Битва за газ у дзеркалі судової практики

«Нафтогаз України» проти фірм-присосок

Цього року ПАТ «Укргазвидобування» програла в господарських судах низку спорів проти ТОВ «Карпатигаз», яке за часів президентства Кучми і Януковича уклало з цією державною компанією купу невигідних для останньої договорів про спільну діяльність. «Карпатигаз», попри таку приємну для українського вуха назву і формально шведського власника, засоби масової інформації пов’язують з «видатними» діячами злочинної влади на кшталт Юрія Бойка, Сергія Льовочкіна й Дмитра Фірташа. Проте матеріали судової практики наводять на думку, що насправді нею керує рука «Газпрому», Кремля і особисто Путіна. А судячи з того, як наші «незалежні» судді жваво приймають рішення на її користь, складається враження, що всі українські президенти були та й залишаються для неї хлопчиками на побігеньках.

Технологія фірми-присоски

Восьмого листопада Вищий господарський суд України відправив на друге коло судового розгляду справу, в якій «Укргазвидобування» просило стягнути зі свого партнера «Карпатигаз» 56 мільйонів гривень заборгованості, а «Карпатигаз» у свою чергу просив зобов’язати свого партнера «Укргазвидобування» передати йому близько трьохсот тисяч кубічних метрів природного газу, які останнє мало передати йому відповідно до умов договору про спільну діяльність, укладеного 10 червня 2002 року. Суди першої й другої інстанцій беззастережно стали на бік приватної фірми попри явну правоту державної компанії. Аби зрозуміти це варто сказати кілька слів про згаданий вище договір.

За своєю сутністю він уявляє собою яскравий приклад правочину, який корумпований лідер корумпованої країни укладає сам із собою. А більш конкретно це приклад того, як підпорядкована президенту держави державна компанія уклала договір про спільну діяльність із приватною фірмою, яка належала членам президентської родини. За його умовами спільна діяльність полягала в тому, що «Укргазвидобування» (дочірня компанія НАК Нафтогаз України») увесь природний газ, видобутий ним з певної кількості свердловин, повинне було передавати в розпорядження ТОВ «Карпатигаз». А вже обов’язком останньої було організовувати аукціони з продажу цього природного газу і тендерні конкурси для закупівлі необхідного для роботи свердловин обладнання. Те що лишилося після цього — ділили навпіл. Начебто й непогано, але аукціони з продажу газу чомусь організовувалися таким чином, що він продавався за найнижчою ціною, зате на конкурсах з придбання обладнання останнє закуповувалося за найвищою ціною. При цьому підпорядковані президенту прокуратура, суди, фінансова й податкова інспекції робили вигляд, ніби це так і треба.

Багато води сплило з 2002 року: тодішня президентська родина давно поміняла свої інтереси в газовому бізнесі на чуйне ставлення російського «Газпрому» до своїх інтересів у бізнесі трубному, бо саме російський монополіст є найбільшим покупцем продукції корпорації «Інтерпайп». Окрім того, на владному олімпі змінили одне одну кілька президентських родин і у фірми «Карпатигаз» давно з’явилися нові господарі, але суди як і раніше твердо стоять на сторожі її інтересів. Правда, з недавніх пір їм це вдається дедалі важче, оскільки до керівництва «Нафтогазом» дорвалася молода команда інвестбанкірів західного зразка, які носять з «навіженими» й малозрозумілими як для широкого загалу ідеями корпоратизації, приватизації і вільного ринку газу. Але в одному питанні інтереси цих «чиказьких хлопчиків» однозначно збігаються з державними інтересами України: очистити систему «Нафтогаза» від паразитуючих на ній фірм-присосок.

У випадку, який описаний у згаданій листопадовій постанові ВГСУ, менеджери «Укргазвидобування» порахували, що «Карпатигаз», як оператор їх спільної діяльності, «забув» поділитися з ними коштами в сумі 56 мільйонів гривень, які залишилися усіх цих хитрих аукціонів і тендерів. Після чого керівництво держкомпанії сказало, що більше зась: поки, мовляв, не віддасте грошей, більше не отримаєте ні метра газу. Ділки звично побігли до суду й подали позов про те, щоб зобов’язати «Укргазвидобування» передати «Карпатигазу» триста тисяч кубометрів газу, видобутого потягом грудня 2016 — квітня 2017 років. Відповідач в особі «Укргазвидобування» у свою чергу подав зустрічний позов, в якому просив стягнути з «Карпатигаз» заборгованість у сумі 56 мільйонів. Суддя Господарського суду Києва Марина Литвинова, якій була розподілена справа, цілком прогнозовано взяла сторону приватної фірми, заплющивши при цьому очі на кричущі докази державної компанії, і 26 червня 2017 року ухвалила рішення на користь «Карпатигаз». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня воно було залишено без змін, але, хвалити бога, у суддів касаційної інстанції стачило сорому скасувати це неподобство.

Потурання саботажникам

Антиукраїнська діяльність ТОВ «Карпатигаз» яскраво проглядається в рішенні Господарського суду Києва, ухваленому 14 вересня ц.р. суддею Артемом Приваловим. Дана справа стосується іншого договору про спільну діяльність між «Укргазвидобуванням» і «Карпатигазом», який стосується розробки Вишневського газоконденсатного родовища, розташованого в Харківській області. За його умовами вкладом держкомпанії в спільну діяльність було право користування свердловинами разом з усім обладнанням, що забезпечувало видобуток вуглеводнів, а вкладом приватної фірми, як оператора спільної діяльності, — організація робіт з видобування газу з залученням підрядних організацій, придбання матеріально-технічних ресурсів і реалізація готової продукції.

