Дніпровський металургійний завод: Верховний Суд вирішив, що Антимонопольний комітет «переборщив» із сумою штрафу

На початку цього року Антимонопольний комітет України (далі – АМКУ) остаточно програв українському олігарху Олександру Ярославському справу про штраф у сумі 58 мільйонів гривень за порушення закону в ході придбання ним Дніпровського металургійного заводу, який до цього належав російському олігарху Роману Абрамовичу. У своїй постанові від 21.01.2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порушення були, але вони не заслуговували на такий великий штраф. А оскільки в подібних випадках органи судової влади не можуть підміняти інші органи й призначати іншу суму, то було вирішено взагалі скасувати рішення АМКУ в частині призначення штрафу.

Невдалі пригоди російських олігархів в Україні

Розташований на околицях міста Дніпро металургійний завод ще зовсім недавно носив ім’я «всеукраїнського старости» Григорія Петровського, а тому в народі його ще іноді називають «Петрівкою». В процесі великої приватизації дев’яностих цей гігант індустрії потрапив під контроль структур Ігоря Коломойського, але у 2008-му, образно кажучи, за день до кризи, той зумів дуже вигідно продати його належному Абрамовичу холдингу «Євраз». В пакеті з ним були продані ще чотири підприємства галузі: розташований у Кривому Розі гірничо-збагачувальний комбінат «Суха Балка» й три розташовані в Дніпропетровську та Дніпродзержинську коксохімічні заводи. Аналітики називали цю оборудку кращою в житті Коломойського, оскільки він, за їхніми підрахунками, отримав від продажу цього господарства від півтора до двох мільярдів доларів США, хоча потратив на придбання в десять разів менше. А от «Євраз», навпаки, заробив на цьому менше, ніж витратив.

Нагадаємо, що в середині 2000-х світове споживання металу збільшувалося з кожним роком, ціни на нього росли й здавалося, що так буде завжди, тому російські олігархи, не рахуючи грошей, агресивно скуповували металургійні підприємства, причому не лише в країнах колишнього СРСР, а й у Західній Європі та Північній Америці. Думали, що купують курку, яка несе золоті яйця, виявилося, що валізу без ручки, яку й нести важко, і кинути шкода. Деякі з них все ж таки довелося кинути, тобто продати за символічний один долар, але українські активи їм вдалося спихнути значно дорожче.

Так, Ярославський, який до того вже придбав в іншого російського олігарха Олега Дерипаски Харківський тракторний завод, а в «Євраза» – згадану вище «Суху Балку», заплатив за «Петрівку» 106 мільйонів доларів. Як він тоді пояснював діловим виданням, в його планах було створення чогось на кшталт вертикально інтегрованого холдингу, в якому «Суха Балка» виробляє для ДМЗ залізорудну сировину, а той виробляє з неї метал для Харківського тракторного.

Правда, скептично налаштовані аналітики тоді припускали, що насправді Ярославський має грандіозні плани із заготівлі металобрухту, натякаючи на те, що «Петрівка» під його керівництвом дуже скоро зупиниться й буде розібрана. Та життя поки що не підтвердило ці прогнози, хоча й показало, що вони були не такі вже й далекі від дійсності. Про це можна судити з офіційних даних про обсяги виробництва трьох основних видів продукції з 2017 року, коли ДМЗ належав Абрамовичу, і в 2020-му, коли там уже господарював Ярославський. Так виробництво чавуну зменшилося з 1 019 до 160 тис тонн, сталі – з 918 до 175 тис тонн, сталевого прокату – з 785 до 140 тисяч тонн.

Менеджери Ярославського двічі наступили на одні й ті самі граблі

Але від економічних питань перейдемо до суто юридичних. Коли ми говоримо, що Абрамович продав Ярославському Дніпровський металургійний завод, – це не зовсім вірно, оскільки формально одна кіпрська офшорка продала іншій кіпрській офшорці сто відсотків акцій третьої кіпрської офшорки, якій і належали 98 % акцій Приватного акціонерного товариства «Євраз—ДМЗ», як тоді офіційно називалася «Петрівка». Не заплутаймось у назвах: підконтрольна Абрамовичу компанія-продавець називається «Фегілтон Лімітед», підконтрольна Ярославському компанія-покупець називається «Сеналіор Інвестментс Лімітед», а компанія, якій належить 98 % акцій ДМЗ, – «Дрампіско Лімітед». На олівець до Антимонопольного комітету потрапила «Сеналіор», яка опосередковано придбала завод, не спитавши на це його дозволу, оскільки, відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» для прямого чи опосередкованого придбання будь-якого підприємства, вартість річної продукції якого перевищує поріг у 4 мільйони євро, обов’язково потрібна згода згаданого відомства.

Нагадаємо хронологію. Першого березня 2018 року «Фегілтон» і «Сеналіор» підписали договір купівлі-продажу, про що одразу ж повідомили на своїх сайтах як ДМЗ, так і «Євраз», по тому цю інформацію поширили сотні електронних засобів масової інформації. Шостого березня Антимонопольний комітет надіслав «Сеналіору» лист із вимогою про надання детальної інформації про цю оборудку, а 16 березня вказана компанія офіційно, тобто в свинячий голос, надіслав до АМКУ прохання про дозвіл на придбання. Ця ситуація виглядає доволі смішною з огляду на те, що влітку 2017 року інша підконтрольна Ярославському кіпрська офшорка під назвою «Барклемонд Інвестмент Лімітед» в приблизно такий же спосіб і без дозволу придбала «Суху Балку», за що рішенням Антимонопольного комітету від 23.11.2017 р. була оштрафована на 340 тисяч гривень, й ось тепер менеджери олігарха вирішили знову наступити на ті ж самі граблі. Й тоді чиновники АМКУ, напевне, вирішили, що цього разу йому так дешево не минеться.

