Нафтогаз проти Держаудитслужби: 75 мільярдів розтопилися як заяче сало

9 березня 2021 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» й скасував вимогу Державної аудиторської служби від 5.10.2020 р., якою вона зобов’язала позивача доплатити до державного бюджету 75 мільярдів гривень. П’ять місяців тому повідомлення про підсумки цієї ревізії здійняли потужний інформаційний шторм, проте люди, які його затіяли, так і не досягли своєї мети: уряд не звільнив голову правління Нафтогазу Андрія Коболєва і не розірвав контракт з членами його наглядової ради. Зрозумівши безперспективність подальшого роздмухування скандалу, його ініціатори втратили до цієї справи будь-який інтерес і припинили фінансувати її медіа-супроводження, внаслідок чого рішення суду пройшло майже непомітним в інформаційному просторі країни. Однак розповісти про цю справу треба – хоча б для того, аби платники податків дізналися, чим за їх кошти займаються в робочий час працівники Державної аудиторської служби України (далі – ДАСУ).

Аналітиків насторожила масштабність недоплати

Проведена в середині минулого року планова виїзна ревізія Нафтогазу охоплювала його фінансово-господарську діяльність за період з 1 жовтня 2018 по 31 грудня 2019 р.р. За її підсумками 2 вересня 2020 року було складено акт, наданий згодом на ознайомлення керівництву Нафтогазу. У відповідь компанія прислала свої заперечення, з якими Держаудитслужба частково погодилася, а частково ні, й після внесення відповідних коректив ухвалила згадану вище вимогу від 5.10.2020 р. Відповідно до Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» цей документ передбачає лише добровільне його виконання тим підприємством, якому він був пред’явлений, й лише після того, як воно відмовиться його виконувати, ДАСУ може звернутися до суду з позовом про стягнення вказаної у вимозі суми.

Недоплата до держбюджету 75 мільярдів гривень, яка в інтерпретації ЗМІ сприймалася ледь не як розтрата, не могла не викликати глибокого обурення в широких верствах населення, й без того невдоволеного осіннім зростанням цін на газ, які так приємно знижувалися протягом теплого періоду минулого року. Разом із тим серед людей, хоч трохи знайомих із газовою галуззю та фінансовою сферою, саме грандіозність інкримінованої суми викликала не менш глибокий скепсис: 75 мільярдів – це все ж таки не голка в стозі сіна, тож невже ніхто раніше за ДАСУ не спромігся б виявити настільки велику недостачу. Тож, як одразу ж і припускали тверезі аналітики, висновки аудиторів виявилися дутими. В оскаржуваній вимозі викладено більше десятка пунктів претензій до Нафтогазу, але ми докладно зупинимося лише на чотирьох із них, де ціна питання перевищує один мільярд гривень.

Чого варті безнадійні борги?

Перший і найбільший пункт стосується нарахування резерву
сумнівних боргів. За цим не дуже зрозумілим широкому загалу формулюванням криються дуже невеселі обставини. Справа в тому, що навіть здорові й успішні підприємства час від часу потрапляють у халепу, коли поставивши товар, не отримують за нього гроші. Коли ж усі спроби стягнути борг успіхом не увінчалися, і всі можливості досягнути результату були вичерпані, підприємство, відповідно до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності має зменшити балансову вартість свого активу на суму безнадійних боргів, аби не вводити в оману потенційних інвесторів і кредиторів щодо свого реального фінансового стану.

У Нафтогаза було більше ніж в інших шансів потрапити в таку халепу, оскільки уряд у примусовому порядку, виходячи, звичайно ж, із загальносус­пільних інтересів, покладав на нього обов’язок постачати газ на ті підприємства, які за нього не платили: останній такий кричущий приклад – Одеський припортовий завод. Така практика й призвела до того, що в 2018—2019 роках Нафтогаз викреслив зі своїх активів 38 мільярдів гривень боргів, які йому ніхто й ніколи не заплатить. У ході ревізії фахівці Держаудитслужби вирішили, що таке нарахування резерву сумнівних боргів було здійснено незаконно й призвело до заниження суми чистого прибутку Нафтогазу на ці самі 38 мільярдів гривень, а відтак і заниження на 35 мільярдів гривень суми дивідендів, які мали бути сплачені до державного бюджету.

