Німецький цвях у кришку труни атомної енергетики!

На тлі жорсткої енергетичної кризи влада Німеччини напередодні нового 2022 р. зупинила три з шести працюючих АЕС — у Баварії, Нижній Саксонії та Шлезвіг-Гольштейні. Поповнивши таким чином клуб європейських країн-відмовників від ядерної енергетики, куди входять Італія та Австрія, які першими зупинили свої атомні станції, Бельгія, Швеція та Швейцарія, які продовжують їх виводити. Сюди ж можна приплюсувати також Іспанію, де закриття АЕС почнуться з 2023 р. Як кажуть, лихо біда почало. Відключення «залишків» АЕС також належить до глобального німецького плану поетапної відмови від ядерної енергетики.

За всю історію існування «мирного» атома в Німеччині працювали (три ще продовжують) понад два десятки АЕС, а також кілька дослідницьких реакторів. З 1957 р. по 2004 рік у країні було запущено близько 110 ядерних установок. У свої найкращі часи німецька атомна енергетика виробляла до 30% усієї електрики — це більше в порівнянні з нинішнім ядерним ренесансом у Росії, а також вище за показник у США.

Навіть радянський Чорнобиль, що трапився у квітні 1986 р., запилив радіоактивним цезієм і стронцієм усю Європу, не зміг похитнути рішучість німців продовжувати експлуатувати АЕС. Більше того — у вересні 2010 р. влада Німеччини ухвалила рішення про продовження термінів експлуатації атомних станцій ще на 12 років. Але із цим погодилися не всі. Деякі регіони звернулися до суду, вважаючи, що фізику реактора небезпечно замінювати побутовою доцільністю.

За кілька місяців сталася ядерна аварія в Японії на АЕС «Фукусіма-1». Тоді ця подія привела до тями багатьох (щоправда, не всіх), і буквально вже через два дні після неї уряд Німеччини прийняв постанову про тимчасову (на три місяці) скасування продовження дії атомних електростанцій. Зауважу, що до японської аварії в країні експлуатувалося 12 АЕС (17 енергоблоків), а також вісім дослідницьких реакторів. Більше того, було ухвалено рішення про негайне відключення семи найстаріших німецьких АЕС під час мораторію.

А вже на початку липня 2011 р. уряд Ангели Меркель виступив із ініціативою про відмову протягом 11 років від ядерної енергетики назавжди. На цей момент у країні залишалися дев’ять працюючих енергоблоків АЕС, які за планом поетапного їх відключення планувалося закрити до кінця 2022 р. Бундестаг підтримав це воістину революційне рішення переважною більшістю — «за» проголосували 513 депутатів із 600. Тільки партія «лівих» виступила проти.

Тоді ж канцлер Ангела Меркель заявила, що відмова від ядерної енергетики та перехід на відновлювані джерела енергії дасть Німеччині преференції: «Ми можемо стати першою великою індустріальною нацією, яка може досягти переходу у напрямку ефективної та відновлюваної енергії з усіма можливостями, що з’являться для експорту, розробки нових технологій та появи нових робочих місць». Цікаво, що тоді ж Меркель як аргумент за нову парадигму енергетичного розвитку Німеччини наводила безпорадність Японії перед ядерною катастрофою, незважаючи на її високі технології.

До речі, від часу аварії в Японії минуло вже більше десяти років, проте там все ще не можуть приборкати «мирний атом», досі зливаючи до Тихого океану тисячі тонн радіоактивної води. Але, на жаль, мало кого у світі це непокоїть.

Зазначу, що у Східній Німеччині, яка перебуває майже до кінця 1990 р. під «протекторатом» СРСР, теж працювали свої АЕС. Перша — малопотужна «Райнсберг» була закрита напередодні возз’єднання країни. Друга — «Грайфсвальд» спочатку мала складатися з восьми радянських реакторів ВВЕР-440. Перші чотири були підключені до електромережі до 1979 р. Ще один запущений у 1989 р. на пробний термін, але не введений в експлуатацію. Два останні взагалі не були добудовані. Після об’єднання Німеччини всі АЕС східної її частини були визнані небезпечними та зупинені. Під роздачу потрапила також недобудована «Штендаль» із радянським реактором типу ВВЕР-1000.

