Справа прокурорських пенсій

18 січня 2020 року Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення, яким визнав частково нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 1155 від 11.12.2019 р. «Про умови оплати праці прокурорів».

Цим нормативно-правовим актом були затверджені схеми посадових окладів прокурорів, надбавки за інтенсивність праці, компенсації за роботу з таємними документами, доплати за науковий ступінь чи знання й використання в роботі іноземної мови та багато чого іншого цікавого та корисного. А завершував текст вищеназваного документу пункт під номером 7, яким було встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру». Саме цей пункт не сподобався одному з пенсіонерів органів прокуратури, який оскаржив його правомірність в ОАС Києва і виграв справу, принаймні на рівні першої інстанції.

Тут слід зазначити, що з даною постановою, неочікувано для її творців, трапилася халепа – через два дні після її прийняття, а саме 13 грудня 2019 року другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення про визнання неконституційними тих положень, на які посилався Кабмін у тому самому 7-му пункті. Про це наша газета розповідала докладно раніше (ЮВУ, № 51—52, 2019 р., Конституційний суд виправив помилку парламенту), тож лише нагадаємо, що саме спричинило цю бучу.

Як відомо, 14 жовтня 2014 року Верховна Рада прийняла новий Закон «Про прокуратуру», один з останніх розділів якого під назвою «Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора та інших працівників органів прокуратури» містив статтю 86 «Пенсійне забезпечення працівників прокуратури», в частині 20-ій якої поряд з іншим було зазначено, що пенсії колишніх працівників прокуратури мають підвищуватися синхронно з підвищенням зарплати діючим працівникам, залежно від посад, які займали прокурорські пенсіонери. При цьому перерахунок повинен був проводитися з першого числа місяця, наступного за тим місяцем, в якому сталося підвищення. Однак уже через два з половиною місяці до вказаного закону були внесені зміни, одна з яких і стосувалася частини 20 статті 86, яка відтоді стала звучати значно коротше: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України». Тобто тепер стала можливою така ситуація, що зарплати діючих працівників ростуть, а пенсії ні, оскільки з цього часу це залежало від Кабміну: захоче – підвищить, не захоче – не підвищить.

Мова про один із тих законів, що були ухвалені в так звану «бюджетну ніч» з 28 на 29 грудня 2014 року, коли тодішній міністр фінансів Наталія Яресько запропонувала парламенту довжелезний перелік державних витрат, які, на її думку, необхідно було скоротити, урізати, зменшити аби не допустити дефіциту бюджету. Серед іншого під ніж пішли й прокурорські пенсії, зростання яких мало визначатися не законом, а лише урядовою постановою. Проте в грудні 2019-го КСУ за наслідками розгляду скарги двох пенсіонерів визнав зазначену поправку неконституційною і ухвалив, що має діяти попередня редакція частини 20-ї статті 86-ї Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином постанова КМУ «Про умови оплати праці прокурорів» через два дні після прийняття стала суперечити чинному законодавству, адже закон «Про прокуратуру» вимагав синхронного підвищення пенсій, а пункт 7 урядової постанови допускав, що такого одночасного підвищення може й не бути. Попри це працівники кабмінівського апарату не поспішали виправити зазначену колізію, тож за них це вирішив зробити один із пенсіонерів, який у лютому 2020 року подав відповідний позов до ОАС Києва. Окрім відповідача – КМУ, в ролі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, виступали Міністерство соціальної політики, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також Пенсійний фонд України.

У ході судового розгляду суддя Любов Маруліна встановила, що не лише постанова уряду суперечить вимогам закону (про що станом на 11.12.2019 р. там не могли знати), а й сам процес її прийняття суперечив вимогам регламенту КМУ (про що урядовці повинні були знати, оскільки цей регламент було прийнято ще у 2007 році постановою Кабміну № 950). Так, розробником проекту постанови «Про умови оплати праці прокурорів» було Міністерство соціальної політики України, яке, відповідно до пункту 1 параграфу 44 глави 4 розділу 4 регламенту, мало подати її проект разом з пояснювальною запискою до нього до Міністерства юстиції для проведення останнім правової експертизи.

Далі, згідно вимог того ж регламенту, Мін’юст під час проведення зазначеної експертизи мав перевірити проект на відповідність Конституції, законам та чинним міжнародним договорам України, а потім скласти висновок, який повинен був підписати міністр, а в разі його відсутності – перший заступник міністра. І вже після цього проект постанови разом з усіма погоджувальними документами, серед яких обов’язково мав бути й висновок МЮУ, повинен був потрапити на розгляд засідання членів уряду, які прийняли б його, або, навпаки, відхилили, шляхом голосування.

Вивчаючи матеріали справи, суддя виявила, що висновок Мін’юсту, причому за підписом не кого небудь, а самого міністра Дениса Малюськи є, от тільки датований він 11 січня 2020 року, в той час як сама постанова КМУ була прийнята 11 грудня 2019-го. Тобто спочатку ухвалили постанову, а через місяць отримали й підшили до матеріалів погодження висновок МЮУ. А найцікавіше те, що висновок Міністерства юстиції щодо саме спірного пункту 7 виявився негативним, оскільки працівники його апарату проводили правову експертизу вже після ухвалення рішення КСУ і з урахуванням його резолютивної частини. Зокрема, було зазначено, що прийняття урядом постанови в запропонованій редакції може призвести до неоднозначного застосування положень законодавства й унеможливить реалізацію пенсіонерами органів прокуратури свого права на перерахунок пенсії, що, в свою чергу, призведе до збільшення кількості звернень до суду, спровокує прийняття нових рішень судів щодо невиплати належних за спеціальними законами коштів, а крім того, мовляв, може мати наслідком констатацію невиконання Україною рішень Європейського суду.

Після встановлення цих обставин, судді не лишалося нічого іншого, як констатувати, що спірна постанова була прийнята урядом без передбаченого регламентом КМУ висновку Міністерства юстиції, тобто всупереч вимог ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А відтак позов було задоволено й пункт 7 спірної постанови Кабміну визнано протиправним і нечинним.

Юрій Котнюк