Майдан: уроки і здобутки на шляху до нової України

Чотири роки тому почався незворотній рух за нашу свободу і гідність. У ті холодні листопадові дні 2013-го у відповідь на спробу режиму Януковича подавити виступ на Майдані й повернути Україну в лоно російської політики, викликали цей незворотній рух — рух за гідність і свободу цілого народу.

Він складався з численних струмочків, острівків, природніх витоків і перетворився за ці чотири роки в могутній потік з людських емоцій, закликів, мітингів, виступів.  Українці, що говорять різними мовами, мешкають у селах, містах та містечках, люди різного походження, професій, віросповідань та поглядів об’єдналися в Майдан Гідності, перетворивши його у територію свободи, сили та енергії. Й ця сила людської енергії — це суть перетворення в матерію ідеї, яка заволоділа масами.

Історія цього перетворення нам добре відома від самого початку. Хочу нагадати, що антиурядові протести стали  реакцією на рішення Кабінету Міністрів України, який раптом вирішив (думається, після дзвінка із Кремля) призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві в ніч на 30 листопада. На спротив Майдану і всієї України розпочалося російське вторгнення в Україну. 20 лютого 2014 року, в дату, що викарбувана на медалі Росії «За повернення Криму», і в перший розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Києві, було розпочато цю агресію. Загалом мета Майдану Гідності полягає в збереженні й просуванні законодавчо закріпленого геополітичного курсу України на ЄС. І саме це означає для Росії не лише подальший вихід України з-під її контролю, але й отримання Україною економічних, політичних, а в перспективі і військових гарантій збереження цього курсу.

Усі подальші події відомі. Безпосереднім наслідком перемоги на Майдані стали відсторонення президента Януковича від влади та його втеча в Росію, відновлення Конституції України 2004 року, скасування «диктаторських» законів, призначення дострокових президентських виборів. Така зміна влади кардинально зменшила силу впливу Росії на Україну. Водночас енергія Майдану має й своє практичне втілення в цивілізаційному рішенні, у виборі народом майбутнього держави, у боротьбі за гідність, за безпеку і краще життя. Збереження курсу на зміцнення незалежності дозволить жити на своїй, Богом даній, землі, й не зазіхати на чужі володіння, але й своєї землі не віддати жодного клаптика. Гідність людини і незалежність державотворення це також і суттєві складові української національної ідеї, спрямованої в майбутнє.

Сьогодні країни Євросоюзу в сукупності є найбільшим торговельним партнером України, джерелом надходження природного газу, місцем навчання і певних бізнесових інтересів  багатьох українців. Головні меседжі співпраці з ЄС — не економічні ризики, а вдосконалення економіки, правового регулювання.  І цей процес набирає обертів. Ключові зміни, впроваджені у правове життя — прозорі закупівлі, відкриті реєстри, електронні декларації, патрульна поліція, діяльність антикорупційних органів, фінансова децентралізація, реформа ринку газу із заміною російського імпорту, запуск судової реформи, модернізація армії й чимало чого іншого — вони працюють. Правда, не так як того б хотілося, але працюють. Та найважливіше — зміна в суспільній свідомості. Так, контроль за владою,  громадянська активність, добровільний захист країни тощо стали важливою частину життя українців і повернення до іншого точно не буде.  Бо всім зрозуміло, що курс на вступ до ЄС є тим природнім шляхом, який має принести відчутні зміни, зокрема, це ефективне управління, економічне зростання, зниження рівня корупції, тощо. Яскравий приклад —  зовнішній інвестиційний план та ініціатива «більше за більше» (більше підтримки ЄС за більшу кількість виконаних Україною зобов’язань). Правильність такого вибору підтверджує досвід  країн центральної та східної Європи (найбільшою мірою — країн-держав Вишеградської четвірки: Польщі, Чеської Республіки, Словаччини та Угорщини, але ще Румунії, Литви, Латвії та Естонії).  Й сьогодні, через чотири роки після саміту у Вільнюсі, вже ніхто не ставить запитання про геополітичний вибір України. Натомість через поступове прийняття «євроінтеграційних законів» відбувається зближення України з ЄС. Хоча європейські аналітики поки мають досить критичну позицію щодо цих устремлінь. Несподіване  «похолодання» відносин з деякими сусідніми країнами тому є доказом. Що поробиш, не всім нашим сусідам подобається сильна й незалежна Україна.  Проте ми її будуємо, і вона стане само такою.

Віктор Ковальський, ЮВУ

Джерело: ЮВУ