Чому Європейський суд з прав людини залишається ключовим органом правосуддя для України

Чому Європейський суд з прав людини залишається ключовим органом правосуддя для України

Віталія Лебідь

АВТОР СТАТТІ

 

Незважаючи на систематичне невиконання Росією рішень ЄСПЛ, ми не можемо дозволити собі відмовитися від цього механізму притягнення до відповідальності.

 

Останній запит України до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з вимогою забезпечити дотримання Росією своїх зобов’язань щодо захисту прав людини, швидше за все, отримає відповідь, аналогічну відповіді на попередні звернення, тобто відмову від виконання.

Саме так протягом останніх восьми років війни систематично відповідала Росія.

ЄСПЛ, розташований у Страсбурзі, Франція – це судовий орган Ради Європи, створений для забезпечення дотримання державами-членами своїх зобов’язань за Європейською конвенцією з прав людини. Скарги можуть подаватися окремими особами або державами-членами, а прийняті ним рішення є обов’язковими для виконання.

Як до, так і після виключення Росії з Ради Європи 16 березня 2022 року Росія дотримувалась політики повного ігнорування своїх міжнародних зобов’язань за цією Конвенцією.

Я представляю інтереси жертв конфлікту в ЄСПЛ з 2014 року й особисто була свідком цієї непокори.

Утім, я б сказала, що ЄСПЛ залишається ключовим органом, за допомогою якого українське суспільство може домогтися справедливості на міжнародному рівні та притягнути Росію до відповідальності за масові порушення прав людини на території України з 2014 року.

Попри безліч перешкод, це шлях, яким можуть і повинні йти як громадяни, так і українська держава.

Дійсно, зовсім недавно Україна попросила суд рішуче відреагувати на рішення російських довірених осіб на сході України провести показовий судовий процес над українськими захисниками сталеливарного заводу «Азовсталь» за звинуваченням у військових злочинах.

Запит від 23 серпня полягав у вимозі зобов’язати Росію поважати права українських військовополонених відповідно до статей другої та третьої Європейської конвенції з прав людини, а саме: право на життя та заборону нелюдського та принижуючого гідність людини поводження. Київ також закликав суд забезпечити надання Росією інформації про українських військовополонених та умови їх утримання, а також медичну допомогу, якої вони потребують.

Це вже другий запит, який Україна надіслала ЄСПЛ після широкомасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Перший запит від 28 лютого 2022 року також був задоволений Судом, а саме: Суд зобов’язав Росію утриматися від військові атаки на цивільних осіб і негайно забезпечити безпеку медичних установ, персоналу та транспортних засобів швидкої допомоги. Згодом Суд розширив ці заходи та додав, що Росія повинна забезпечити безперешкодний доступ цивільного населення до безпечних шляхів евакуації, медичної допомоги, продовольства та іншої необхідної гуманітарної допомоги.

Хоча обидва запити були задоволені Судом і є обов’язковими до виконання для Росії, проте жодне з цих рішень Москва не виконала.

Це відповідає її моделі реагування, як у випадку з ігноруванням результатів десяти міждержавних позовів, які були подані Україною проти Росії з 2014 року. Наразі Суд об’єднав їх у п’ять справ, пов’язаних із різними періодами конфлікту та аспектами правопорушень.

Йдеться про анексію Криму, військові дії на сході України, напад на українських моряків у Керченській протоці 29 листопада 2018 року, вбивства опонентів Росії на своїй території та поза її межами й, нарешті, повномасштабне вторгнення 24 лютого.

Зі свого боку Росія також подала заяву проти України щодо ймовірного порушення прав жителів Донбасу та Криму. Зокрема, Росія заявила про вбивства, викрадення людей, примусове переселення та втручання в право на участь у голосуванні поряд із обмеженнями використання російської мови та відключенням Україною водопостачання Криму.

Росія також заявила про відповідальність України за смерть пасажирів рейсу MH17 Malaysia Airlines через не закриття свого повітряного простору.