Принцип «один за всіх і всі за одного» виявився недоречним

Варто зазначити, що «Петрівка» є лише одним із шести розташованих на підконтрольній Україні території підприємств, які виробляють чавун, сталь і прокат, то ж про якусь монополію не могло бути й мови, а дозвіл на придбання заводу компанія «Сеналіор» отримала б (а в подальшому й дійсно отримала) без зайвих проблем. Але за сам факт ігнорування вимог чинного законодавства на неї мав бути накладений штраф. Для подібних порушень згаданий вище закон передбачав два варіанти визначення його розміру. Перший – до 5 відсотків суми реалізованої в звітному році продукції. Другий варіант – якщо продукція не реалізовувалася або її сума з поважних причин не була задекларована – фіксована цифра 170 тисяч гривень. В даному випадку для «Сеналіор» більше підходив другий варіант: ця компанія була створена в жовтні 2017 р., тобто за кілька місяців до придбання «Петрівки», й відповідно до законів Республіки Кіпр свою першу декларацію мала подати до компетентних органів цієї держави до 31.03.2019 р. Проте в Антимонопольному комітеті вирішили, що за скоєний цією компанією гріх має відповідати не лише вона, а й уся бізнес-імперія Ярославського, всіма підприємствами якої у 2017 році було реалізовано продукції на 8,6 млрд грн, а за 9 місяців 2018-го – на 3,7 млрд грн. На думку чиновників, штраф у 58 млн грн, накладений рішенням АМКУ від 25.04.2019 р., цілком вкладався в 5-відсотковий ліміт і мав стати належним застереженням від подібних порушень у майбутньому.

Формальні підстави для цього були. Відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» штраф міг бути накладений як на фізичну чи юридичну особу, так і на групу суб’єктів господарювання, в якій один із них здійснює конт­роль над іншими. В цій ситуації і Дніпровський металургійний, і Харківський тракторний, і «Суха Балка» перебували під конт­ролем товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Констракшн Холдинг», яке займається управлінням активами названих вище трьох підприємств, а ще, крім того, низки торговельно-розважальних, офісно-готельних та інших комплексів. Від англійської назви цього товариства – «Development Construction Holding» – підпорядковані їй, тобто персонально Олександру Ярославському, суб’єкти господарювання зазвичай іменують себе групою «DCH». Сукупний розмір вартості реалізованих усіма цими підприємствами товарів, робіт і послуг якраз і складав названу вищу суму в згадані періоди.

Таким чином Антимонопольний комітет вирішив застосувати принцип «один за всіх і всі за одного», що в даному випадку означає – за порушення одного розплачуються всі. Проте юристи Ярославського, які подали до Господарського суду Києва позов про скасування рішення АМКУ в частині накладення штрафу, знайшли слабке місце в цій логіці. Річ у тім, що в частині 4 згаданої вище статті 52 чітко зазначено, що штраф може накладатися на всю групу лише в тому випадку, коли підпорядковані їй суб’єкти господарювання не лише вчинили дії, які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а й отримали чи могли отримати переваги в конкуренції чи інші вигоди. Розтлумачити це можна було так, що коли компанія «Сеналіор» вчинила порушення, від якого нікому, окрім неї, не стало ні холодно, ні жарко, то нести відповідальність має лише вона одна. Але якщо від цього порушення отримала якусь неправомірну виходу вся група «DCH» чи хоча б один з інших її членів, тоді платити штраф мала б уся група.

Яким чином треба визначати факт отримання неправомірної вигоди детально описано в документі під назвою Рекомендаційні роз’яснення Антимонопольного комітету України № 39-рр від 9.08.2016 р. Там згадується і про збільшення за рахунок недобросовісної конкуренції обсягу реалізації своїх товарів, і про збільшення частки на ринку, і про встановлення контролю над обмеженими ресурсами, але ключовий момент полягає в тому, що можливість отримання переваг у конкуренції чи інших вигод повинна встановлюватися в кожному окремому випадку.

Розглянувши аргументи сторін, суддя Господарського суду Києва Сергій Щербаков вирішив, що цього АМКУ якраз і не зробив. В спірному рішенні було зазначено, що на ринках вище й нижче ланцюга виробництва металопрокату, яким займається «Петрівка», знаходяться два інших підприємства групи «DCH» – гірничо-збагачувальний комбінат «Суха Балка», який виробляє залізорудну сировину, і Харківський тракторний завод, який споживає метал для виробництва готової продукції. Але разом з тим у рішенні АМКУ, на думку судді Щербакова, не було встановлено, тобто детально описано, які саме вигоди й переваги отримають зазначені рудокопи й машинобудівники від того, що до їхньої групи приєднаються ще й металурги. Враховуючи викладене рішенням суду від 16.01.2020 р. позов було задоволено і рішення АМКУ в спірній його частині визнано недійсним, причому в мотивувальній частині окремо було підкреслено, що виносячи свій вердикт, Антимонопольний комітет зробив це всупереч власним роз’ясненням. Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення ГСК було залишене без змін.

У касаційний скарзі юристи АМК нарікали на те, що суди попередніх інстанцій застосували Рекомендаційні роз’яснення, які не мають статусу нормативно-правового акта, тому не є обов’язковими під час прийняття рішення органами АМКУ, але суддів Верховного Суду цей аргумент не переконав. Бо й справді – навіщо було завантажувати своїх співробітників роботою й писати документ, положення якого потім самому ж ігнорувати.

Юрій Котнюк