Демократія – територіальний суверенітет: Індекс демократії 2022

Демократія – територіальний суверенітет: Індекс демократії 2022

Олена Стойко

Черговий звіт про стан демократії у світі – Індекс демократії за 2022 рік від The Economist вийшов з підзаголовком: «Демократія на передовій та битва за Україну» (Frontline democracy and the battle for Ukraine). Хоча у назву винесена Україна, набагато більше уваги приділено Росії та необхідності перегляду базових передумов для демократії.

У політичній сфері, за аналогією із ситуацією в економіці, дослідники фіксують стагнацію: середня оцінка демократії у світі залишалася майже незмінною – 5,29 бала з 10 можливих.  Іншими словами зі скасуванням пандемічних заходів, що супроводжувалися обмеженням прав і свобод індивідів у всьому світі, глобальний стан демократії лише дещо покращився. Хоча більшості країн вдалося добитися прогресу порівняно з у 2021 роком (75 порівняно з 47), але більше половини країн, які вимірюються індексом (92), або стагнували, або погіршили свій середній бал.

Перша десятка представлена переважно країнами Північної Європи: Норвегія, Нова Зеландія, Ісландія, Швеція, Фінляндія, Данія, Швейцарія, Ірландія, Нідерланди та Тайвань. Менше одного балу отримали Афганістан і М’янма. Серед країн Євросоюзу найгірша ситуація з демократією в Румунії (61 місце), Болгарії (57 місце, на 4 позиції нижче) та Угорщині (56 місце). При цьому на країни Західної Європи припадає більш ніж половина (14 з 24) країн, що відносяться до «повних демократій». Практично без змін залишилася класифікація режимів: лише 5 країн змінило свою категорію, порівняно з 13 у 2021. Так Чилі, Франція та Іспанія піднялися до рівня «повна демократія», тоді як Папуа-Нова Гвінея та Перу перейшли з категорії «недосконалих демократій» до «гібридних режимів»

Найбільшу стурбованість викликає те, що ситуація погіршилася у країнах, де проживає понад 20% населення світу: у Китаї та Росії. При цьому Росія деградувала найстрімкіше у світі – на 0,96 пункта, випередивши Буркіна-Фасо (-0,76), Гаїті (-0,68), Сальвадор (-0,66) та Туніс (-0,48). У Гонконзі спад ставить -0,31, а Китай опустився на 8 позицій, ділячи 156 місце разом з Таджикистаном (1,94). Темпи прогресу менш разючі: так Таїланду вдалося покращити результат лише на 0,62 бала, Анголі – на 0,59, Нігерії – на 0,5.

Україна залишилася в категорії «гібридних режимів», опустившись на одну позицію з 5,24 балами, що є одним з найгірших показників для країн Європейського континенту (у Грузії – 5,2, у Боснії та Герцеговини – 5, Туреччини – 4,35). Очевидно, що навіть справедлива війна і запровадження воєнного стану не сприяє демократії, однак жодних методологічних винятків для України автори Індексу не зробили, лише зазначили, що її боротьба «демонструє силу демократичних ідей і принципів, які об’єднують націю та її народ у прагненні до демократії».

Прикметно, що загроза демократії з боку тероризму уже не згадується, а на перше місце вийшли наркоторговці, польові командири та повстанці (у тому числі приватні армії), та хакери. Так впливові наркокартелі в Латинській Америці та Карибському басейні кидають виклик контролю держави над територією, ослаблюють національні інститути та загрожують безпеці пересічних громадян. У багатьох частинах Африки держава втратила монополію над усією територією країни, оскільки войовничі ісламістські угруповання захоплюють окремі райони та тероризують населення. Через цей вакуум влади зовнішні сили, часто колишні колоніальні держави, змушені іноді надавати урядам військову та іншу допомогу. А приватні армії, як місцеві, так і зовнішні (зокрема російська ПВК «Вагнер»), стали втручатися у внутрішні справи країни.

Провідна тема цьогорічного дослідження – війна Росії в Україні та її значення для майбутнього демократії в Європі та світі. Укладачі рейтингу визнають, що боротьба України за свій національний суверенітет невіддільна від завдання побудови демократичної національної держави. Іншими словами, територіальний суверенітет та демократія є синонімами. У звіті зазначено, що в останні десятиліття дедалі більш популярності набувала думка, що у глобалізованому світі кордони між державами втрачають своє значення, бо різноманітні угоди про вільний рух товарів, капіталу та людей роблять їх прозорішими. Однак 2022 рік засвідчив, що свобода і демократія неможливі без повного контролю держави над своєю територією.