Слід визнати, в частині незаконності дій Нафтогазу певний здоровий глузд у логіці аудиторів все ж таки був. Справа в тому, що урядовими нормативними актами заборонено проводити зазначене нарахування при незатвердженому фінансовому плані, а Кабміном не були затверджені фінансові плани Нафтогазу ні на 2018-й, ні на 2019-й роки. З точки зору того ж здорового глузду видається ненормальним, коли уряд раз за разом не затверджує фінансові плани підпорядкованих йому підприємств. Якщо ним керує такий недолугий керівник, то його треба змінити на іншого, котрий організує підготовку правильного плану, що потім не соромно буде затвердити. Але в наших реаліях це звична практика – настільки звична, що Кабінет Міністрів ще в 2012 році прийняв постанову № 899 «Про порядок здійснення витрат суб’єктами господарювання державного сектору економіки в разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку». Саме його положення й забороняли проводити нарахування резерву сумнівних боргів.

Отже, на перший погляд, порушення в діях Нафтогазу були, але слід визнати й те, що зовсім не вони потягли за собою зменшення чистого прибутку компанії на тридцять вісім і зменшення дивідендів на тридцять п’ять мільярдів гривень – для цього були інші, більш вагомі причини. Проте Нафтогаз довів у суді, що з його боку в цій ситуації взагалі не було жодних порушень. Згадані вище міжнародні стандарти фінансової звітності – це не лише літературний вислів, а й офіційний документ, виданий розташованим у Лондоні Фондом Міжнародних стандартів фінансової звітності, застосування якого відповідно до вимог Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є обов’язковим для деяких категорій підприємств, зокрема тих, які здійснюють діяльність у видобувних галузях. Нафтогаз, який підпадає під цю категорію, заявив у суді, що всі його дії відповідали вимогам закону. Суд із цим погодився, зазначивши, що в даному випадку урядова постанова, тобто Порядок № 899, суперечить закону про бухгалтерський облік, який має вищу юридичну силу.

Аудитори даремно передовірилися податківцям

Другий пункт вимоги також стосувався додаткової виплати до держбюджету 35 мільярдів гривень, але вже у зв’язку із зовсім іншими обставинами. Так, на думку ДАСУ, акціонерне товариство «Укртрансгаз» у період з 1.10.2019 по 31.12.2019 р.р. завищило свої витрати на 37 млрд грн. А оскільки, мовляв, Нафтогаз є єдиним і стовідсотковим акціонером Укртрансгазу, то зазначену вище суму слід зарахувати до його прибутків, з яких належить сплатити державі 35 млрд грн у вигляді дивідендів, сума яких відповідно до урядової постанови має становити 90 % прибутку, отриманого в 2019 році і 95 % – у 2019-му. Але з цим пунктом вийшла дуже смішна історія – суд навіть не став досліджувати обставини народження даної вимоги. Справа в тому, що висновки аудиторів ґрунтувалися на довідці, складеній Офісом великих платників податків Державної податкової служби, тобто найменш достовірному джерелі інформації, який тільки можуть продукувати органи державної влади. Всім відомо, що зазначена установа програє майже всі позови підприємців про скасування прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, а довідка порівняно з «пепеерочкою» – то взагалі клаптик паперу, який не має жодної юридичної сили й не містить інформації про встановлений факт.

