Ми ще довго будемо згадувати про Токіо!

В останні три дні Ігор в Токіо, п’ятницю-неділю, українські атлети завоювали ще шість медалей, довівши загальну кількість нагород до 19. Срібні нагороди на рахунку дуету гребчіх-каноісток Людмили Лузан і Анастасії Четверикова, боксера Григорія Хижняка та велосипедистки Олени Старикової, а бронзу завоювали каратист Станіслав Горуна, легкоатлетка Ярослава Магучіх (стрибки у висоту) і команда з синхронного плавання на чолі з лідером Мартою Федіної. Таким чином наша команда зайняла 44-е місце в неофіційному, але дуже престижному загальнокомандному медальному заліку, завоювавши одну золоту, шість срібних і 12 бронзових нагород.

Постало питання: чи можна вважати виступ на Іграх, де була завойована лише одна золота нагорода, провалом або все-таки наші спортсмени гідні за ці Ігри похвали.

На Іграх в Токіо у збірної України є чимало срібних та бронзових нагород. Особливо прикро за володарів срібла. Адже найчастіше це свідчення того, що спортсмену не вдалося зробити один останній крок.

Найсвіжіший приклад – срібло Олександра Хижняка в боксі, який вигравав протягом двох з половиною раундів бою і впевнено вів у рахунку на суддівських записках. Проте маленька  розслабленість призвела до того, що опонент з Бразилії завдав потужного удару і буквально зрубив нашого боксера. А коли той став, щоб показати арбітру, що з ним все в порядку, зробив це занадто рано – у Олександра явно підкошувалися ноги. Таким чином, будучи явними фаворитом боксерського турніру Ігор у своїй ваговій категорії і зробивши практично все необхідне для перемоги, практично упустив золото на фініші, хоч і нарікає тепер на арбітрів: “Я швидко піднявся і хвилин за п’ять відновився. Я не знаю, чому бій був відразу зупинений. У багатьох подібних поєдинках відраховується нокдаун до дев’яти, і бій триває. Я не знаю, чому рефері не дав можливість продовжити битися “.

Вибачилася перед уболівальниками лідер світового рейтингу Міжнародної федерації карате в своїй ваговій категорії Анжеліка Терлюга. Правда, тут необхідно зробити одну істотну поправку. В олімпійському Токіо число категорій було скорочено і “рідна” вагова категорія Анжеліки не потрапила в програму Ігор. У нерідний ж, зведеному олімпійському рейтингу, вона займала друге місце. І хоча фаворит був і  головний претендент на золото, провалила груповий етап і не змогла вийти навіть до півфіналу, українка скористатися цим не змогла. Дійшовши до фіналу, в вирішальному бою вона поступилася Івет Горанова з Болгарії.

“Я в цьому році втратила свого батька … Я мріяла про цю медалі, правда, мріяла про нагороду іншого кольору, але я зробила все, що змогла. Вибачте, що не золото. Але для мене це” біле золото “. Я віддала всю себе за ці п’ять років “, – підкреслила Анджела.

А з уже призабув прикладів на цих Іграх, які тривали майже два з половиною тижні, найбільш яскравим, звичайно, є провал Ольги Харлан. Незважаючи на “ветеранський” за мірками фехтування і спорту в цілому вік, досвідчена українка продовжувала залишатися одним з лідерів у світовому рейтингу і фаворитом турніру в жіночій шаблі. Поряд з ще більш вікової легендою російського шабельного фехтування Софією Великою. Ось тільки якщо Велика дійшла до фіналу, де в наполегливому бою програла своїй співвітчизниці і тезці Поздняковою, то Ольга програла вже в першому бою.

“Півтора роки без змагальної практики, мабуть, вплинуло на мене. Для того щоб відчувати себе впевненою, мені потрібно вигравати, відчувати змагання, адреналін. Цього мені дуже сильно не вистачає. Те, що було сьогодні, важко назвати фехтуванням. Таке буває. Дуже шкода, що сьогодні саме цей день “, – уклала українська чемпіонка Пекіна-2008, яка вперше в кар’єрі повернулася з Ігор без жодної медалі.

Ну і, зрозуміло, сльози Дар’ї Білодід після успішної сутички за бронзову медаль – сльози образи, що не вдалося побороти японку і завоювати золото, що облетіли весь світ, стали мало не символом невдач української збірної на цих Іграх.

Хоча, звичайно, були випадки, коли і срібло сприймалося як неймовірна удача. Як в велоспорт-треку, коли в спринті Олена Старикова сенсаційно обіграла в чвертьфіналі головну фаворитку в цьому виді програми – німкеню Лею Софі Фрідріх. Уже в півфіналі, на хвилі тріумфу в заїздах з Фрідріх, наша спортсменка зробила ще один подвиг, двічі поспіль перемігши в заїздах представницю Гонконгу Вей Лі.

Не особливо чекали медального виступу і від борця Парвіза Насибова, який дістався до вирішальної сутички і, хоч і програв, зумів завоювати срібло. А бронза фехтувальника-ветерана Ігоря Рейзліна, який тільки пару років тому увійшов до основного складу збірної України стала, мабуть, самим знаковою подією зі знаком “плюс” на цих Іграх.

Чесно кажучи, золото Жана Беленюк все чекали, воно було таке ж прогнозоване, як золото Дар’ї Білодід або Олександра Хижняка. На жаль, з трьох шансів вистрілив тільки один. А ось стрибунка у висоту Ярослава Магучіх завоювала саме “свою” медаль. Росіянка Марія Ласіцкене багато років була лідером в стрибках у світі і, на відміну від тих же Білодід і Хижняка, своїм шансом скористалася сповна. А для австралійки Миколи Макдермотт (срібло) це просто був особливий день, коли у спортсмена виходить все, і він б’є рекорд за рекордом.

