих зверненнях. Я не виключаю, що в діях Р. Ю. Ковальова, в даному випадку можуть міститись ознаки адміністративних правопорушень, передбачених статтями 172-7, 172-8, 184-1 КУпАП, однак це окрема тема.
По третє, підписант, наводячи міркування щодо того, що я не мав права складати стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення, стверджує, що в моїх діях, на його думку, вбачається «зловживання управлінсько-владними функціями адвоката». Пункт 4 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120 прямо вказує: визнання інших діянь (крім вищезазначених) дисциплінарним проступком адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за їх вчинення не допускається. Звичайно, підписантом не наведено будь-яких фактів, тверджень та мотивів з приводу того, що саме я порушив, або що саме не виконав у розумінні ч. 2 ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», більше того, поняття «управлінсько-владні функції адвоката» не містить ні цей закон, ні Правила адвокатської етики, ні будь-який інший акт законодавства.
Ці та інші доводи, що свідчать про відсутність підстав для порушення дисциплінарних справ було наведено мною та І. Рафальською до КДКА Рівненської області, яка 15 грудня цього року буде вирішувати питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно нас.
Післямова
Підсумовуючи, хочу заявити, що не вбачаю у своїх діях та діях І. Рафальської наявності будь-яких ознак дисциплінарного проступку адвоката. Мені не соромно перед будь-яким адвокатом, права якого я захищав і захищатиму, як і не соромно за двічі висловлену довіру адвокатської спільноти Києва. Обираючись для цього, я усвідомлював, що наслідки моєї діяльності можуть бути, в тому числі, негативними і для мене самого. Тому я позбавлений ілюзій щодо неможливості ухвалення кваліфікаційно-дисциплінарною комісією негативних рішень як стосовно мене, так і стосовно І. Рафальської. Але усвідомлення свої правоти та відсутність докорів колег щодо самовідданості, позбавляють мене почуття страху за себе особисто, хоч притягнення нас до дисциплінарної відповідальності з надуманих, вигаданих підстав може покласти початок створенню вкрай небезпечних прецедентів для адвокатури в цілому в аспекті того, що ми самі, в угоду іншим, готові переслідувати і карати тих, хто нас захищає….
Ігор Іванов, член Ради адвокатів м. Києва, адвокат, спеціально для ЮВУ
Від редакції: ЮВУ всі останні роки багато уваги приділяла діяльності адвокатури, її проблемам і здобуткам. Тож публікуючи цю статтю, ми плануємо і в подальшому відслідковувати дану ситуацію. Особливо нас цікавитиме рішення КДКА Рівненської області. Чи захистить комісія адвокатів?
Джерело: ЮВУ
Коментарі
Loading…