На думку суду, аудитори, образно кажучи, могли використати цю довідку як підказку, де заховано клад, але копати його мали самі. Це означає, що вони повинні були на власні очі побачити всі необхідні установчі, фінансові, бухгалтерські, первинні та інші документи й перевірити достовірність інформації, що містилася в них, – саме такий алгоритм передбачений Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550. Довідка податківців у цій ситуації могла хіба що зменшити обсяг перелопачених ними паперів для досягнення бажаного результату. А оскільки висновок ДАСУ було зроблено з порушенням встановленої урядом процедури, суд зробив висновок що вимога про 35 мільярдів дивідендів є безпідставною.

Штрафи, пені, неустойки

Третя вимога полягала в тому, що Нафтогаз не включив до складу прибутку 3,1 млрд грн штрафів, пені та неустойки, присуджених до стягнення на користь компанії за рішеннями судів, а відтак не перерахував дивіденди на суму 2,9 млрд грн. В даному випадку суду довелося пояснювати аудиторам, що не можна заплатити дивіденди шкурою невбитого ведмедя, оскільки набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з боржника коштів ще не означає автоматичного їх надходження на банківські рахунки стягувача. В цьому процесі ключову роль грають органи Міністерства юстиції з його апаратом Державної виконавчої служби й поки що нечисленний загін приватних виконавців. А іноді буває й таке, що Верховна Рада приймає закон про звільнення теплопостачальних підприємств від сплати штрафів, пені та неустойки за невчасну оплату спожитих енергоносіїв. Востаннє це було у 2016 році. А якщо говорити суто юридичною мовою, то, на думку суду, відповідно до чинного законодавства, а саме Концептуальних основ фінансової звітності, штрафи та пені не є активами і доходами.

Теплокомунальний кросворд

Четвертий пункт претензій, напевно, найскладніший для розуміння: він пов’язаний із тим, що дванадцять теплогенеруючих підприємств офіційно визнали, що мають перед Нафтогазом борг за спожитий ними газ у сумі 2,4 мільярда гривень, але той не вжив жодних заходів, аби стягнути з них ці гроші. В період, охоплений перевіркою ДАСУ, уряд що­осені ухвалював розпорядження про належне проведення опалювального сезону, якими, з одного боку, зобов’язував Нафтогаз надавати номінації на доставку газу теплогенеруючим підприємствам відповідно до укладених з ними договорів, а з іншого – зобов’язував газорозподільні організації (облгази) забезпечувати доставку їм газу незалежно від наявності в них номінацій. Проте Нафтогаз відмовлявся надавати номінації, посилаючись на те, що він не укладав договори на поставку газу з цими теплогенеруючими підприємствами.

На це в нього були вагомі підстави: відповідно до вимог постанов Кабміну про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу Нафтогаз був зобов’язаний укладати договори про поставку газу з підприємствами, які забезпечували теплом багатоквартирні будинки, але тільки в тому випадку, коли їхня заборгованість не перевищувала десяти відсотків вартості раніше поставленого газу. А оскільки перелічені аудиторами 12 теплогенеруючих підприємств заборгували більше 10 %, Нафтогаз відмовився укладати з ними договори.

Таким чином склалася ситуація, коли Нафтогаз, користуючись своїм правом, не надавав тепловикам номінацій, а облгази, виконуючи свій обов’язок, не припиняли доставку їм газу. Постало питання: кому й за якою ціною тепловики повинні платити за спожитий ресурс – Нафтогазу за пільговою ціною, яка ще діяла в минулі роки, чи оператору газотранспортної системи за ринковою ціною, помноженою на коефіцієнти за несанкціонований відбір газу? Тепловики, звичайно ж, обрали перший із перелічених вище варіантів, офіційно визнавши свій борг перед Нафтогазом, й саме це офіційне визнання свого боргу перед компанією і ввело в оману аудиторів ДАСУ, які звинуватили НАК у тому, що той відмовився брати гроші, які тепловики йому принесли ледь не на блюдечку з блакитною облямівкою. Проте суд вирішив, що той і в цьому випадку усе зробив правильно.

Юрій Котнюк