in ,

Консульське пособництво шахраям

Минулого місяця сталася подія, яка дала підстави стверджувати, що окрім інших категорій чиновників у рейдерських схемах беруть участь ще й співробітники дипломатичних установ України за кордоном: 20 липня Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов австрійської компанії «Альфа Коммерс Брендз ГМБХ» до Міністерства закордонних справ  і скасував незаконні нотаріальні дії третього секретаря Посольства України в Республіці Австрія Олени Щикотовської.

Сумний кінець колишнього гіганта

Ця історія тісно пов’язана з колишнім гігантом української радянської індустрії – Рівненським заводом тракторних агрегатів, який у кращі свої часи налічував тридцять тисяч працівників. Проте після падіння «залізної завіси» він, як і більшість інших підприємств вітчизняного машинобудування, не зміг витримати конкуренції з більш якісними й дешевими аналогами, що виробляли транснаціональні корпорації розвинутих країн. Мало того, в нього не стачило «кебети» стати філіалом котроїсь із них, як це активно практикувалося в постсоціалістичних країнах Східної Європи, тож з економічної точки зору він становив інтерес як величезний склад металобрухту, оскільки в деяких цехах один кубометр підлоги важив центнер високоякісного чавуна. Певний час тримався ливарний цех, який виокремився в Закрите акціонерне товариство «Рівненський ливарний завод», але й він припинив роботу після того, як у грудні 2011 р. ухвалою Господарського суду Рівненської області була відкрита процедура його банкрутства.

В часи президенства Януковича на території підприємства хазяйнували вихідці з Донбасу, делеговані тамтешніми металургійними комбінатами, основною місією яких було постачання металобрухтом своїх господарів, а другорядною – спробувати заробити грошей на довірливих інвесторах. Саме з цією метою спеціально найняті піар-менеджери малювали утопічні бізнес-плани відродження виробництва на заводі, або використання його нерухомості за іншим призначенням.

Якщо вірити пліткам, що поширюються в мережі інтернет, зареєстроване в Австрії Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Коммерс Брендз ГМБХ» (далі — ТОВ «АКБ») купилося на казочку про те, ніби на цьому місці буде зведено грандіозний житловий комплекс, а тому ризикнуло придбати три відібрані в банкрута за борги цехи, розраховуючи, напевне, потім вигідно їх продати. Призначений засновникам товариства його директор – громадянин Ізраїлю Ігор Грінфілд попервах активно взявся за діло, й коли попередні власники в 2014 році чинили перешкоди в доступі на територію, він навіть через народного депутата Юрія Березу викликав на допомогу озброєних автоматами Калашнікова бійців добровольчого батальйону «Дніпро-1».

Але потім щось сталося – чи то перевербували, чи то перекупили – але пан Грінфілд почав грати на боці вчорашніх опонентів. Так, щоб не світити своє ім’я, він виписав на ім’я підставної особи довіреність, яка давала право продавати належну товариству нерухомість. Якимсь чином дізнавшись про це, засновники негайно прилетіли в Україну, провели загальні збори й видали офіційне розпорядження своєму директору: по-першу, відкликати всі раніше видані довіреності на право розпорядженням майном «АКБ», по-друге, нові довіреності видавати лише з дозволу зборів засновників, по-третє, заборонити вчиняти будь-які дії з майном ТОВ.

Після цього за даними відомчих реєстрів Міністерства юстиції раніше видані довіреності вважалися недійсними, але був інший вихід – легалізувати ці документи через відомчі реєстри Міністерства закордонних справ. Таку оборудку зловмисники провернули через згадану вище пані — третього секретаря з консульських питань Посольства України в Австрії Олену Щикотовську, яка 19 березня 2015 року завірила своїм підписом справжність довіреності на право розпорядженням всім майном ТОВ «АКБ» в Україні, видану від імені директора цієї компанії Ігора Грінфілда на ім’я підставної особи. Далі події розвивалися дуже стрімко – вже наступного дня, 20 березня, між цією підставною особою й фізичною особою – такою собі Тетяною Устименко, було укладено договір купівлі продажу трьох цехів, а ще через деякий час ця жінка продала зазначену нерухомість трьом ТОВ – «Технопривід інвест груп», «Бізнес Імпекс груп» і «Технопривід інвент груп», які опосередковано належали колишнім господарям Рівненського ливарного заводу, котрі довели його до банкрутства.

