in

Витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв’язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна

?Постанова КЦС ВС від 20.07.2022 № 442/2640/20 (61-16128св21):
?‍⚖️Суддя-доповідач: Фаловська І. М.
✔️✔️Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв’язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року Обслуговуючий кооператив «Правоохоронник» (далі – ОК «Правоохоронник») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – реєстратор Солонської сільської ради Дрогобицького району, про витребування нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОК «Правоохоронник» у відповідності до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, від 02 червня 2017 року за № ДО-2-8410/ф та Сертифіката серії ЛВ № 162190701184 від 12 березня 2019 року закінчив будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 . 27 березня 2020 року головою ОК «Правоохоронник» отримано інформацію про те, що ОСОБА_2 , який на сьогодні є асоційованим членом ОК «Правоохоронник», ймовірно, є власником квартири АДРЕСА_2 вказаної новобудови. Ця інформація отримана у процесі здійснення слідчих дій працівниками поліції Дрогобицького відділу поліції, які прибули до багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , за викликом ОК «Правоохоронник» за фактом незаконного проникнення ОСОБА_2 у вказану квартиру, яка належить позивачу, самовільної заміни у вхідних дверях цієї квартири замка та крадіжки із квартири двохфункційного котла опалення та комплекту батарей опалення. Оскільки за ОСОБА_2 не закріплено жодної квартири, він не сплачував жодних пайових внесків, а позивач не видавав йому жодних документів для реєстрації права власності, виникла необхідність перевірити отриману інформацію.
Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру 19 березня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_2 , а 24 березня 2020 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири продав її ОСОБА_1 . Зазначені незаконні дії призвели до того, що позивач втратив законне право на користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна.
Враховуючи викладене, ОК «Правоохоронник» просив суд витребувати квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, у добросовісного набувача ОСОБА_1 , повернути у власність ОК «Правоохоронник» та відновити квартиру до становища, яке існувало до порушення прав, шляхом скасування її державної реєстрації.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи ОК «Правоохоронник» у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , які б були справедливими та співмірними із втручанням у право власності відповідача як добросовісного набувача. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих державному реєстратору для державної реєстрації прав, покладається на заявника. Дії державного реєстратора не оскаржено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 на законних підставах.
Встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ОК «Правоохоронник» не з його волі, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову про витребування нерухомого майна від останнього набувача. Доводи заявника підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підставними.
Вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 2060150746106, є також обґрунтованою.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Держава забезпечує рівний захист усіх суб?єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов?язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов?язку заінтересована особа має право пред?явити позов про витребування цього майна.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
✔️Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв?язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Так, у цій справі позивач стверджував, що за ОСОБА_2 не закріплено жодної квартири, він не сплачував жодних пайових внесків, а позивач не видавав йому жодних документів для реєстрації права власності на спірну квартиру, проте 19 березня 2020 року вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , після чого останній 24 березня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу квартири продав спірну квартиру ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції встановив, що для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 надав державному реєстратору документи, визначені чинним законодавством, а саме: довідку ОК «Правоохоронник» від 10 січня 2020 року № 64 про членство ОСОБА_2 в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно. Зазначена довідка не була змінена, скасована чи оскаржена, не визнана підробленою.
Відповідно до пунктів 2.1, 4.1, 4.2, 6.2 Статуту ОК «Правоохоронник», затвердженого загальними зборами засновників ОК «Правоохоронник» 25 лютого 2016 року, кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирних жилих будинків за власні кошти кооперативу. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори засновників кооперативу. Справами кооперативу управляють збори засновників, а в період між зборами – голова кооперативу. До компетенції загальних зборів засновників кооперативу належить, в тому числі, прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу.
Згідно з протоколом № 4 зборів засновників ОК «Правоохоронник» від 25 лютого 2016 року ОСОБА_2 передано 75 кв. м житла у новозбудованому будинку на АДРЕСА_5 .
Зазначений протокол зборів засновників не суперечить статуту ОК «Правоохоронник» та свідчить про те, що воля позивача на вибуття спірного нерухомого майна була висловлена кооперативом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки спірна квартира належить ОК «Правоохоронник» й вибула з володіння не з його волі, тому наявні підстави для витребування цього майна від останнього набувача.
При цьому, апеляційний суд не встановлював обставин, які б могли свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 , його добросовісність не поставив під сумнів.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка є частиною національного законодавства України.
✔️Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
✔️Подібний висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), на які посилається заявник.
✔️Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов про витребування майна не підлягає задоволенню. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_2 , тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі ( ОСОБА_2 ), що підтверджується наявністю довідки від 10 січня 2020 року № 64, яка не визнана фіктивною, та рішенням зборів засновників ОК «Правоохоронник» від 25 лютого 2016 року, яке не суперечить статуту.
Натомість суд апеляційної інстанції, не правильно дослідивши обставини справи, на викладене уваги не звернув та дійшов неправильного висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОК «Правоохоронник» не з його волі.
ОСОБА_1 , придбаваючи вищевказане майно, мав усі підстави вважати, що документи на підставі яких володів зазначеною квартирою ОСОБА_2 , є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_2 , відчужуючи йому нерухоме майно, має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Висновки апеляційного суду, що оскільки ОСОБА_2 не сплатив пайові внески, тому він не міг отримати у власність спірну квартиру, є неправильними, оскільки довідка ОК «Правоохоронник» від 10 січня 2020 року № 64 є належним доказом для реєстрації права власності на нерухоме майно, а підстави її видачі ґрунтуються на чинному рішенні зборів засновників кооперативу.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
✔️З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пропорційним буде залишити спірну квартиру у власності відповідача, а позивач повинен пред`явити претензії голові кооперативу, якщо останній невірно трактував рішення зборів засновників кооперативу та безпідставно видав ОСОБА_2 довідку.
За викладених обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витребування у ОСОБА_1 (добросовісного набувача) спірної квартири не буде пропорційним, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, є обґрунтованими.
Отже Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Торгівля, сфера торгівлі, торговельна діяльність, роздрібна та оптова торгівля: зміст та відмінності понять

Заміна судом сторони справи на підставі правонаступництва