Німецький план ліквідації атомної енергетики природно вписався у новий світовий енергетичний перехід. За даними Федерального статуправління, на початку 2020 р. (до пандемії) відновлювані джерела енергії забезпечили більше половини виробленої електрики. Передбачається, що до 2030 року 65% енергії в Німеччині даватимуть вітряні турбіни, сонячні батареї або біогазові установки.

Проте все це вершки. У проблемі зупинки АЕС є ще й невидимі для світу «корінці». Заглушити реактори безпечно – це теж своєрідне мистецтво. Але що ж далі?

Тут виникає ще одна безпрецедентна ситуація: майже одночасна зупинка, закриття та виведення (демонтаж) десятків реакторів. Вчені та експлуатаційники поки що напрацьовують досвід (так масово АЕС раніше не закривалися), щоб на цій фінальній стадії «приборкання» ядерної ланцюгової реакції не трапилося небезпечного інциденту.

Наприклад, доля приснопам’ятної Чорнобильської АЕС у новій концепції експертів-ядерників виглядає таким чином. За оцінками фахівців, від 80 до 100 років піде на процедуру довготривалої витримки реакторів. Потім 30-50 років продовжуватиметься робота з контуром багаторазової примусової циркуляції. І тільки після цього можна говорити про повномасштабне і остаточне її закриття, консервацію і, нарешті, демонтаж. Тобто, за найжорсткішими підрахунками, до перетворення ЧАЕС на «зелений лужок» пройде ще як мінімум 110 і як максимум — 150 років. Процес неможливо форсувати — фізика реактора не змінюється за бажанням політиків.

При цьому йдеться не про пошкоджені чорнобильські блоки та реактори з розплавленою зоною, а про працюючі у штатному режимі і потім зупинені. Складність моменту полягає в тому, що таких прецедентів у світовій ядерній енергетиці майже немає. Так, у світі є зупинені реактори, але тільки одиниці з них — остаточно демонтовані переважно науково-дослідні.

Все це повною мірою стосується і майбутнього європейських реакторів, що виробили свій ресурс. За даними міжнародної організації Greenpeace за 2016 р., із 151 діючого в Європі реактора (не включаючи Росію) 67 працюють уже понад 30 років, 25 — понад 35 і сім із них — понад 40 років. Тобто виходить, що 44% європейських реакторів мають «вік» понад 30, а середній — 29 років. При цьому їх технічна експлуатація розрахована в діапазоні від 30 до 40 років.

Крім того, виникає ще одне питання: куди і як утилізувати застарілі ядерні блоки? Що робити з пристанційними сховищами для ядерного палива, що відпрацювало, часто вже переповненими, і з їх «добром»? (Поки що десятки тонн, як не крути, а ядерну «бруд» європейці роками перекидають у Росію, до Сибіру, ​​при цьому країна ще й платить за неї. (Про це я писала  тут  і  тут ).

Людство поки що так і не знайшло оптимальної відповіді на всі важкі питання, пов’язані з небезпеками ядерної енергетики, продовжуючи при цьому множити АЕС. (Лідером у цій гонці виступає «Росатом».) Притому, що вже десятки років ядерники не в змозі впоратися з двома своїми катастрофами — на Чорнобильській та Фукусімській АЕС, загадивши планету та океан на тисячоліття вперед. Тому що всі ці відкладені проблеми для майбутніх поколінь тьмяніють перед мільярдним профітом ядерних компаній — робити гроші тут і зараз. Проте немає сумніву, що закриття всіх німецьких АЕС стане значним цвяхом у кришку труни світової атомної енергетики.

Алла Ярошинська

/ Коментар:
Спасибі Аллі Ярошинській, яка розповідає про всі проблеми зі “мирним атомом”. 
На зорі атомної енергетики нам вселяли, що це технічний прогрес, який абсолютно безпечний.
Нарешті – настав час тверезої оцінки цього прогресу в лапках.

Джерело: https://newrezume.org/news/2022-02-02-46589