Законодавство про фермерські господарства: потрібне перезавантаження

опублікував admin 07.11.2016, 10:15 3.2k переглядів 0 Голосів

Внаслідок різних причин економічного та політичного характеру протягом останніх років в Україні спостерігається негативна тенденція до скорочення кількості фермерських господарств. Так, станом на 1 січня 2015 р. кількість таких господарств в країні зменшилася на 104,8 тис. (Кількість фермерських господарств в Україні скорочується // Агробізнес сьогодні. – 2015. – 27 березня. – [Електронний ресурс]. – http://www. agro-business.com.ua/agrobusiness/events/2856-kilkist-fermerskykhgospodarstvv-ukraiini-skorochuietsia.html). Не в останню чергу такі тенденції обумовлені недоліками чинного законодавства України. З метою їх усунення 31 березня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств (Голос України. – 2016. – № 80. – 30 квітня), який набув чинності з 1 травня 2016 року.

Законодавчі новації

Починаючи з травня 2016 р. в Україні фермерські господарства можуть створюватися й діяти в двох організаційно-правових формах: а) як юридична особа або б) як фізична особапідприємець. Можливість ведення фермерського господарства без створення юридичної особи є позитивним моментом змін аграрного законодавства внаслідок істотного спрощення як процесу реєстрації, так і діяльності фізичної особи-фермера. Зокрема, при реєстрації фермерського господарства в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця не потрібен Статут, оскільки змінами до Закону «Про фермерське господарство» передбачено, що лише фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі статуту.

При цьому необхідно враховувати, що на функціонування фермерського господарства в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця поширюються норми глави 5 «Фізична особа-підприємець» Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Так, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, визначеному Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року. На відміну від фермерського господарства, яке створюється як юридична особа й несе відповідальність за своїми зобов’язаннями належним йому майном (складеним капіталом), фермер – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Якщо фермер-підприємець перебуває в шлюбі, то він відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна (ст. 52 Цивільного кодексу України).

Порядок накладення стягнення на майно фізичної особипідприємця врегульований ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, згідно якої виконавець звертає стягнення на кошти боржника, що перебувають у касах або інших сховищах боржника, у банках або інших фінансових установах. У разі відсутності в боржника коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно. У разі, якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві. Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, визначений у додатку до Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, стягнення не може бути звернено на майно, що належить боржникові — фізичній особі на праві власності або є його часткою в спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні. У цьому переліку, зокрема, використовувані для цілей, не пов’язаних із провадженням підприємницької діяльності, племінна, молочна й робоча худоба (по одній одиниці), кролики (дві пари), птиця (п’ять штук), корми, необхідні для їхнього утримання до вигону на пасовища; насіння, необхідне для чергового посіву, та незібраний урожай – в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення); сільськогосподарський інвентар – в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством тощо.

Сімейне фермерське господарство

Законом «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 31 березня 2016 р. введено в законодавчу термінологію поняття «сімейного фермерського господарства». Статус сімейного фермерського господарства може мати фермерське господарство будь-якої організаційно-правової форми, але за наступних умов: а) використання при здійсненні господарської діяльності праці виключно членів такого господарства – членів однієї сім’ї. При цьому залучення сімейним фермерським господарством інших громадян може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов’язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок; б) головою сімейного фермерського господарства може бути лише член цієї сім’ї.

Відповідно до оновленої редакції ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, матиме статус сімейного фермерського господарства, якщо в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім’ї відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України. Фермерське господарство без статусу юридичної особи визнається сімейним фермерським господарством за умови використання праці членів такого господарства, якими є виключно фізична особа-підприємець та члени її сім’ї відповідно до ст. 3 зазначеного вище Кодексу. У ст. 3 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. вказано, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків й тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Отже, членами сімейних фермерських господарств можуть бути фізичні особи, які досягли 14 річного віку, проживають спільно та пов’язані спільним побутом, мають не тільки фактичну можливість працювати у фермерському господарстві, але така їхня праця повинна бути основною.