Що стосується “бронзової” Магучіх, то вона молода (тільки у вересні їй виповниться 20) і шалено талановита. І головні її перемоги, безумовно, ще попереду. Як і олімпійські перемоги 15-річного Олексія Середи, який в такому юному віці вже є дворазовим чемпіоном Європи. У Токіо, в своєму коронному виді програми – сольних стрибках з 10-метрової вишки – він посів шосте місце.

Головними проблемами збірної України багато років є матеріально-технічна база і фінансова складова. І нехай в цих питаннях намітилися зрушення на краще, наша країна досі істотно відстає від держав-лідерів і навіть середняків світового спорту. Чемпіон Ігор отримує $ 125 тис. Призових і 30 тис. Грн щомісячної стипендії, призер Ігор – $ 80 тис. Або $ 55 тис., Плюс така ж стипендія. Це сміховинно в порівнянні не тільки з державами-лідерами, а й з тими країнами, які ми випереджали ще дев’ять років тому в Лондоні.

У спортсменів, за їх власним визнанням, “очі на лоб лізуть” від озвучених сум при спробі їх перекупити. Природно, багато хто погоджується і їдуть подалі від українських реалій. Власне, чому ми і зайняли настільки низька 44-е місце в загальнокомандному заліку …

Втім, навіть якби вистрілили всі наші шанси і золотих медалей було б три-чотири (Білодід, Хижняк і Харлан), то цього все одно не вистачило б навіть для потрапляння в топ-15 найсильніших країн світу. А адже в Атланті-+1996 ми потрапили в топ-10, зайнявши підсумкове дев’яте місце, а в Афінах-2004, Пекіні-2008 та Лондоні-2012 жодного разу не випадали з топ-15, завойовуючи від п’яти до восьми золотих нагород.

Провалом можна було назвати тільки Ігри в Сіднеї-2000, та й то відносним. Завоювавши 23 медалі, з яких три золоті, українці посіли підсумкове 21-е місце, яке не йде ні в яке порівняння з результатами Ігор в Ріо (два золота та 11 медалей за все – 31-е місце) і Токіо (одне золото, 19 медалей , 44-е місце).

Так, команда завоювала більше медалей, ніж п’ять років тому. І навіть перевиконала план, поставлений міністром молоді та спорту, а в минулому олімпійським чемпіоном з фехтування Вадим Гутцайт в 15-16 нагород. Ось тільки укладачі таблиць враховували, перш за все, золоті медалі. А за цим показником Ігри в Ріо для нас були провальними.

До речі, аналітики одного з найавторитетніших світових спортивних видань Gracenote перед початком Олімпіади вважали, що спортсмени збірної України завоюють в Токіо 21 медаль, з яких шість будуть золотими, сім – срібними і ще вісім – бронзовими. Та й букмекери також передрікали нашим спортсменам ті ж шість золотих нагород. І якщо в прогнозах з лідерами вони не помилилися – США, Китай, Японія, Великобританія і Росія зайняли місця в топ-5 саме в такому порядку, то ось з передбачуваними досягненнями українців вони явно погарячкували.

Правда, єдиний олімпійський чемпіон Токіо-2020 року, депутат ВР Жан Беленюк вважає влучним афоризм, що “не все те, що блищить, – золото”. “Те, що у нас набагато більше медалей в загальному, – вже дуже хороша тенденція, сигнал того, що український спорт розвивається”.  Олімпійські ігри – це такі змагання, що загадувати золото або срібло практично неможливо. Сама психологія турніру, який проводиться раз на чотири роки, вельми непередбачувана. І далеко не кожен, навіть суперфаворіт, готовий налаштуватися саме на перемогу в Олімпійських іграх. І прикладів тому маса. Кожна медаль є показовою, однозначно є успіхом. Просто цього разу одним більше пощастило, іншим – менше. Той же нещасний випадок з Олександром Хижняком.

А про наших базах – головній олімпійській в Конча-Заспі і багатьох інших – вже тільки мало не анекдоти ходять. Про їх старі і обшарпані стіни, обладнання та снаряди, які за рідкісним винятком останній раз оновлювалися багато десятків років назад. У розмові з “Вест” півроку тому міністр Вадим Гутцайт розповів про те, що бази будуються і модернізуються. Це, звичайно, налаштовує на оптимістичний лад, але вже в переддень наступних Ігор у Парижі.

Нарешті, ще однією проблемою цих Ігор стало відсутність … тренерів спортсменів. Правда, від цього постраждали багато атлетів з різних країн. Організатори Ігор в Токіо в боротьбі з коронавирусной інфекцією істотно скоротили квоти для офіційних делегацій (уболівальників, як відомо, в Японії не було взагалі). У підсумку, наприклад, Марина Кіліпко (стрибки з жердиною) залишилася взагалі без тренера і обурювалася після того, як посіла підсумкове п’яте місце і не дісталася до медалей: “Я просила, говорила, що мені потрібен тренер, я готова. Але мене” годували сніданками “- потім, потім, все буде потім. В результаті я так і не почула, чому немає мого особистого тренера”. У відповідь президент Федерації легкої атлетики Равіль Сафіуллін пообіцяв розібратися з цією ситуацією, безглуздо оправдавшись, що він був не в курсі ситуації. Такі справи. После Олімпіади кулаками не махають, а ретельно розбіраються та аналізують.

За публікаціями у ЗМІ.