Чим замінити «незаконне збагачення»?

Визнання неконституційною статті 368-2 Кримінального кодексу щодо незаконного збагачення спричинило неабиякий резонанс у суспільстві. Особливо серед прихильників діяльності антикорупційних органів. Активісти і народні депутати висловлюють протести, пророкуючи жорсткі кроки з боку наших західних партнерів. Натомість в адвокатській спільноті схильні сприймати це рішення як позитивне. Але за умови, що норму буде переформульовано, а не повністю вичищено із законодавства.

У нинішньому вигляді у статті 368-2 було мало спільного зі справедливістю і нормами правової держави. Передусім, через категоричність і розмитість формулювань, а також через прямі суперечності з принципом презумпції невинуватості. Коли статтю вперше внесли до Кримінального кодексу в 2011-му році, вона була більш однозначною. По-перше, для порушення справи повинен був мати місце факт отримання незаконної вигоди. По-друге, цілком чітко вказувалось, що ця незаконна вигода не має стосуватися службової діяльності особи (те, що стосується — це хабар, тяжча стаття).

Після зміни влади формулювання змінювалися частково на вимогу часу і «революційної доцільності», частково із розрахунку, що «свої» під дію нової статті ніколи не потраплять.

У результаті з’явилась норма, відповідно до якої уже сам факт наявності «незрозумілого» майна є об’єктом розслідування. При цьому неможливість довести джерела походження автоматично роблять людину винною у скоєнні корупційного злочину із санкцією до 10 років позбавлення волі.

Можна припустити, що наявність такої статті дозволяла правоохоронним органам менше уваги приділяти реальним корупційним схемам і просто співставляти спосіб життя і доходи чиновників, влаштовуючи «показові» переслідування і роздуваючи статистику.

І дійсно, в багатьох випадках слідчим і детективам закидали за відкриття провадження по цій статті саме «невміння знайти реальний злочин».

Проте навряд чи можна говорити, що силовики цим надто зловживали: за 2015 — початок 2019 року в роботі у правоохоронців перебувало всього 80 проваджень за цією статтею. З них в 11 випадках було вручено підозри, 37 справ було закрито, значна кількість справ були публічними і на слуху.

За даними останнього звіту НАБУ, агентство розслідувало 50 справ за ст. 368-2, в медіа уже прозвучала цифра — 65 проваджень. В будь-якому випадку про масовість використання цієї статті — особливо у порівнянні із переслідуваннями за хабарництво — говорити не доводиться.

Відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу, відкриті провадження за ст. 368-2 доведеться закрити. Проте складно погодитися із твердженням активістів, що усі напрацювання антикорупційних органів в цьому напрямку «підуть коту під хвіст».

Адже саме розмитість формулювань статті дозволяє за бажання кваліфікувати одні й ті самі ознаки правопорушень і як ухилення від сплати податків, і як недостовірне декларування, шахрайство, фіктивне підприємництво, і зрештою — за наявності необхідних доказів — як хабарництво.

Тепер цю ваду можна обернути на перевагу. І робота детективів і слідчих буде полягати саме в пошуку таких «нових зачіпок» для тих чиновників- високопосадовців, які нібито «вийшли сухими з води» після рішення Конституційного суду.

Якою має стати нова норма?

Деякі політичні сили вже заявили, що готові ініціювати внесення до парламенту оновлених норм про «незаконне збагачення». Щоб відповідні статті відповідали міжнародній практиці, потрібно виконати кілька важливих умов.

По-перше, встановити чіткий обов’язок слідчих і прокуратури, а не самого фігуранта доводити незаконність збагачення, або наявність складу іншого злочину. При цьому відсутність доказів з боку підозрюваного не повинна автоматично робити його винним. Має бути чітко встановлено право на відмову від самовикриття, аналогічне праву не свідчити проти себе і проти своїх близьких.

По-друге, слід більш явно визначити, а які ж підстави збагачення ми вважаємо законними (наприклад, все майно, яке співвідноситься із легальними доходами), або описати чіткий перелік «незаконних» підстав.

На сьогоднішній день формулювання «не підтверджено доказами» несе великі ризики маніпуляцій з боку силовиків та інших зацікавлених осіб щодо притягнення до відповідальності під надуманими приводами. Особливо без прив’язки до доходів, коли незаконно набутим вважається все, на що немає умовного «чека», а не тільки те, на що не вистачало легальної зарплати.

По-третє, слід також передбачити і альтернативні — крім тюремного ув’язнення — способи покарання за незаконне збагачення, особливо, коли мова йде про невеликі розміри виявлених «незрозумілих» активів.

Пропорційний штраф у обсязі 10–30% від вартості активів (приблизна сума несплачених податків), застосований в обмеженому періоді часу, міг би зняти питання відповідальності за незначні порушення, за аналогією з принципом «нульової декларації» та інших способів легалізації капіталів.

Утім, з огляду на те, як «вдало» збігаються в часі деякі політичні рішення із резонансними медіа-подіями, та як в цілому загальмовуються процеси роботи антикорупційної інфраструктури останнім часом, очевидно, що питання поновлення цивілізованої норми про незаконне збагачення будуть вирішувати вже новий парламент і новий президент.

Анатолій Яровий, адвокат, керівний партнер АБ «Яровий і партнери»

Джерело: УП