Набуття суб’єктом аграрного господарювання правового статусу сімейного фермерського господарства надає йому право на отримання додаткової державної підтримки. Так, згідно із ч. 5 ст. 9 Закону України «Про фермерське господарство» фермерським господарствам зі статусом сімейних фермерських господарств надається додаткова державна підтримка в порядку, передбаченому Законом «Про державну підтримку сільського господарства України». Проте аналіз вказаного закону від 24 червня 2004 р. станом на липень 2016 р. засвідчив, що жодних змін щодо особливої державної підтримки сімейних фермерських господарств до нього внесено не було, що робить декларативними відповідні приписи ст. 9 Закону України «Про фермерське господарство».

Законом «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств» передбачено спеціальний порядок створення та діяльності сімейного фермерського господарства без набуття статусу юридичної особи. Зокрема, аналізуючи приписи нової ст. 8-1 Закону України «Про фермерське господарство», можна визначити наступні особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи:

а) організовується фізичною особою-підприємцем самостійно або спільно з членами її сім’ї;

б) правовою основою створення такого господарства є договір про створення сімейного фермерського господарства, який укладається членами однієї сім’ї в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Умови договору про створення сімейного фермерського господарства визначають: найменування, місцезнаходження (адресу) господарства, мету та види його діяльності; порядок прийняття рішень та координації спільної діяльності членів господарства; правовий режим спільного майна членів господарства; порядок покриття витрат та розподілу результатів (прибутку або збитків) діяльності господарства між його членами; порядок вступу до господарства та виходу з нього; трудові відносини членів господарства, інші положення, що не суперечать чинному законодавству;

в) головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи є член сім’ї, зареєстрований як фізична особа-підприємець і визначений договором про створення сімейного фермерського господарства;

г) від імені сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи має право виступати голова цього господарства або уповноважений ним один із членів господарства;

д) статут при створенні сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи не потрібен.

Тлумачення приписів зазначеної вище статті 8-1 Закону України «Про фермерське господарство» свідчить, що сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи створюється в два етапи: 1) державна реєстрація фізичної особи-підприємця відповідно до положень спеціального Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»; 2) створення сімейного фермерського господарства шляхом укладення договору про створення сімейного фермерського господарства між фізичною особою-підприємцем та членами його сім’ї із обов’язковим нотаріальним посвідченням такого договору.

Проблемні питання (колізії правових норм)

Закріплення в аграрному законодавстві України можливості функціонування фермерських господарств без створення юридичної особи має й ряд негативних наслідків, насамперед появу юридичних дефектів у формі колізії правових норм. Такі юридичні дефекти викликані порушенням вимог законодавчої техніки при прийнятті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств», оскільки його «Прикінцеві положення» не містять жодних приписів щодо внесення змін та доповнень до інших законів, які регулюють правовий статус фермерських господарств, а лише зобов’язують Кабінет Міністрів України привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим законом, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації, а також забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із вказаним законом.

При застосуванні оновленого Закону України «Про фермерське господарство» постає питання щодо того, які статті Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22 грудня 2011 року регулюватимуть банкрутство фермерського господарства, створеного в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця – ст. 90-92 (визначають особливості правового регулювання банкрутства фізичної особи-підприємця), чи ст. 93 (закріплює специфіку банкрутства фермерського господарства в організаційно-правовій формі юридичної особи). Аналіз вказаних приписів та застосування колізійного правоположення щодо пріоритетності спеціальної норми над загальною дають змогу зробити висновок про необхідність застосування ст. 93 «Особливості банкрутства фермерського господарства», оскільки вона: а) встановлює особливий порядок банкрутства специфічної організаційно-правової форми суб’єкта господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва – фермерського господарства; б) дозволяє врахувати специфіку сільськогосподарського виробництва, зокрема його сезонність, при визначенні строків санації тощо; в) закріплює особливий порядок накладення стягнення на земельну ділянку та майно для ведення фермерського господарства; г) виходить із сімейного характеру фермерського господарства, що виявляється в необхідності отримання згоди всіх членів такого господарства на ініціювання справи про банкрутство головою фермерського господарства.