Влітку цього року «Укргазвидобування» подало до суду позов про визнання договору припиненим, аргументуючи це тим, що «Карпатигаз» з 1 січня 2017 року не забезпечує видобування вуглеводнів ані власними силами, ані власними силами, ані з залученням сторонніх осіб. Таким чином спільна діяльність із початку року не здійснюється, а невиконання партнером взятих на себе зобов’язань є, відповідно до умов укладеного договору, підставою для його припинення. Отже, ситуація, нібито, ясніша за день: є газове родовище, є обладнання для видобування газу, лишається тільки запустити його в роботу й почати видавати на-гора цей стратегічний у плані енергетичної безпеки держави продукт. І якщо цей оператор нездатний, треба негайно гнати його в шию й кликати іншого, бо в даній ситуації саботаж на руку лише «Газпрому» і Кремлю. Проте суддя Привалов  позичив у сірка очі і в тексті рішення написав, що позивач — ПАТ «Украгазвидобування» не зазначив, якими пунктами договору передбачено обов’язок «Карпатигаз» забезпечувати видобуток вуглеводнів із свердловин. А відтак постановив у задоволенні позову відмовити. У жовтні апеляційна скарга держкомпанії прийнята до провадження Київським апеляційним господарським судом.

Кредитні махінації із «Сбербанком Росії»

За умовами договорів між «Укргазвидобуванням» і «Карпатигазом» останнє, як оператор спільної діяльності брало на себе не лише функції матеріально-технічного забезпечення промислових свердловин і реалізації видобутого ними газу, а й залучення інвестицій і кредитів. І в цьому плані наслідки антиукраїнської діяльності приватних ділків можуть бути для держави дуже важкими. Підтвердженням тому є низка справ за участю вказаної держкомпанії, де в ролі позивача виступає «Дочірній банк Сбербанку Росії». Найбільш кричущою з них є справа, виграна російським банком за рішенням Господарського суду Києва від 4 вересня ц.р., ухваленому суддею Ростиславом Сташківим.

Ця історія почалася 16 серпня 2012 року, коли між «Сбербанком» і «Карпатигазом» було укладено договір про відкриття кредитної лінії з лімітом у 12 мільйонів доларів США. Втім, головна біда не в цьому, а в тому, що через рік, 12 квітня 2013 року між «Сбербанокм» і ПАТ «Укргазвидобування»  було укладено договір поруки, за умовами якого останнє брало на себе обов’язок покривати за свій рахунок борги ТОВ «Карпатигаз». На момент подачі позову «Сбербанком» сума неповерненого боргу за цим кредитом склала 6,65 мільйонів доларів США. Куди вони були розтринькані — загадка. Можливо на добробут сім’ї Януковича, можливо на фінансування сепаратистів на Донбасі, а можливо пройшли транзитом через позичальника й повернулися в касу «Сбербанку Росії», але український суд вирішив, що розплачуватися за цей борг має українська держава в особі державного ПАТ «Укргазвидобування».

Останнє подало зустрічний позов у якому просила визнати договір поруки недійсним, оскільки під час його укладення тодішнім директором «Укразвидобування» (тоді воно ще було в статусі дочірньої компанії  НАК «Нафтогаз України») Юрієм Борисовим не були дотримані вимоги Цивільного кодексу України. Зокрема його статті 203 (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину), яка вказує, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства. Через що, мовляв, цей договір, відповідно до ст. 215 ЦКУ (Недійсність правочину) має бути визнаний недійсним. Але все марно — суддя Сташків навіть не став обтяжувати себе обґрунтовуванням свого рішення відхилити аргументи державної компанії та виніс рішення на користь банку країни-агресора: стягнути 6,65 мільйонів доларів основного боргу, 72 тис. $ заборгованості по відсоткам, крім того 22 мільйони гривень пені, що разом у національній валюті за курсом Національного банку України склало 195 млн. грн.

На жаль у даній ситуації росіянам неабияк підіграли органи прокуратури, через бездіяльність яких «Укргазвидобування» не змогло пред’явити суду низку таких переконливих аргументів, які суддя ніяк би не зміг проігнорувати. Одним із них міг, наприклад, стати обвинувальний вирок Євгену Бакуліну, який у квітні 2013-го (коли укладався цей клятий договір поруки) був головою НАК «Нафтогаз України» й фактично керував її дочірньою компанією «Украгазвидобування». Зрозуміло, що без його дозволу ніхто не посмів би укласти подібного правочину, але Бакулін дав дозвіл (якщо не пряму вказівку) укладати його. Нагадаємо, що у березні 2014 р., одразу ж після перемоги Революції Гідності, цей персонаж був заарештований за підозрою у вчиненні низки посадових злочинів, але згодом звільнений під варти під заставу, а після обрання його народним депутатом звільнений і від кримінального переслідування за нереабілітуючими обставинами. Тож тепер, коли у державної компанії немає ключового аргументу справі проти «Сбербанку Росії», лишається сподіватися лише на те, що в суддів вищих інстанцій стачить сорому скасувати це ганебне рішення.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