Окрім міждержавних справ, компетенція ЄСПЛ поширюється і на тисячі заяв українців. Точна кількість таких поданих заяв наразі невідома, але за даними Суду станом на жовтень 2021 року на розгляді перебувало 8 764 індивідуальних заяв щодо подій на сході України та в Криму. З огляду на події після повномасштабного вторгнення 24 лютого можна припустити, що ця кількість значно зросте.

Відповідно до резолюції ЄСПЛ Суд буде розглядати заяви проти Росії щодо правопорушень, які мали місце до 16 вересня 2022 року, тобто протягом пів року після виключення Росії з Ради Європи.

Очевидно, що Суд зіштовхнеться із рядом складнощів у процесі розгляду справ щодо збройного конфлікту в Україні.

Очікується не тільки величезне навантаження через наплив індивідуальних заяв, а й виникнення «юридичних» питань щодо розгляду таких заяв, а саме: відмова участі Росії від участі, відсутність представника Росії серед виборного органу суддів з усіх держав-членів і невиконання Росією рішень, які будуть у майбутньому винесені ЄСПЛ.

Однак варто зазначити, що користі від відповідей Росії на такі запити не було зовсім, навіть коли вона їх надавала. Всі відповіді Росії щодо порушень прав людини на сході України можна було б звести до твердження, що Росія не є учасником конфлікту і що будь-які твердження про її причетність є українською пропагандою.

Наприклад, після повномасштабного вторгнення, але до виключення Росії з організації, в одній із справ щодо загрози цивільному населенню у Київській області, яку я супроводжувала, Росія надала відповідь на запит Суду, і основний зміст цієї відповіді зводився до опису порушень Україною прав жителів Донбасу як «виправдання початку військової операції».

Крім того, Росія стала єдиною державою-членом Ради Європи, яка на рівні закону закріпила право на невиконання рішень Суду.

Ще у 2015 році Росія постановила, що рішення, які, на її погляд, не відповідатимуть Конституції РФ, є підставою для невиконання. За статистикою Комітету Міністрів Ради Європи, на сьогодні Росія не виконала рішень у більш ніж 2000 справах, і це перше місце серед усіх держав-членів.

У червні цього року Росія пішла далі та прийняла зміни до законодавства щодо загальної відмови від виконання всіх рішень ЄСПЛ, які вступлять у силу після 15 березня 2022 року.

Цікаво, що оголошена дата – це не 16 березня 2022 року, коли Росія була виключена з Ради Європи, а радше попередній день, коли Росія начебто оголосила про свій вихід; мабуть, таким чином Росія намагається продемонструвати, що вона пішла сама.

Безумовно, такі законодавчі впровадження порушують Європейську конвенцію з прав людини, адже за статтею 46 держава зобов’язана виконати всі рішення, в яких вона є стороною.

З огляду на такі обставини, постає питання, а чи є тоді сенс звертатися із заявами до ЄСПЛ, якщо вони ігноруються Росією.

Я вважаю, що безумовно потрібно звертатися, не в останню чергу тому, що рішення ЄСПЛ матимуть важливе юридичне значення. Вони передбачають визнання відповідальності Росії за масові порушення прав людини на території України з 2014 року. Це встановлює важливі юридичні факти міжнародною судовою установою, рішення якої може бути враховано при розгляді справ іншими органами.

Крім того, навіть сам факт визнання порушення є складовим досягнення справедливості для жертв збройного конфлікту.

А обов’язок виконання рішень ЄСПЛ не має строків. Якщо  настануть позитивні зміни у політичному режимі Росії і вона в майбутньому виявить намір повернутися до складу Ради Європи, однією з умов повернення має бути виконання всіх рішень ЄСПЛ.

Процес може бути недосконалим і повним перешкод, але Україна повинна використовувати всі доступні їй шляхи до правосуддя.

Віталія Лебідь – юристка з питань стратегічних судових спорів Української Гельсінської спілки з прав людини.

Цю публікацію підготовлено в рамках проекту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і  справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).

 

Джерело: https://iwpr.net/global-voices/why-european-court-human-rights-remains-key-justice-ukraine