Разом із тим необхідно звернути увагу, що в ст. 93 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не враховано специфіки правового режиму майна фермерського господарства, що створюється у організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця. Тому до внесення змін до вказаної статті при визначенні складу і обсягу майна, на яке може бути накладено стягнення у випадку банкрутства фізичної особифермера, необхідно застосовувати приписи статей 90-92 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Створення фермерських господарств в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця позбавляє їх можливості перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності як платників четвертої групи, які сплачують єдиний податок з одного гектара сільськогосподарських угідь та/ або земель водного фонду. Адже відповідно до ст. 291 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. четвертою групою платників єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності визнаються сільськогосподарські товаровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. При цьому сільськогосподарським товаровиробником є виключно юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (п. 14.1.235 Податкового кодексу України). Водночас сімейні фермерські господарства можуть претендувати на сплату єдиного податку як платники третьої групи – фізичні особипідприємці, які не використовують працю найманих осіб.

Позитивні аспекти

Позитивним аспектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств» є збільшення диспозитивності в регулюванні земельних відносин при створенні фермерських господарств. На відміну від попередньої редакції ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», яка передбачала можливість створення такого господарства громадянами «на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства», з травня 2016 р. заснування фермерського господарства є можливим на земельних ділянках, наданих громадянам у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства. Такі зміни матимуть безумовно позитивний вплив на створення та діяльність фермерських господарств в Україні.

У травні 2016 року із Закону України «Про фермерське господарство» вилучено приписи, які передбачали особливий порядок набуття прав на землю для ведення фермерського господарства із земель державної та комунальної власності. Так, відповідно до оновленої редакції ст. 7 «Надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної та комунальної власності» Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Викладення зазначеної статті в новій редакції дозволило мінімізувати такий дефект правового регулювання як дублювання правових приписів щодо використання земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Водночас у Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. відсутні окремі приписи, які були закріплені в попередній редакції ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» і які забезпечували більш сприятливий режим використання земель для ведення фермерського господарства, а саме:

1) проект відведення земельних ділянок розроблявся за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств;

2) у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування в наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішувалося судом. Рішення суду про задоволення позову було підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчував право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводилося після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем;

3) земельні ділянки надавалися громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств» викладено в новій редакції також ст. 8 «Державна реєстрація фермерського господарства» Закону України «Про фермерське господарство», відповідно до якої фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою. Тобто однією з основних умов державної реєстрації фермерського господарства законодавчо визнано набуття засновниками такого господарства прав на землю. Аналіз вказаного припису дає підстави для висновку про існування істотних технікоюридичних та логіко-структурних дефектів, а саме: 1) в новій редакції статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» не конкретизується, права на які земельні ділянки мають бути у засновників фермерського господарства – лише на землі сільськогосподарського призначення; чи на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства; чи на земельні ділянки будь-якої категорії земель; 2) в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в редакції від 26 листопада 2015 р., на відміну від його попередніх редакцій, відсутні будь-які приписи, які б визначали особливості державної реєстрації фермерських господарств та встановлювали б обов’язок подавати документи про права на земельні ділянки засновників таких господарств. Таким чином, положення нової редакції ст. 8 «Державна реєстрація фермерського господарства» Закону України «Про фермерське господарство» мають декларативний характер та не несуть будь-якого змістовного навантаження.

Замість висновку

В якості підсумку можна зазначити, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 31 березня 2016 р. має безумовно прогресивні ідеї, спрямовані на: а) розширення меж диспозитивності в регулюванні правового становища фермерських господарств шляхом забезпечення можливості їх створення в організаційно-правовій формі юридичної особи чи фізичної особи-підприємця; б) спрощення порядку державної реєстрації фермерського господарства без створення юридичної особи; в) запровадження сімейних фермерських господарств, яким надано право на особливу державну підтримку; г) створення фермерських господарств як на земельних ділянках для ведення фермерського господарства, так і на земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва; д) усунення окремих дефектів правового регулювання створення та діяльності фермерського господарств. Водночас недотримання вимог законодавчої техніки при внесенні змін та доповнень до Закону України «Про фермерське господарство» призвело до появи нових юридичних дефектів, що можуть викликати проблеми при застосуванні його приписів на практиці.

Тетяна КОВАЛЕНКО,
доктор юридичних наук,
доцент, професор кафедри земельного
та аграрного права юридичного факультету
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка