КПК УКРАЇНИ: ОГЛЯД НОВІТНІХ ЗМІН ТА ДОПОВНЕНЬ

25 серпня 2022 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану» від 27 липня 2022 року № 2462-IX (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2462-20#Text ), яким внесені істотні зміни та доповнення до КПК України. Частина з них торкається давно наболілих та проблемних питань кримінального провадження, інша – є продовженням оперативних змін до «воєнного» розділу КПК України (Розділ IX-1. Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану).

Отже, основними змінами та доповненнями є наступні.

1. КПК України уточнив підставу та порядок закриття кримінального провадження стосовно померлого, у тому числі не тільки підозрюваного чи обвинуваченого, а й особи, стосовно якої зібрані, на думку сторони обвинувачення, достатні дані для повідомлення про підозру, проте, особа померла до повідомлення її про підозру. Відповідно, уточнено підставу закриття кримінального провадження: помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України).

2. Порядок закриття провадження у досудовому розслідуванні такий: постанову про закриття кримінального провадження приймає прокурор. При цьому прокурор до винесення постанови про закриття кримінального провадження направляє одному з близьких родичів або члену сім’ї, коло яких визначено ст. 3 КПК України, та/або захиснику померлого письмове повідомлення про можливість закриття кримінального провадження у зв’язку із смертю підозрюваного, особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, із роз’ясненням права заявити клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження; відповідно, у раз відсутності згоди провадження не може бути закрито.

3. У аспекті закриття кримінального провадження судом, зазначено, що ухвала про закриття кримінального провадження постановляється судом; при цьому суд до постановлення ухвали про закриття кримінального провадження направляє у порядку, передбаченому КПК України для вручення повідомлень, одному з близьких родичів або члену сім’ї, коло яких визначено ст. 3 КПК України, та/або захиснику обвинуваченого копію клопотання прокурора про закриття кримінального провадження із роз’ясненням права заявити клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження. Кримінальне провадження закривається, якщо у 10-денний строк не надійшло клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження. Клопотання розглядається прокурором за правилами ст. 220 КПК України.

4. Внесено зміни до кола учасників кримінального провадження, зважаючи на запровадження вищенаведеного механізму. Пунктом 27 ст. 3 КПК України визначено, що особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, – це фізична особа, яка не набула статусу підозрюваного, обвинуваченого у зв’язку з її смертю, але стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно, уточнено перелік учасників, які відносяться до сторін кримінального провадження, а ст. 42 КПК України доповнено положеннями: «Особою, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, є фізична особа, стосовно якої за результатами проведеного досудового розслідування настав випадок та існують підстави, передбачені частиною першою статті 276 цього Кодексу для повідомлення про підозру, але якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, не повідомлено про підозру через її смерть».

5. З урахуванням уточнення переліку учасників кримінального провадження у новій редакції викладено визначення поняття захисника у ч. 1 ст. 45 КПК України: «1. Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію)».

6. Істотно змінено правила проведення освідування. До суб’єктів проведення додано дізнавача. Натепер освідування може проводитись для виявлення не лише на тілі, а й на одязі, в якому перебуває підозрюваний, потерпілий, свідок, слідів кримінального правопорушення та їх вилучення. Перед початком освідування особі пропонується добровільно пройти освідування на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора, а в разі її відмови освідування здійснюється примусово виключно на підставі постанови прокурора. У разі необхідності освідування здійснюється за участю судово-медичного експерта, лікаря або спеціаліста (у попередній редакції не передбачалась постанова дізнавача або слідчого як підстава освідування, та не вказувалося на участь спеціаліста). Змінами прямо передбачено, що застосування примусу допускається лише у межах, необхідних для досягнення мети освідування. Крім того, якщо у попередній редакції указувалося, що копія протоколу освідування надається особі, освідування якої проводилося примусово, то натепер таких обмежень немає і копія протоколу надається особі, освідування якої здійснювалося.

7. В умовах воєнного стану натепер письмовий дозвіл на видачу трупа видається прокурором або слідчим після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причин смерті.

8. У статті 615 КПК України істотно змінено перелік повноважень, які може здійснювати керівник органу прокуратури, якщо відсутня об’єктивна можливість виконання слідчим суддею повноважень: залишись повноваження, передбачені статтями 140 (привід), 163 (тимчасовий доступ до речей і документів), 164 тимчасовий доступ до речей і документів, 170 (арешт майна), 173 (арешт майна), 206 (обов’язки слідчого судді щодо захисту прав людини), 219 (продовження строків досудового розслідування), 232 (проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції), 233 (проникнення до житла чи іншого володіння особи), 234 (обшук), 235 (обшук), 245-248 (негласні слідчі (розшукові) дії), 250 (розгляд клопотання після початку негласної слідчої (розшукової) дії без ухвали слідчого судді) та 294 (продовження строків досудового розслідування) КПК України. З’явилася норма, що рішення керівника органу прокуратури приймається у формі постанови та має містити обґрунтування правомірності здійснення ним повноважень слідчого судді. Як видно, вже немає для керівника органу прокуратури повноважень, передбачених статтями 186, 187, 189, 190 КПК України, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-115, 121, 127, 146, 146-1, 147, 152-156-1, 185, 186, 187, 189-191, 201, 255-255-2, 258-258-5, 260-263-1, 294, 348, 349, 365, 377-379, 402-444 Кримінального кодексу України, а у виняткових випадках також у вчиненні інших тяжких чи особливо тяжких злочинів, якщо затримка в обранні запобіжного заходу може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі особи, яка підозрюється у вчиненні такого злочину. Рішення керівника органу прокуратури приймається у формі постанови та має містити обґрунтування правомірності здійснення ним повноважень слідчого судді.

9. Уточнено і порядок затримання. Якщо наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені статтею 208 КПК України, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, – уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати строк, визначений статтею 211 КПК України. Якщо відсутня об’єктивна можливість доставити затриману особу до слідчого судді, суду у цей 72 годинний строк, розгляд клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу здійснюється із застосуванням доступних технічних засобів відеозв’язку з метою забезпечення дистанційної участі затриманої особи. Якщо ж затриману особу неможливо доставити до слідчого судді, суду у 72 годинний строк для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу або забезпечити її дистанційну участь під час розгляду відповідного клопотання, така особа негайно звільняється.

10. Змінено механізм здійснення судового контролю стосовно скарг: скарги на будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, слідчого, прийняті або вчинені ним на виконання повноважень, визначених ст. 615 КПК України, можуть бути подані до суду. Їх розгляд здійснює слідчий суддя того суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством. Вже немає посилання на суд, в межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

11. Скорочено 72 годинний строк в умовах воєнного стану повідомлення про підозру, який був застосовний разі наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють вручення затриманій особі письмового повідомлення про підозру у строки, встановлені статтею 278 КПК України, натепер це 48 годинний строк. І у разі невручення повідомлення про підозру у 48 годинний строк з моменту затримання, особа підлягає негайному звільненню.

12. Змінено і підсудність кримінальних проваджень, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством. У попередній редакції передбачалося, що ці документи скеровуються та розглядаються судами, в межах територіальної юрисдикції яких закінчено досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – найбільш територіально наближеним до нього судом, що може здійснювати правосуддя, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.

13. Новелою є і правило, що «в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов’язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення».

Як видно, цими змінами та доповненнями було відновлено ряд процесуальних гарантій для підозрюваного, зокрема, щодо забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, а також повідомлення про підозру. Проте, є і норми, стосовно яких є зауваження, що можуть бути підґрунтям для їх удосконалення.

Огляд змін законодавства здійснила Ірина Гловюк, адвокат, д.ю.н., професор, заслужений юрист України.