Другий раунд боротьби за три цехи

Тоді у 2015-му австрійська фірма змирилася з поразкою, але через три роки відновила боротьбу – це очевидно пов’язано з тим, що на місці колишнього індустріального гіганта, з якого вже було вивезено весь металобрухт, який тільки можна було вивезти, інша австрійська фірма «Кроноспан» намірилася збудувати великий деревообробний завод, в який запланувала вкласти 200 мільйонів євро, і який мав дати Рівненській області двісті прямих і дві тисячі непрямих робочих місць. Це вже була не утопія – щось подібне, тільки в значно менших масштабах,  ця компанія спорудила в місті Нововолинськ Волинської області. З наявних матеріалів судових справ поки що неможливо зрозуміти, ким були один одному фірми «АКБ» і «Кроноспан» – союзниками чи супротивниками, але та боротьба за своє майно, яка першій із них видавалася малоперспективною, тепер набула зовсім іншого змісту.

Тож у 2018 року до Головного управління Національної поліції в Рівненській області надійшла заява «АКБ» про шахрайське заволодіння її майном. Потім у 2019-му до Рівненського районного суду в надійшов цивільний позов про поновлення права власності та повернення майна із чужого незаконного володіння, відповідачами в якій були Тетяна Устименко і три зазначені вище ТОВ. А вже зовсім недавно, в квітні 2020 році до ОАС Києва надійшов адміністративний позов до МЗС про визнання неправомірними й скасування нотаріальних дій пані Щикотовської. Певні результати ця боротьба вже дала: так, громадянці Устименко було пред’явлене звинувачення за статтями ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, тобто співучасті в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем й обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, а ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду на три цехи накладено арешт. Але найбільш реальними результатом поки що для «АКБ» стало задоволення її позову до Міністерства закордонних справ.

Позиція МЗС

У своїх претензіях до МЗС позивач основний наголос робив на тому, що поширення Посольством України в Австрії, як консульською установою, юрисдикції держави Україна на австрійську юридичну особу-нерезидента через посвідчення її довіреності на території Австрії є грубим порушенням діючого законодавства України.

Заперечуючи проти задоволення позову, юристи зовнішньополітичного відомства написали, що нормами чинного законодавства не встановлено обмежень щодо вчинення нотаріальних дій за заявами іноземців у дипломатичних представництвах та консульських установах України. Іноземці мають, мовляв, право на отримання нотаріальних послуг у закордонних дипломатичних установах України на загальних підставах, тож у відповідальної консульської особи були відсутні підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Олена Щикотовська, яка була залучена до розгляду справи як третя особа, в судовому засіданні участі не брала, але прислала свого адвоката, який в унісон із МЗС наполягав на тому, що законодавство України не містить жодної заборони надання консульством нотаріальних послуг австрійській юридичній особі.

Окремо варто зазначити ще один момент, який містився в запереченнях міністерства – справа в тому, що термін дії довіреності, через яку загорівся такий сир-бор, уже закінчився, тож визнання протиправною та скасування нотаріальної дії з її посвідчення не дозволить ефективно захистити й відновити права позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства. Проте фірма «АКБ», яка намірилися відібрати своє майно в тих, хто виставляв себе на люди в статусі добросовісних набувачів, надавала факту скасування нотаріальних дій з моменту їх вчинення значно більшої ваги.

Третій секретар діяла всупереч інструкції

Аби визначити, хто з них правий, суддя ОАС Києва Андрій Федорчук підняв Закон України «Про нотаріат», в статті 1 якого написано, що вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а в статті 38 уточнено, що останні посвідчують угоди (договори, заповіти, довіреності тощо), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні. Таким чином, уже з цього можна здогадатися, що наш випадок із цехами до компетенції дипломатичного представництва не входить.

Що ж стосується більш детального розбору, то стаття 39 згаданого вище закону відсилає до затвердженого свого часу ще першим президентом Консульського статуту України, а вже його нормами передбачено, що консул забезпечує реалізацію наданих законодавством прав саме громадян та юридичних осіб України. Отже, ні Ігор Грінфілд, як громадянин Ізраїлю, ні ТОВ «АКБ», як юридична особа Австрії, в це коло не входять.

Утім, навіть якби заявник був за паспортом й українцем, а фірма, яку він представляв, зареєстрованою в Україні, дії третього секретаря посольства всеодно не відповідали вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. №142/5/310.

Бо якби пані Щикотовська діяла в суворій відповідності з його вимогами, вона би перевірила дійсність наданої  їй Грінфілдом довіреності на право розпорядження майном через МЗС за допомогою Єдиного реєстру довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку на території України. А після отримання відповіді на тому примірнику довіреності, що залишається в архіві посольства, зробила би відмітку про перевірку з обов`язковим зазначенням її ідентифікаторного номера. І якби третій секретар зробила все це за інструкцією, вона б отримала відповідь, що довіреність, яку їй підсунули на підпис, була в лютому 2015 р. анульована протоколом загальних зборів ТОВ «АКБ».

Виходячи з цього позов останнього й було задоволено рішенням ОАС Києва від 20 липня.

Юрій Котнюк

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Особі не може ставитися в провину службова недбалість, якщо підготовлені нею як директором ТОВ документи затверджували держоргани – ККС ВС

Нова карта країни.