Суд зобов’язав Нафтогаз не приховувати тексти міжнародних контрактів

15 січня 2020 року дислокований у Львові Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою відхилив скаргу НАК «Нафтогаз України» і залишив без змін рішення суду першої інстанції надати позивачеві копії всіх без винятку контрактів, на підставі яких в Україну протягом 1992–2019 років постачався природний газ.

У ролі позивача виступив мешканець Тернопільської області Степан Вивюрка, який називає себе керівником громадської організації, що об’єднує жертв корупції, і з різних приводів регулярно судиться з різними органами влади. В тому числі з найвищими. При цьому іноді виграє, іноді ні, тож за сучасними мірками – дивак та й годі, але без таких людей у нашому світі жилося б надто нудно. Втім, у даному випадку більш цікавою виглядає реакція суду на поведінку Нафтогазу, котрий у своєму пихато-зверхньому ставленні до людей зовсім, як то кажуть, страх загубив.

Отже, в лютому 2019 року цей чоловік направив до Кабінету Міністрів інформаційний запит, у якому висловлював стурбованість незрозумілими принципами формування цін на газ для споживачів і для того, аби підтвердити або розвіяти свої підозри, просив надіслати йому завірені копії всіх газових контрактів з усіма додатками до кожного з них. Звідти йому надійшла відповідь про те, що в розпорядженні Кабміну цих документів немає, а тому його запит перенаправляється іншим установам, у яких вони можуть бути, зокрема Міністерству енергетики та вугільної промисловості і Нафтогазу, які й мають надати йому обгрунтовану відповідь згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації».

З Міненерго надійшла відповідь, що воно таких контрактів ні з ким не укладало, а тому не є розпорядником запитуваної інформації. Разом з тим дане відомство запропонувало увазі позивача інформацію, яка була в його розпорядженні, а саме умови, на підставі яких в Україну постачався газ з Російської Федерації та країн Центральної Азії різними господарюючими суб`єктами, в тому числі й Нафтогазом.

А от відповіддю з боку Нафтогазу була глуха мовчанка: як потім написали судді в мотивувальній частині свого рішення, отримавши від Кабінету Міністрів України перенаправлений запит, компанія його не розглянула і жодної відповіді позивачу щодо нього не надала.

Спіймавши такого от облизня, пан Вивюрка написав до Тернопільського окружного адміністративного суду позовну заяву, в якій просив визнати протиправними дії уряду, Міненерго й Нафтогазу і зобов’язати їх усе ж таки надати запитувану інформацію. Крім того просив компенсувати завдану йому цією бездіяльністю моральну шкоду в сумі 57 мільйонів гривень, у зв’язку з чим до трьох названих відповідачів додався ще й четвертий в особі Державної казначейської служби України.

Рішення з цього приводу було прийняте судом 9 жовтня 2019 року. В ході судового розгляду претензії до Кабміну та Міненерго відпали, оскільки вони дійсно не були розпорядниками інформації, яку хотів отримати заявник, але при цьому зробили все, що від них залежало, аби надати йому вичерпну відповідь. А от розмова з Нафтогазом виявилася значно серйознішою. У відзиві на позов юристи компанії спробували замилити суддям очі й написали, що вона є суб`єктом господарської діяльності, тож, враховуючи положення закону України “Про міжнародні договори України”, не має права укладати будь-які міжнародні договори від імені України.

Проте судді не піддалися на цю спробу пустити справу хибним шляхом (який вів до Міністерства закордонних справ), а тому вони зазначили, що, судячи з пояснень, наданих Кабміном та Міненерго, Нафтогаз, безумовно, є розпорядником і володільцем інформації щодо газових контрактів, на підставі яких відбувалось постачання природного газу в Україну, оскільки керівники саме цієї компанії підписували такі договори. Враховуючи дану обставину, суд вирішив зобов’язати Нафтогаз надати позивачеві копії контрактів і додатків до них.

Що ж стосується 57 мільйонів гривень моральної шкоди, то в цій частині суд цілком очікувано відмовив: визнавши, що пан Вивюрко став жертвою протиправної поведінки Нафтогазу, судді слушно зазначили, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

В апеляційній скарзі Нафтогаз навів чимало доводів щодо необхідності скасувати рішення Тернопільського ОАС і ухвалити нове, яким повністю відмовити позивачеві в задоволенні його вимог, але на увагу заслуговує лише той із них, у якому йшлося про те, що інформація про контракти належить до категорії інформації з обмеженим доступом, яка не завжди може бути надана будь-кому, хто забажає з нею ознайомитися. Такі випадки, до речі, передбачені статтями 6 і 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проте Шостий ААС вирішив, що позивач попри це має право отримати копії нафтогазівських контрактів, і залишив рішення Тернопільського ОАС без змін.

Юрій Котнюк