Причини спалаху «жорстокої імперської загарбницької війни» укладачі Індексу відстежують з моменту розпаду Радянського Союзу. Слабкість демократії в Україні значною мірою була зумовлена російським впливом. Найкращий показник Україна отримала у 2004 році – 6,94 бала, що відносив її до категорії «недосконала демократія». З приходом до влади відверто проросійських політичних сил на чолі з Партією Регіонів та В. Януковичем у 2010 показники Індексу знижувався. Також далися взнаки економічна криза 2009 року та «збереження системної корупції в умовах олігархічно-кланової системи, яка контролювала політичні інститути та засоби масової інформації». У результаті у 2011 році Україна перейшла до групи «гібридні режими» з показником 5,94 бала.

Після Революції гідності та до спалаху пандемії Київ стабільно покращував свої результати. Проте «прогрес був фрагментарним, а хватка олігархічної кланової системи над політичним життям здавалася сильнішою, ніж будь-коли, попри активніше громадянське суспільство і бажання наблизити країну до ЄС». Розчарування виборців діяльністю керівництва держави на цей раз вилилося не у протести, а у «обрання аутсайдера і критика системи В. Зеленського». Автори Індексу висловлюють сподівання, що шок від вторгнення Росії у 2022 році назавжди закриє можливість повернення України до авторитаризму.

Що стосується Росії, то автори зазначають, що в 1990-х та 2000-х роках припущення про неминучість її нападу на Україну не були очевидними. Причинами, через які демократія не змогла народитися в Росії та сформувався авторитарний режим В. Путіна, є:

– імперський спосіб мислення, успадкований від Російської імперії;

– приниження і гординя: небажання Москви змиритися з втратою статусу великої держави та тріумфом Заходу;

– брати та співвітчизники: несприйняття незалежності колишніх радянських республік та втрати мільйонів росіян, які проживають на їх території;

– політична та інституційна спадщина: укорінена з часів царату, імперії та соціалізму традиція підпорядкування державі та сильному лідеру, практична відсутність демократичного досвіду;

– травматичний досвід переходу до ринкової економіки та демократії, що супроводжувався зубожінням та різким зростанням смертності;

– моральний крах: підтримка Б. Єльциним та його командою проринкових реформ, які часто не відповідали особливостям Росії, ігнорування їх катастрофічних наслідків для пересічних росіян, створення умов для процвітання злочинності та корупції;

– путінська контрреволюція, яка відновила порядок, але шляхом згортання демократичних реформ і започаткування курсу на відновлення Росії як імперської держави.

Серед цього переліку причин не згадується відповідальність Заходу, його поблажливе ставлення до посилення авторитарних тенденцій в Росії, що стало очевидним після засудження М. Ходорковського у 2005 році. Прагматизм Заходу, переконаного, що для всіх торгівля завжди вигідніша війни, зіграв з ним злий жарт: таки знайшлася особа, яка настільки збагатилася від торгівлі з демократіями, що відчула свою безкарність і вирішила ризикнути усім, щоб з ядерною валізою диктувати свої умови всьому світу.

Щоправда, у звіті визнається, що дещо непослідовне застосування принципу національного суверенітету з боку США та країн Європи (зокрема втручання у внутрішні справи країн, де утвердився авторитарний режим, з метою захисту прав людини і демократії) породило цинізм, який зараз ускладнює залучення підтримки для України з боку глобального Півдня, де проживає дві третини населення світу.

Автори не вважають, що росіяни мають імунітет до демократії й покладають на них усю відповідальність: вони повинні самостійно «знайти свій власний шлях до демократії, протистоячи дедалі більш диктаторському режиму, який веде війну за кордоном і здійснює репресії всередині країни».

Оскільки автори Індексу обґрунтовують прямий зв’язок між національним суверенітетом (територіальною цілісністю), можна очікувати на поступову зміну в парадигмі Заходу щодо зміцнення демократії у світі: одним з основних завдань має стати ліквідація самопроголошених утворень (Придністровську Молдавську Республіку, Нагірно-Карабаської Республіки, Республіки Абхазія тощо), які підтримуються авторитарним режимом, гальмують демократичний розвиток материнської держави та є джерелом нестабільності для усього регіону.